Чому критики визначають роман чума як роман-притчу

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Мета : ознайомити учнів з історією створення роману “Чума”, його особливостями; розвивати навички роботи з критичною літературою, вміння узагальнювати навички художнього читання, коментувати прочитане, самостійно вести пошукову роботу; виховувати високу моральність, кращі людські якості.

Обладнання: додаток (11 слайдів): ілюстрації до роману, цитатні тези до центральної проблеми твору, фото- та відеоматеріали, опорні схеми.

Тип уроку : урок-презентація.

Хід уроку

Епіграф : Я бунтую, отже ми існуємо…

І. Активізація опорних знань учнів .

Методичний коментар : учитель пропонує учням пригадати навчальний матеріал попереднього уроку, для перевірки знань проводить тестування.

І. Знайдіть у запропонованих варіантах відповідей правильну (слайд 2).

1.Творчість А.Камю була дотична до:

а) ідей екзистенціалізму ;

б) естетики експресіонізму;

в) літератури соцреалізму.

2. Визначена письменником послідовність етапів його творчості була такою:

а) І. “Бунт”. ІІ.”Абсурд”. ІІІ. “Любов”.

б) І. “Абсурд”. ІІ. “Бунт”. ІІІ.”Любов ”.

в) І. ”Любов”. ІІ. “Абсурд” ІІІ. “Бунт”.

3. У своїх художніх творах письменник:

а ) глибоко аналізував психологію своїх героїв;

б) порушував загальні екзистенційні питання буття ;

в) художньо інтерпретував міфи про античних героїв.

ІІ. Знайдіть у запропонованих варіантах відповідей хибне твердження (с лайд 3 ).

4. На формування світогляду молодого письменника вплинули:

а) алжирське походження;

б) спілкування з учителем Ж.Греньє;

в) рання хвороба на сухоти;

г) діяльність у лавах комуністичної партії .

5. Політичні погляди Камю визначалися:

а) співчуттям до ідей “лівого” руху;

б) позицією підтримки діяльності комуністичної партії ;

в) критикою тоталітаризму збудованого у межах будь-якої політичної системи.

6. На думку Камю, особистість має бунтувати проти світового абсурду, адже це:

а) єдиний спосіб зберегти своє людське “я”;

б) єдина можливість здолати світовий абсурд;

в) єдиний шлях ствердити моральні цінності людського буття.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя. Одним з найвищих досягнень французької літератури ХХ століття є роман А.Камю “Чума”. Цей твір, такий непростий за змістом і широтою порушених проблем, знають у всьому світі. Наше знайомство з романом розпочнемо своєрідним журналістським розслідуванням. Наше завдання – визначити деякі особливості роману, окреслити коло питань для опрацювання сьогодні та на наступних уроках. Для цього ми проведемо уявну презентацію твору.

Методичний коментар: отримавши на попередніх уроках індивідуальні завдання, учні пояснюють значення термінів.

Метафізика – це філософська наука, яка в усій зміні явищ шукає закономірність і зв'язок між ними.

Абсурдний – безглуздий, сповнений протиріч.

Метафізика абсурду – пошуки зв'язків між подіями у безглуздому, сповненому протиріч світі – пошуки сенсу буття в жорстокому абсурдному світі.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу.

Презентація роману “Чума”.

Методичний коментар: учні, об’єднані у творчі групи (кожна група отримала випереджувальні завдання), беруть участь у прес-конференції. На запитання “журналістів” відповідають “біографи”, “літературознавці”, “А.Камю”.

1-й журналіст . Як виник задум роману?

1-й літературознавець . Перші нотатки про роман датовані ще 1938 роком. Первісний прозовий нарис розповідав про двох бідних молодих людей, які, попри злидні, абсурдність існування, ворожий, сповнений страждань світ, знайшли свою “зачаровану пустелю” щастя – любов. Згодом, уже в остаточному варіанті роману, ця історія майже без змін увійшла до зворушливої сповіді скромного чиновника міської мерії Жозефа Грана. Отже, на початковому етапі роботи важливу роль відігравала тема кохання.

2-й журналіст. Як вплинула Друга світова війна на роботу над романом? ( Слайд 4.)

2-й літературознавець. Звістка про спалах Другої світової війни, що наздогнала Камю в Алжирі, суттєво змінила первісний задум. Війна була сприйнята митцем як наочне втілення абсурдності існування. Відтак ідея абсурду набула конкретних соціальних контурів, а на перший план висунулася думка про моральний опір злу ( слайд 5). Нотатки письменника відбивають зв’язок задуму роману про чуму з осмисленням початку Другої світової війни. Опис реакції земляків на звістку про війну майже точно повторюється у підготовчих матеріалах до майбутнього твору.

Сучасник А.Камю. “Вибухнула війна. Де війна? Де, окрім повідомлень, яким доводиться вірити, та плакатів, які доводиться читати, шукати вияви цієї абсурдної події?… Люди прагнуть повірити. Шукають її обличчя, але вона ховається від нас. Навколо панує життя з його розкішними обличчями”.

А.Камю. Вибухнула чума. Де чума? Де, окрім повідомлень, яким слід вірити, та плакатів, які слід читати, шукати вияви цієї страшної події?” ( Слайд 6.)

3-й журналіст . Як у процесі роботи змінювався задум твору?

Біограф. 1941р., виснажений подорожжю шляхами переможеної Франції, Камю прибув до Орану, одного з приморських міст Алжира. Місто справило на нього гнітюче враження. Таким Оран увійшов у його роман.

А.Камю . “Немає жодного місця, що його оранці не спотворили б якоюсь огидною будівлею, здатною перекреслити будь-який пейзаж. Місто, що відвертається від моря, обертаючись навколо своєї вісі, ніби равлик”.

3-й літературознавець . 1943р. в антології “Французька доля”, яка представляла твори французької інтелігенції, опозиційно налаштованої до нацистського режиму, був надрукований уривок з роману під назвою “В’язні чуми”. Він був присвячений темі розлуки, суголосній переживанням багатьох французів за умов німецької окупації. Чума у цьому фрагменті усвідомлювалася як подія, що об’єднувала людей, – за аналогією до війни, перед обличчям якої, люди також усвідомили свою спільність.

4-й журналіст. Як автор ставився до роботи над твором ? ( Слайд 7.)

4-й літературознавець . Твір не задовольняв автора. На тлі щоденного масового знищення людей Камю як митець і мислитель, зрештою просто як людина, небайдужа до трагедії сучасної історії, відчував, що у творі, який пишеться у такий час, не можна обмежитися лише констатацією оцінки про абсурдність буття.

А. Камю . “Виявити абсурдність життя – аж ніяк не завершення, а тільки початок… Нас цікавить власне не це відкриття, а його наслідки й правила поведінки, що з нього випливають”.

1-й літературознавець . Люди, що ставали свідками великомасштабних злочинів нацизму, довідувалися про легіони загиблих на фронті, розстріляних і закатованих у концтаборах, потребували відповіді на питання, як можна морально вижити за умов найстрашнішої в історії війни.

Отже, у задумі роману стала набувати першочергової значущості ідея активного опору злу. Цей важливий поворот відбивають чернетки Камю.

А.Камю . “Усі борються – кожен по-своєму. Боягузтво - лише у тому, аби стати навколішки”.

1-й журналіст. Як ідея стоїцизму втілювалась у роботі над романом?

1-й журналіст. Яка головна думка роману?

2-й літературознавець. Важливу роль у розробці концепції чуми як метафори світового зла відіграли біблійні мотиви. У нотатках до роману міститься чимало виписок з Біблії. Зокрема, цитуються фрагменти в яких ідеться про моровицю, наслану Богом на людей, за їхні гріхи. Одним із важливих питань “Чуми” був розгляд релігійної трактовки витоків зла.

А.Камю. Ми всі постали перед обличчям зла. Щодо мене, то я, чесно кажучи, почуваю себе подібно до Августина у період, коли ще не прийняв християнства і говорив: “Я шукав від чого походить зло, і був не в змозі знайти виходу з цих пошуків”.

2-й журналіст. Чому критики визначають “Чуму”, як роман-притча? ( Слайд 9.)

3-й літературознавець. З одного боку, роман побудований як “хроніка”, написана безпосереднім учасником подій. Саме так визначає свої нотатки в романі оповідач; з позначенням “хроніка” роман деякий час виходив на батьківщині письменника. Всередині твору читач постійно натрапляє на статистичні дані, які з фактографічною точністю відбивають динаміку перебігу пошесті, що надає оповіді документального забарвлення.

4-й літературознавець. З іншого боку, роман побудований як притча, насичена широкими філософсько-моральними узагальненнями й складною символікою, притча, що в інакомовній формі порушує віковічні проблеми людського буття й духу.

Слово вчителя. Хочу закінчити першу зустріч із романом словами нашого сучасника, відомого науковця Д. Наливайка, який сказав: “Чума” одне з найвидатніших явищ у цьому жанрі, поряд з “Процесом” і “Замком” Кафки, “Котлованом” Платонова, “Санаторійною зоною” Хвильового.

IV. Закріплення та систематизація вивченого.

Робота з епіграфом.

V. Підбиття підсумків.

- Як у процесі роботи змінювався задум роману?

- Як побудовано сюжет роману “Чума”.

- Які екзистенційні проблеми порушуються в творі?

2. Дослідницьке завдання. Довести, що “Чума” – це роман- притча.

Підсумкове слово вчителя . Роман “Чума” здобув світову славу літературного пам’ятника борцям проти гітлерівської навали. Як зазначив С.Великовський, “Чума”, – це насамперед книжка про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто здався, книжка про сенс існування, який знаходиться серед безладу життя” ( слайд 10 ).

VI. Домашнє завдання.

Дати відповідь на запитання: У чому полягає “трагічний гуманізм” бунту центральних героїв?

Дібрати цитатний матеріал до характеристики Орану як моделі універсального міста та (за бажанням) скласти опорну схему.

Завдання для творчих груп.

Дослідити значення слова “чума”.

Розглянути символіку художньої реальності тексту ( слайд 11).

Роман представляет собой свидетельство очевидца, пережившего эпидемию чумы, разразившейся в 194. году в городе Оране, типичной французской префектуре на алжирском берегу. Повествование ведется от лица доктора Бернара Риэ, руководившего противочумными мероприятиями в зараженном городе.
Чума приходит в этот город, лишенный растительности и не знающий пения птиц, неожиданно. Все начинается с того, что на улицах и в домах появляются дохлые крысы. Вскоре уже ежедневно их собирают по всему городу тысячами, В первый же день нашествия этих
мрачных предвестников беды, еще не догадываясь о грозящей городу катастрофе, доктор Риэ отправляет свою давно страдающую каким-то недугом жену в горный санаторий. Помогать по хозяйству к нему переезжает его мать.
Первым умер от чумы привратник в доме доктора. Никто в городе пока не подозревает, что обрушившаяся на город болезнь — это чума. Количество заболевших с каждым днем увеличивается. Доктор Риэ заказывает в Париже сыворотку, которая помогает больным, но незначительно, а вскоре и она заканчивается. Префектуре города становится очевидна необходимость объявления карантина. Оран становится закрытым городом.
Однажды вечером доктора вызывает к себе его давний пациент, служащий мэрии по фамилии Гран, которого доктор по причине его бедности лечит бесплатно. Его сосед, Коттар, пытался покончить жизнь самоубийством. Причина, толкнувшая его на этот шаг. Грану не ясна, однако позже он обращает внимание доктора на странное поведение соседа. После этого инцидента Коттар начинает проявлять в общении с людьми необыкновенную любезность, хотя прежде был нелюдимым. У доктора возникает подозрение, что у Коттара нечиста совесть, и теперь он пытается заслужить расположение и любовь окружающих.
Сам Гран — человек пожилой, худощавого телосложения, робкий, с трудом подбирающий слова для выражения своих мыслей. Однако, как потом становится известно доктору, он в течение[strong] [/strong]уже многих лет в свободные от работы часы пишет книгу и мечтает сочинить поистине шедевр. Все эти годы он отшлифовывает одну-единственную, первую фразу.
В начале эпидемии доктор Риэ знакомится с приехавшим из Франции журналистом Раймоном Рамбером и еще довольно молодым, атлетического сложения человеком со спокойным, пристальным взглядом серых глаз по имени Жан Тарру. Тарру с самого своего приезда в город за несколько недель до разворачивающихся событий ведет записную книжку, куда подробнейшим образом вносит свои наблюдения за жителями Орана, а затем и за развитием эпидемии. Впоследствии он становится близким другом и соратником доктора и организует из добровольцев санитарные бригады для борьбы с эпидемией.
С момента объявления карантита жители города начинают ощущать себя, словно в тюрьме. Им запрещено отправлять письма, ку-
паться в море, выходить за пределы города, охраняемого вооруженными стражами. В городе постепенно заканчивается продовольствие, чем пользуются контрабандисты, люди вроде Коттара; возрастает разрыв между бедными, вынужденными влачить нищенское существование, и состоятельными жителями Орана, позволяющими себе покупать на черном рынке втридорога продукты питания, роскошествовать в кафе и ресторанах, посещать увеселительные заведения. Никто не знает, как долго продлится весь этот ужас. Люди живут одним днем.
Рамбер, чувствуя себя в Оране чужим, рвется в Париж к своей жене. Сначала официальными путями, а затем при помощи Коттара и контрабандистов он пытается вырваться из города. Доктор Риэ между тем трудится по двадцать часов в сутки, ухаживая за больными в лазаретах. Видя самоотверженность доктора и Жана Тарру, Рамбер, когда у него появляется реальная возможность покинуть город, отказывается от этого намерения и примыкает к санитарным дружинам Тарру.
В самый разгар эпидемии, уносящей огромное количество жизней, единственным человеком в городе, довольным положением вещей, остается Коттар, поскольку, пользуясь эпидемией, сколачивает себе состояние и может не волноваться, что о нем вспомнит полиций и возобновится начатый над ним судебный процесс.
Многие люди, вернувшиеся из специальных карантинных учреждений, потерявшие близких, теряют рассудок и жгут свои собственные жилища, надеясь таким образом остановить распространение эпидемии. В огонь на глазах равнодушных владельцев бросаются мародеры и расхищают все, что только могут унести на себе.
Поначалу погребальные обряды совершаются при соблюдении всех правил. Однако эпидемия приобретает такой размах, что вскоре тела умерших приходится бросать в ров, кладбище уже не может принять всех усопших. Тогда[strong] [/strong]их тела начинают вывозить за город, где и сжигают. Чума свирепствует с весны. В октябре доктор Кастель создает сыворотку в самом Оране из того вируса, который овладел городом, ибо этот вирус несколько отличается от классического его варианта. К бубонной чуме добавляется со временем еще и чума легочная.
Сыворотку решают испробовать на безнадежном больном, сыне следователя Огона. Доктор Риэ и его друзья несколько часов подряд наблюдают атонию ребенка. Его не удается спасти. Они тяжело пере-
живают эту смерть, гибель безгрешного существа. Однако с наступлением зимы, в начале января, все чаще и чаще начинают повторяться случаи выздоровления больных, так происходит, например, и с Граном. Со временем становится очевидным, что чума начинает разжимать когти и, обессилев, выпускать жертвы из своих объятий. Эпидемия идет на убыль.
Жители города сначала воспринимают это событие самым противоречивым образом. От радостного возбуждения их бросает в уныние. Они еще не вполне верят в свое спасение. Коттар в этот период тесно общается с доктором Риэ и с Тарру, с которым ведет откровенные беседы о том, что, когда закончится эпидемия, люди отвернутся от него, Коттара. В дневнике Тарру последние строки, уже неразборчивым почерком, посвящены именно ему. Неожиданно Тарру заболевает, причем обоими видами чумы одновременно. Доктору не удается спасти своего друга.
Однажды февральским утром город, наконец объявленный открытым, ликует и празднует окончание страшного периода. Многие, однако, чувствуют, что никогда не станут прежними. Чума внесла в их характер новую черту — некоторую отрешенность.
Однажды доктор Риэ, направляясь к Грану, видит, как Коттар в состоянии помешательства стреляет по прохожим из своего окна. Полиции с трудом удается его обезвредить. Гран[strong] [/strong]же возобновляет написание книги, рукопись которой приказал сжечь во время своей болезни.
Доктор Риэ, вернувшись домой, получает телеграмму, в которой говорится о кончине его жены. Ему очень больно, но он осознает, что в его страдании отсутствует нечаянность. Та же непрекращающаяся боль мучила его в течение нескольких последних месяцев. Вслушиваясь в радостные крики, доносящиеся с улицы, он думает о том, что любая радость находится под угрозой. Микроб чумы никогда не умирает, он десятилетиями способен дремать, а затем может наступить такой день, когда чума вновь пробудит крыс и пошлет их околевать на улицы счастливого города.
Е. В. Семина

Розділи сайту

• Твори з української літератури (5 711)
• Скорочені твори з літератури (133)
• Твори з російської літератури (2 031)
• Твори з зарубіжної літератури (2 102)
• Твори з української мови (2 356)
• ГДЗ (12)
• Відповіді на контрольні запитання (92)
• Біографії письменників (125)

“Чума” — роман філософський. Зрозуміло, що на першому плані стоїть філософська проблематика, філософське узагальнено-універсальне трактування зла в контексті людського існування. Саме так осмислюється чума головними героями твору, інтелектуалами Ріє і Тарру. Що ж таке чума? По-перше, це конкретна хвороба.
По-друге, це символ біди, яка характеризується певною історичною датою — 194…роком (”…в світі чуму зустрічаємо так же часто, як і війну…без сумнівів, війна є надто безглуздою, але це не заважає їй розв’язуватись знову і знову”). Зрозуміло, що з’являється асоціація з “коричневою чумою” — фашизмом, який поширився в Європі в середині минулого століття. Ця “чума”, одягнувши чорне та коричневе, танками та літаками або знищила мільйони людей, або отруїла свідомість мільйонів своїми бацилами. Потім розбита, але недобита, знову залізла у всі можливі щілини, щоб почекати до тих часів, коли з’явиться можливість знову нагадати про себе. Як стверджував сам Камю, “явний зміст “Чуми” — це боротьба європейського Опору проти фашизму”.

По-третє, в контексті роману чума — універсальна метафора зла у всій його непереможності і багатоманітності. (Тарру: “Чума — не тільки хвороба, не тільки війна, це також смертні судові вироки, розстріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних сект, загибель безневинної дитини в лікарні, суспільство, облаштоване вкрай погано, як і спроби, всупереч спротиву влади, облаштувати його заново…Вона звична, природна, як дихання, тому що “сьогодні всі ми трохи зачумлені”. Мікроби її гніздяться скрізь, підстерігають наш кожен необережний крок. Взагалі, в світі існує тільки “нещастя та його жертви — більше нічого”).

Стан “зачумленості” — стан, якого майже нікому не вдається уникнути, а його подолання потребує постійної мобілізації волі, духовних та моральних сил особистості. Бути “зачумленим”, за Камю, — це не тільки здійснювати насилля, але і не повставати проти нього, це не тільки готовність убивати, а і примирення з тим, що вбивають. Люди доброї волі можуть перемогти конкретне зло, але їм ніколи не вдасться перемогти зло у всьому світі. Ось чому лікар Ріє переконаний в тому, що “чума — це безкінечна поразка”. Автор шукає в людині ті сили, які здатні підняти її на боротьбу проти зла, і знаходить їх насамперед в моральній природі самої людини.

Камю в щоденнику говорить про бажання перетворення безпосередньо поміченого навколо себе в “міфічне”. “До цього часу я не був романістом у звичному розумінні цього слова. Скоріш за все, я був художником, який створює міфи у відповідності до своїх пристрастей і своїх тривог. Ось чому істоти, котрі викликають моє поклоніння і в самому житті, — це завжди ті, хто наділений силою і винятковістю, що саме по собі притаманне істотам міфічним”. У романі міфотворчі схильності Камю виявились з найбільшою очевидністю, так як їхнє призначення було визначено з абсолютною точністю. Чума показала моральне обличчя кожного.

Увесь хід подій роману стверджує: людина безсила в цьому світі, світ не підкоряється волі людини, уявлення про організованість світу — ілюзія. Світ — це хаос, що живе за своїми законами, точніше беззаконням. У романі він асоціюється з образом чуми, яка з’являється і зникає незалежно від волі людини. Важливим у цьому відношенні є песимістичий фінал твору: чума може повернутися будь-коли.

Розповідь в романі побудована у формі своєрідної хроніки, яка ведеться від особи оповідача й досить детально та послідовно фіксує всі етапи розвитку епідемії і протистояння їй з боку мешканців міста. Події подаються в їхній часовій послідовності, при цьому навіть поділ частин твору відповідає природній послідовності часових відтинків.А саме: всі події, які складають основну канву роману, розгортаються упродовж одного року. П’ять частин роману майже точно розділені за порами року і послідовно фіксують всі етапи наростання, загострення та спаду чумної епідемії. Саме жанр хроніки забезпечив правдивість викладених фактів, дозволяє авторові висловлювати свої почуття тільки в тій мірі, яка не заважає побачити все, що відбувається, та запрошує думати і розуміти. Саме завдяки відмінностям хроніки та роману автор зміг взяти на себе обов’язки літописця.

Пряма розповідь про пережите перетворюється в алегоричну притчу.
Притча — це повчальний алегоричний твір, в якому фабула підкоряється моральній задуманій ідеї.

Під час прочитання роману “Чума” у кожного з нас з’являється відчуття, наче ролі кожного наперед визначені, кожному з учасників “доручено” донести до читачів свою певну частину ідеї. Одночасно кожен із героїв хроніки так чи інакше охоплений бажанням підібрати морально-філософський ключ до подій, внести розрізнені факти в чітке світорозуміння, остаточно осмислити кожен свій крок, навіть випадковий.

Текст і підтекст у романі

Стилізація під жанр роману-хроніки зумовлює особливості мови твору А. Камю. Підкреслена об’‎єктивність визначає добір лексики, позбавленої яскравого емоційно-експресивного забарвлення, а також стриманий виклад подій та коментарів до них. З подібним прийомом

У позбавлений рослинності й пташиного співу Оран чума прийшла несподівано. На вулицях і в будинках раптом з’‎явилися поодинокі дохлі щурі, а незабаром їх прибирали тисячами. У перший же день епідемії, ще не здогадуючись про небезпеку. Ріє відправив дружину на лікування до санаторію.

Першим помер воротар у будинку Ріє, тоді ще ніхто не підозрював, що прийшла епідемія чуми (як ніхто в Європі спочатку не підозрював, що фашизм це всерйоз і надовго). Кількість хворих катастрофічно зростала, і Ріє замовив у Парижі сироватку (вона трохи допомагала, але швидко закінчилася). Префектура оголосила карантин, і Оран став закритим містом.

Якось Ріє викликав давній пацієнт, службовець мерії Жозеф Гран, якого лікар, з огляду на його бідність, лікував безкоштовно. Коттар (сусід Грана) чомусь намагався укоротити собі віку, а відтоді почав виявляти незвичайну люб’‎язність до людей, хоча раніше був відлюдькуватим. Ріє запідозрив, що в Коттара нечисте сумління, тож він і намагається заслужити прихильність оточуючих.

Привертає до себе увагу й образ Грана - маленької людини з її безневинним графоманством і невичерпною добротою та самовідданістю. Цей немолодий боязкий худорлявий чоловічок ледь-ледь зв’‎язує слова, проте протягом тривалого часу пише книжку, мріючи створити шедевр. І всі ці роки він шліфує одну-єдину першу фразу.

А. Беклін Чума. 1898 р.

1 Тут і далі переклад А. Перепаді.

Із запровадженням карантину оранці відчувають себе ув’‎язненими (улюблена метафора екзистенціалістів: ситуація позбавлення свободи вибору): їм заборонено листуватися, купатися в морі, виходити за межі міста. В Орані закінчується провізія, чим користуються подібні на Коттара контрабандисти: росте прірва між бідними, які вимушені ледь не жебрати, та багатими жителями Орана, які спокійнісінько купують харчі на чорному ринку втридорога, розкошують у кафе і ресторанах, відвідують розважальні заклади (алегорія суспільного розмежування часів війни1). Ніхто не знає, скільки триватиме цей жах. усі живуть одним днем.

Усі вони разом і побороли страшенне лихо, їхня єдність стала запорукою спільної перемоги. Зауважимо, що це важливий момент у творчості та еволюції самого А. Камю, який почав мистецький шлях з утвердження індивідуалістичних позицій та абсурдності буття2, а прийшов до усвідомлення необхідності єднання зусиль багатьох людей для спільної боротьбі зі злом.

Нарешті Оран оголошено відкритим. Якось Ріє побачив як Коттар, збожеволівши, стріляє по перехожих зі свого вікна, і поліція ледве знешкодила його (зло покаране?). Гран знову береться за книжку, рукопис якої наказав спалити під час своєї хвороби. А Ріє отримує телеграму про смерть дружини, і йому стало боляче. Парадокс: він у пеклі зачумленого міста вижив, а вона в гірському санаторії померла.

Екзистенціалізм Камю засіюваний на відчаї, викликаному не Думкою про мерзенність життя і людини (як у Сартра), а думкою про велич особи, нездатної, проте, .«найти зв’‎язок з байдужим (але прекрасним!) світом

Жанрово-тематичні особливості роману

1 Стоїцизм доктрина стоїків, в основному етична; тут життєва позиція, яка полягає в збереженні внутрішнього спокою, гармонії духу та витримці у важких життєвих ситуаціях.

Альбер Камю. 1956р.

1. Складіть хронологічну таблицю життя та творчості А. Камю.

2. Якою була дорога письменника до літературної слави? Яку позицію він зайняв як людина і письменник у часи Другої світової війни?

3. Поясніть назву і епіграф роману. Чи взаємопов'язані вони? Відповідь аргументуйте.

5. Визначте конфлікт роману й згрупуйте основних дійових осіб навколо нього. Хто з них приймає чуму, хто ні? Чому? Обгрунтуйте свою відповідь.

6. Простежте, як змінюється життя і світовідчуття мешканців Орану під час епідемії. Чому А. Камю детально фіксує ці зміни? Відповіді, аргументуйте.

10. Що символізує чума та зачумлена людина в романі А. Камю? Якою чуму бачать герої, автор?

13. Виконайте тестові завдання.

1. Місто Оран змальоване як

А типове провінційне містечко Б безлике потворне місто В прокляте місто грішників Г алегоричний образ людства

2. Для ілюстрації авторської концепції у своєму відомому есе Альбер Камю використав образ

Нобелевская премия — швейцарская престижная премия, присуждаемая за большой вклад в развитие искусства, науку, имеющая международный формат.

Автор романа Чума

Экзистенциализм — философия двадцатого века, направленная на акцентирование уникальности человеческой жизни.

Краткое содержание

По сюжету страшная эпидемия — чума — поражает город в Алжире под названием Оран. Описываемые события происходят в середине двадцатого века. Жители города испытывают ужасные страдания, сильную боль и страх перед неизбежностью смерти. Город закрывают на карантин, и на протяжении эпидемии полностью меняются взгляды и поведение людей, находящихся в нём.

Описываются проблематика и множество примеров поведения человека в ситуации, когда чувства безысходности и горя являются приоритетными и неизбежными. Рассматривается, как справляются с этим разные персонажи и как меняются их чувства от начала эпидемии до её завершения на протяжении полутора лет.

Занятые своими постоянными делами, они поначалу не успевают осознать всю важность и кратковременность жизни, но с началом повальной болезни приходит возможность анализировать и думать о своём мировоззрении, о жизни и смерти, о добре и зле. Человечность этих людей хорошо раскрывается именно в этот решающий момент их жизни. Близость смерти даёт им шанс осознать настоящее счастье, которое было до начала эпидемии. И заботы о власти, благосостоянии оказываются ничтожно малыми перед лицом настоящей опасности — смерти.

Большинство людей в романе выбрало для себя позицию наблюдателей. Закрывая глаза на происходящее в начале эпидемии, бо́льшая часть жителей так и осталась пассивными созерцателями, перекладывая возможное освобождение на волю божью, чудо или других героев.

Характеристика главных героев

Не менее важный герой романа Коттар — противоположность доктору, хорошо характеризующий общество. Коттар невежливый, замкнутый, молчаливый.

Роман начинается с попытки Коттара совершить самоубийство, но с началом эпидемии его поведение сильно меняется. Коттар, тративший больше, чем зарабатывал, был причастен к контрабанде нормированных товаров. Коттар перепродавал сигареты и алкогольные напитки, цены на которые росли с каждым днём, и сколотил себе таким образом небольшое состояние.

Но именно теперь, когда чума, казалось, уходит вспять, заползает обратно в ту неведомую нору, откуда она бесшумно выползла весной, нашёлся в городе один человек, которого, если верить записям Тарру, уход её поверг в уныние, и человеком этим был Коттар.

• Чудом выздоровевший работник мэрии, представитель власти Гран Жозеф первый положил начало спада болезни.
• Священник отец Панлю пал жертвой чумы, но отчаянно боролся и сопротивлялся до последнего.
• Журналист Раймон Рамбер, случайно оказавшийся в городе, пытается всеми силами выбраться из него, но остаётся и до последнего борется и помогает доктору Риэ.

Описание по главам

В романе пять глав. Название каждой главы характеризует проблемы и этапы развития эпидемии.

На всём протяжении романа крысы являются символом чумы.

Сам Альбер Камю утверждал, что главный герой романа — это сама страшная, непобедимая зараза чума. Долго жители города не принимали и не понимали предстоящую опасность. Оказавшись заложниками собственных желаний, они боялись смотреть глобально и, как часто бывает, относились к предстоящей беде как к чему-то, что происходит не с ними.

Общее дело объединило многих людей. Начинают приниматься меры, иногда не совсем действенные, например, властями объявляется неделя молений.

Стали сильно распространены попытки покинуть закрытый город, на улицах и в душах поселился изнуряющий страх.

Началась волна возникновения пожаров и, как установило следствие, это было дело рук отчаявшихся и потерявших разум от бед и утрат людей, вообразивших, что огонь убьёт чуму.

Из-за большого числа жертв с летальным исходом со временем похоронный обряд превратился в довольно-таки неприглядную формальность, и родственникам запрещали присутствовать на нём. Нехватка гробов и времени на ритуал погребения вынудили власти использовать большие ямы для похорон покойников, ставших жертвами чумы, а после вовсе начать сжигать трупы в мусоросжигательной печи.

Экономическая жизнь Орана быстро пошла на спад, в эти дни нищета оказалась сильнее страха, тем более что труд оплачивался в зависимости от степени риска. Эгоизм личности отошёл на второй план, на его место пришло только то, что интересовало всех прочих. Они вращались в кругу общих идей, и даже сама любовь приобретала абстрактное обличье.

Горе сделало своё дело, и постоянный страх обезличил людей, испытывающих его. Усталость заполонила сердца, и разуму необходимо было включить функцию самосохранения, которая вытекала из атрофирования чувств сострадания и жалости к другим. Чувство усталости и безразличия поселилось в душах. Машинальное исполнение своих обязанностей и холодный расчёт были возможностью самосохранения.

В любой беде есть люди, наживающиеся и использующие горе себе на пользу. Так и в городе Оране они не заставили себя долго ждать и при первой же возможности проявили качества своего духа. Казалось бы, страшная болезнь должна была упрочить узы равенства между всеми гражданами, а получилось совершенно иначе — чума в силу обычной игры эгоистических потребностей ещё больше усилила в сердцах жителей чувство несправедливости.

С крыс начинается 1 глава, на крысах заканчивается и четвёртая. Они снова появляются в городе, но уже не как знак не предстоящего бедствования, а освобождения. Случаи ремиссии повторяются всё чаще. Болезнь начала отступать.

С апреля никто ни разу не видел в городе ни одной дохлой крысы. — Неужели начнётся всё сызнова? — спросил Тарру у Риэ. Старик радостно растирал руки. — Вы бы только увидели, как они бегают! Одно удовольствие.

Жители города не спешили предаваться ликованию. На протяжении всей эпидемии люди превзошли науку осмотрительности и постепенно отучились рассчитывать на близкий конец. Несмотря на это, в глубине каждого сердца зарождалась великая, потаённая надежда. Боясь разрушить свои мечты и ожидания, люди надевали маску скептицизма и предостережения, боясь ошибиться и спугнуть предстоящую радость и освобождение от всеобщего зла. Последней жертвой чумы стал друг и помощник доктора Бернара Риэ Тарру.

Камю пишет, на мой взгляд, немного мрачновато и пугающе.

Прочитала роман на одном дыхании. Альбер Камю поражает глубиной мысли. Он действительно был гением и заслужил звание лауреата Нобелевской премии.