Людина може захворіти на холеру якщо

Хоча в промислово розвинених країнах холера зустрічається рідко, при появі сильного проносу рекомендується пройти медичне обстеження. Якщо у вас з’явилися які-небудь з перерахованих симптомів і існує ймовірність того, що ви заразилися холерою — наприклад, подорожували по регіонах, в яких ця хвороба поширена — звертайтеся до лікаря негайно.

Причини

Як вже говорилося, збудником холери є бактерія холерний вібріон — Vibrio cholerae. Однак смертоносні наслідки цієї хвороби є результатом діяльності потужного токсини, який бактерії виробляють в тонкому кишечнику. Холерний токсин прикріплюється до стінок кишечника, порушуючи нормальний рух натрію і хлору. Через це з організму виводиться величезна кількість води, починається діарея та швидка втрати рідини і електролітів.

Забруднена вода є головним рознощиком холери, однак холерний вібріон також може жити в молюсках, на свіжих фруктах і овочах, і на деяких інших продуктах харчування.

Холерний вібріон може протягом тривалого часу залишатися на поверхні води. У регіонах, де поширена холера, масові зараження часто відбуваються через громадські джерела питної води.

Фактори ризику

Факторами ризику по зараженню холерою є:

Холера — гостра кишкова інфекція з ураженням ферментних систем кишкового епітелію, яка проявляється проносом, блюванням з розвитком дегідратації, демінералізації, ацидозу та гемодинамічними розладами.

Збудниками є холерні вібріони (класичний та Ель-Тор) 3-х сероварів — Огава, Інаба і Гікошима. Зустрічаються НАГ-вібріони (не аглютинуються типовими холерними сироватками), які відрізняються від холерних тим, що належать до інших 0-груп.

Епідеміологія. Давнім ендемічним осередком азіатської холери є басейн річок Гангу і Брахмапутри на півострові Індостан. Ендемічний осередок сучасної холери сформувався в Індонезії на початку XX століття.

Холера — типовий антропоноз. Джерелом інфекції є хвора людина, реконвалесцент і здоровий носій. Хворі з маніфестною формою виділяють до 10 л випорожнень і більше на добу. В 1 мл цих випорожнень міститься 10 7 –10 9 вібріонів. З цього стає очевидною велика епідеміологічна небезпека хворих. Небезпечні для оточуючих хворі зі стертими і атиповими формами холери, які залишаються в колективі, а також вібріононосії, кількість яких під час спалаху класичної холери досягає 20 %, а при сучасній холері — 50 %. Тривалість вібріононосійства у реконвалесцентів рідко перевищує 2–4 тиж, у здорових осіб — 9–14 днів.

Механізм зараження лише фекально-оральний. До найважливіших факторів передачі збудника належать забруднені вода, харчові продукти (переважно молоко і риба), руки, мухи. Найчастіше зараження відбувається через воду. Розрізняють водні, аліментарні та контактно-побутові спалахи інфекції.

Осередком холери можуть бути окремий дім, група будинків, населений пункт (частина або весь) чи кілька населених пунктів, які об'єднані виробничими або трансфертними зв'язками і в яких виявлені хворі на холеру або вібріононосії.

Захворюваність має сезонні коливання. Сприйнятливість висока. На початку епідемії частіше хворіють особи, котрі не дотримуються санітарних норм життя, алкоголіки, хворі на хронічний гастрит зі зниженою кислотністю.

Сучасна пандемія холери, яка розпочалася на початку 60-х років і триває до сьогодні, охопила багато країн. Крупні спалахи в Україні спостерігались у 1970 і 1994 роках, переважно в південних областях і на Кримському півострові. Кількісно переважають стерті й атипові форми; після перенесеного захворювання часто зберігається тривале вібріононосійство; вібріононосіїв значно більше, ніж хворих; можуть формуватися вторинні ендемічні осередки.

Збудник характеризується значною стійкістю до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. Щороку в світі на холеру захворюють від 12 до 65 тис людей.

Клініка. Інкубаційний період триває від кількох годин до 2-5 днів. Клінічне виражені форми починаються гостро з проносу. Випорожнення часті, рясні, досить швидко втрачають колір і консистенцію калу, специфічний запах. Пронос не супроводжується болем у животі та тенезмами. У хворих можуть бути відчуття дискомфорту в ділянці епігастрію, бурчання, плескіт. Температура тіла нормальна або субфебрильна. У випадку прогресування хвороби випорожнення стають частішими (до 15 разів на добу), приєднується багаторазове блювання, нерідко фонтаном, без нудоти.

Втрата великої кількості рідини з блювотою і випорожненнями зумовлює виникнення клінічних ознак зневоднення. Розрізняють 4 ступені зневоднення організму:

І — втрата рідини складає 1-3 % маси тіла, II — 4-6 %, III — 7-9 %, IV — 10 % маси тіла і більше. Залежно від цього холера може мати легкий, середньої важкості, важкий і дуже важкий перебіг.

При легкому перебігу хвороби (І ступінь зневоднення) пронос продовжується лише 1-2 доби, блювання немає. Випорожнення кілька разів на добу, рясні, спочатку калові, потім водянисті, мутні, білі з пластівцями. З'являються спрага, сухість язика, але гемодинамічних порушень немає.

У випадку прогресування хвороби виникає блювання, частота випорожнень досягає 10 разів на добу і більше, вони набирають вигляду рисового відвару. Профузний пронос і блювання призводять до II ступеня зневоднення організму хворого. Відзначають сухість шкіри, язика, ціаноз губ, сиплий голос. Тургор шкіри знижується. Наростає м'язова слабкість, з'являються короткочасні клонічні судоми литкових м'язів, ступнів, кистей. Пульс частішає, артеріальний тиск крові знижується, зменшується діурез.

При відсутності лікування продовжується втрата рідини. З'являються клінічні ознаки дегідратації III ступеня: шкіра суха, на слизових оболонках тріщини, риси обличчя загострюються, очі й щоки западають. Голос сиплий, аж до афонії. Тургор шкіри значно знижений, на кистях рук вона зморшкувата, суха (“руки пралі”) (Мал. 1) . Клонічні судоми змінюються на тонічні. Внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові з'являються гемодинамічні розлади: гіпотонія, прискорення пульсу, задишка, ціаноз шкіри, слизових оболонок, нігтьових фаланг. Зростає олігурія. Виявляють згущення крові, збільшення в ній вмісту білка, зменшення — калію.

Мал. 1. Вигляд хворого на холеру.

Зневоднення IV ступеня призводить до розвитку декомпенсованого дегідратаційного шоку. При цій формі холери стан хворих надзвичайно важкий. Пронос та блювання спостерігаються значно рідше або припиняються. Хворі зневоднені, риси обличчя загострені, очі глибоко западають, закочуються догори, повіки напіввідкриті. Навколо очей з'являються синюшність (“симптом окулярів”), на обличчі вираз страждання, благання допомогти (facies cholerica). Шкіра сіро-синюшня. Кінчик носа, вушні раковини, фаланги пальців, губи фіолетового кольору. Тіло вкривається холодним, липким потом. Шкіра легко збирається у складки, які не розгладжуються. Голос втрачається. Пульс ниткоподібний, майже не промацується. Артеріальний тиск падає. Тони серця глухі. Зростає задишка (до 50–60 дихальних рухів за 1 хв). Корчі захоплюють усі групи м'язів. Живіт запалий, м'який. Анурія. Температура тіла 35 °С і нижче. Якщо не провести інтенсивного лікування, розвивається кома і настає смерть.

У хворих з тяжким перебігом холери відзначаються збільшення кількості еритроцитів до (6–8) Т/л, лейкоцитів до (25–30) Г/л, відносної щільності крові до 1,038–1,050, індексу гематокриту до 60–70 %. Характерні також гіпокаліємія, декомпенсований метаболічний ацидоз, підвищення фібринолізу.

Останнім часом тяжкий перебіг хвороби зустрічається лише в 10–12 % випадків. Почастішали легкі і стерті форми, при яких більшість симптомів відсутня. Загальна картина хвороби нагадує неспецифічний гастроентерит зі слабкими ознаками зневоднення.

Під час епідемічних спалахів можуть реєструватися атипові форми захворювання — блискавична та септична (холерний тифоїд).

Блискавична холера характеризується гострим токсикозом, переважанням симптомів ураження нервової системи з судомами. Шкіра багрово-синього кольору. Пульс ниткоподібний. Тони серця глухі, артеріальний тиск низький. Часті блювання і пронос. Смерть настає протягом 1-ї доби.

Сепсис розвивається на фоні типової холери внаслідок приєднання вторинної інфекції. Температура тіла зростає до 38–40 °С. Свідомість затьмарюється, нерідко виникають марення, галюцинації. На шкірі з'являється розеольозна висипка. Збільшені печінка і селезінка.

Діагностика. Під час епідемії діагностика холери на підставі клінічних даних не є складною. Важче виявити спорадичні випадки. Необхідно з'ясувати, чи спілкувався хворий протягом останніх 5 днів з особами, які прибули з країн, де реєструється холера, чи відвідував він сам ці країни або отримував звідти продукти. Важливо знати стан здоров'я членів сім'ї хворого, санітарно-гігієнічні умови побуту і водопостачання.

Для лабораторного дослідження при підозрі на холеру забирають випорожнення і блювотиння хворого. Обстежують також воду та інші об'єкти зовнішнього середовища. Клінічний матеріал забирає медичний працівник, який виявив хворого, до початку лікування антибіотиками.

Орієнтовними є прискорені способи діагностики: іммобілізації та мікроаглютинації вібріонів протихолерною 0-сироваткою (дослідження займає декілька хвилин) та імунофлюоресцентний (відповідь через 2 год). Паралельно роблять посів на 1 % пептонну воду для виділення чистої культури та її ідентифікації. Результати бактеріологічного обстеження можна отримати через 24-36 год.

З метою ретроспективної діагностики визначають титр вібріоцидних антитіл в реакції аглютинації.

Диференціальний діагноз. Холеру слід диференціювати з хворобами, які супроводжуються проносом і блюванням.

Ротавірусний гастроентерит починається гостро з діареї, однак пронос супроводжується болем у животі. Акт дефекації приносить хворому полегшення. Випорожнення яскраво-жовтого або зеленого кольору, рясні, пінисті, з різким неприємним запахом. Температура тіла часто субфебрильна. Важливою диференціально-діагностичною ознакою є ураження слизової оболонки зіву: гіперемія, набряк, зернистість м'якого піднебіння, іноді енантеми. В гемограмі лейкопенія, еозинофілія. Порушення водно-електролітного балансу помірні.

Іноді холеру необхідно диференціювати зі стафілококовим ентероколітом, який розвивається при тривалому лікуванні антибіотиками. При цьому важкому ускладненні з'являється пронос з рисоподібним калом без запаху. Діарея призводить до швидкого зневоднення організму і виникнення корчів. З калу виділяють культуру стафілокока.

У диференціальній діагностиці з отруєнням миш'яком або солями інших важких металів велике значення має ретельно зібраний анамнез. Інкубаційний період триває лише 1-2 год. Захворювання починається з почуття паління в порожнині рота і в горлі, металічного присмаку. Блювота багаторазова, нестерпна, не приносить полегшення хворому. Блювотиння з запахом часнику, містить слиз і кров. Випорожнення часто затримуються. Кал рожевого кольору зі значним вмістом слизу і крові. Хворі скаржаться на ріжучий біль у животі, тенезми. Характерні болючі корчі, але зневоднення немає. Привертає увагу зовнішній вигляд хворого: обличчя набрякле, одутле, кон'юнктивіт. У пізніх стадіях отруєння розвиваються парези, паралічі, анурія.

При отруєнні неїстівними грибами інкубаційний період триває всього 1-3 год. Захворювання починається бурхливо з сильного колькоподібного болю в животі, слинотечі, нудоти, рясного блювання. Потім з'являється пронос. Випорожнення водянисті, рясні, іноді з домішками крові. З'являються симптоми зневоднення організму, марення, галюцинації, поліневрити. При отруєнні блідою поганкою приєднується токсичний гепатит з жовтяницею. Диференціальний діагноз з харчовою токсикоінфекцією, сальмонельозом, ешерихіозом, дизентерією див. у відповідних розділах.

Лікування. Хворі на холеру підлягають обов'язковій госпіталізації в холерні відділення. Слід мати на увазі, що вони потребують негайного лікування, яке має починатися ще на догоспітальному етапі. Головним у лікуванні є призначення патогенетичних препаратів з метою компенсації втрат рідини, електролітів і корекції метаболічних зрушень. Використовують ізотонічні полііонні розчини трисоль, ацесоль, квартасоль та інші, які вводять хворому внутрішньовенне спочатку струминне, потім швидкість введення поступово знижують. При відсутності стандартного сольового розчину протягом короткого часу можна вводити ізотонічний розчин хлориду натрію або розчин Рінгера.

Кількість рідини, яку слід ввести для первинної регідратації (протягом 1-1,5 год), повинна відповідати ступеню зневоднення. При III–IV ступенях це складає біля 10 % маси тіла. Точніше кількість сольового розчину можна визначити за допомогою спеціальних формул з врахуванням відносної щільності плазми і концентрації калію в ній. Компенсаторну регідратацію проводять, визначаючи втрати рідини, що тривають. Для цього треба збирати блювотиння і випорожнення у посуд з об'ємними поділками.

Хворим з дегідратацією І і II ступеня при відсутності блювання рекомендується пероральне введення вищенаведених розчинів, а також глюкосолу, регідрону. Лікування проводять на шляху до стаціонару. Транспортування краще здійснювати на спеціальних носилках. Вони оснащені шиною для фіксації верхньої кінцівки при проведенні інфузії, штативом для системи з сольовим розчином і судном.

Оскільки у хворих з важким перебігом холери розвивається згущення крові, призначення кордіаміну, кофеїну, адреналіну протипоказано.

З антибіотиків при холері використовують тетрациклін протягом 5 днів, а в разі нечутливості збудника до нього етіотропну терапію призначають з врахуванням даних антибіотикограми.

Виписують хворих на холеру після їх одужання та отримання від'ємних результатів бактеріологічного дослідження, що проводиться через 24–36 год після закінчення антибіотикотерапії. Випорожнення досліджують триразове, а у декретованих осіб — також порції В і С жовчі одноразово.

Диспансеризація. Особи, які перехворіли на холеру або були вібріононосіями і виписані зі стаціонару, підлягають диспансеризації згідно з “Інструкцією до організації і проведення протихолерних заходів”, затвердженої 26.06.1991 p. міністерством охорони здоров'я. Нагляду підлягають також всі особи з осередку холери, які перенесли будь-які гострі кишкові розлади невстановленої етіології, і носії НАГ-вібріонів. Виписку з історії хвороби (вібріононосійства) головний лікар надсилає на адресу завідувача територіальним відділом охорони здоров'я за місцем проживання пацієнта. Облік ведеться санепідстанцією і в КІЗах поліклінік. Після виписування зі стаціонару цих осіб відразу допускають до роботи або навчання незалежно від професії. На кожного складають карту і встановлюють спостереження на термін до 3 міс.

Диспансеризацію проводять у КІЗі. При його відсутності спостереження здійснює дільничний лікар (терапевт, педіатр) під контролем завідуючого терапевтичним (педіатричним) відділенням.

Протягом 1-го місяця спостереження щодекади проводять лікарське обстеження і бактеріологічне дослідження калу. У наступні 2 міс кал досліджують 1 раз на місяць. У тих, хто в епідемічному осередку переніс гостре кишкове захворювання невстановленої етіології, бактеріологічне дослідження здійснюють 1 раз на місяць протягом кварталу і 1 раз перед завершенням диспансеризації. Перший забір калу проводять після прийняття хворими сульфату магнію (дорослі — 30 г, діти — відповідно до віку). У разі виявлення вібріононосійства реконвалесцента госпіталізують для лікування, після чого спостереження за ним відновлюється.

Осіб, які перенесли холеру або вібріононосійство, знімають з диспансерного обліку після повного одужання і при відсутності холерних вібріонів у калі протягом всього періоду спостереження. Це робить комісія у складі головного лікаря поліклініки, інфекціоніста і епідеміолога.

Профілактика та заходи в осередку. Холера належить до карантинних інфекцій, на які поширюється дія “Міжнародних медико-санітарних правил” (ВООЗ, 1973). Первинні протиепідемічні заходи при виявленні хворого чи підозрілого на холеру в амбулаторно-поліклінічному закладі такі самі, як і при інших особливо небезпечних інфекціях.

Профілактика холери на лікарській дільниці проводиться відповідно до оперативного плану готовності до протиепідемічних заходів при виявленні хворих (підозрілих) на карантинні інфекції. Цей план складається головним лікарем поліклініки спільно з лікарем КІЗу і щорічно коректується. Він включає: епідеміологічне обстеження хворих на холеру (вібріононосійство); визначення меж осередку; виявлення, ізоляцію або медичне спостереження і превентивне лікування осіб, котрі були в контакті з хворим; активне виявлення, провізорну госпіталізацію і обстеження на холеру всіх хворих з дисфункцією кишок; профілактичну і заключну дезинфекцію, а також боротьбу з виплодом мух та їх знищення; бактеріологічне обстеження на холеру всіх осіб в осередку і об'єктів зовнішнього середовища; обмежувальні заходи щодо господарсько-питного та культурно - побутового водокористування; передачу до міністерства охорони здоров'я негайної інформації про всі випадки захворювання на холеру або вібріононосійство, а також при підозрі на цю інфекцію; санітарно-освітню роботу.

Локалізація і ліквідація осередку холери здійснюється під керівництвом надзвичайної протиепідемічної комісії відповідного району, міста, області або республіки. У виявленні хворих беруть участь працівники амбулаторій, поліклінік, лікарень, санітарний актив, студенти медичних інститутів і училищ. Для цього створюють бригади. До складу бригади входить 1 медичний працівник і 4-5 активістів або студентів. Кожна бригада опитує від 500 (сільська місцевість) до 1000 жителів (у місті). Всі хворі з дисфункцією кишок підлягають провізорній госпіталізації. Вібріононосіїв знаходять серед контактних осіб, яких у 1-шу добу досліджують триразово бактеріологічно. Крім того, однократному бактеріологічному дослідженню підлягають особи, які ведуть невпорядкований спосіб життя, хворі психіатричних і наркологічних закладів, працівники водоканалу. Ізолюють осіб, котрі були в тісному контакті з хворим або носієм. У сільській місцевості дозволяється залишити вдома одного з членів сім'ї (з числа тих, хто підлягає ізоляції) для ведення господарства. За ними здійснюють медичне спостереження протягом 5 днів і в 1-й день 3 рази беруть кал для бактеріологічного дослідження.

Особи, які були в контакті з хворими на холеру або вібріононосієм, підлягають превентивному лікуванню антибіотиками — тетрацикліном в добовій дозі 1 г протягом 4 днів або доксицикліном по 0,1 г на добу стільки ж днів.

Хворих, вібріононосіїв і контактних осіб госпіталізують транспортом дезінфекційної станції, відділу або відділення санепідстанції, а також бригадами “швидкої допомоги”. Силами дезінфекційної служби здійснюють профілактичну і заключну дезинфекцію в межах епідемічного осередку.

Із дезінфікуючих речовин для знезараження виділень хворого або вібріононосія використовують гіпохлорит кальцію (1:10) з експозицією 1 - 2 год або заливають виділення на 60 хв окропом (1:5). Посуд для виділень знешкоджують 5 % розчином лізолу (30 хв) або 1 % проясненим розчином хлорного вапна. Столовий посуд кип'ятять 15 хв в 2 % розчині гідрокарбонату натрія або витримують у 0,5 % розчині хлораміну або 0,5 % проясненому розчині хлорного вапна. Білизну хворого кип'ятять у 2 % розчині мильного порошку або замочують у 0,5 % розчині хлораміну. Матраци, подушки, ковдри, верхній одяг дезинфікують у пароповітряних або пароформалінових камерах при 60 -90 °С з експозицією 10 - 45 хв. Місця загального користування дезинфікують так само, як і при кишкових інфекціях: 1 % розчином хлораміну, 1 % проясненим розчином хлорного вапна, 3 -5 % розчином лізолу.

Специфічна профілактика відмінена.

Важливого значення надають таким санітарно-гігієнічним заходам, як вживання доброякісної води та їжі, санітарна очистка території, гігієнічний нагляд на підприємствах громадського харчування, торгівлі, у дитячих і лікувальних закладах тощо.

Холера – это очень опасная бактериальная инфекция, которая обычно передается через зараженную воду.

Холера вызывает тяжелую диарею и обезвоживание организма.

При отсутствии лечения холера может привести к смерти больного в течение нескольких часов или суток.

Современные методы очистки сточных вод практически уничтожили холеру в развитых странах. В Соединенных Штатах последняя крупная вспышка была зарегистрирована еще в 1911 году. Но холера до сих пор вызывает эпидемии в Азии, Африке, Латинской Америке, на Ближнем Востоке и в Индии. Риск холеры особенно высок среди бедноты, которая проживает в тесноте без элементарной санитарии, а также среди беженцев и жертв стихийных бедствий.

Холера легко поддается лечению, если оно было начато вовремя. Смерть от холеры обычно является результатом тяжелейшего обезвоживания, которое можно предотвратить простыми растворами для регидратации.

Причины холеры

Холеру вызывает бактерия, называемая холерным вибрионом (Vibrio cholerae). Холерный вибрион имеет два отличающихся жизненных цикла – внутри человеческого организма и вне его.

Эта бактерия в природных условиях живет в прибрежных водах, где она прикрепляется к мелким ракообразным и другим организмам. Холерный вибрион путешествует со своим хозяином по мере того, как ракообразные мигрируют в поисках пищи – водорослей. Водоросли интенсивно растут в теплой прибрежной воде, а особенно благоприятствует их росту мочевина, которая содержится в сточных водах. Именно поэтому в теплое время года риск холеры возрастает, особенно в местах, загрязненных сточными водами.

Когда человек проглатывает бактерии холеры, они могут вызвать саму болезнь, а могут просто размножаться в кишечнике и выделяться с фекалиями. Когда фекалии носителя холеры попадают в питьевую воду или продукты, они становятся опаснейшим источником инфекции.

Смертельно опасные эффекты холерного вибриона на организм связаны с сильным токсином CTX, который бактерия выделяет в тонком кишечнике больного. СТХ нарушает нормальные потоки натрия и хлоридов в стенке кишечника. Из-за этого в просвете скапливается большое количество воды, возникает водянистый понос и резкая потеря жидкости и электролитов. Зараженные источники водоснабжения – это главный фактор риска холеры. Употребление сырой рыбы, неочищенных фруктов и овощей также может привести к заражению этой опасной инфекцией.

Для того чтобы человек заболел, в организм должно попасть более миллиона бактерий – примерно такое количество содержится в одном стакане зараженной воды. Поэтому холера редко передается при контакте с больным человеком.

Итак, основными источниками холеры являются:

• Вода из природных источников, колодцев. Холерные вибрионы могут длительное время жить в водоемах. Именно вода является основным источником крупных вспышек холеры. Люди, живущие в антисанитарных условиях, подвергаются наибольшему риску.
• Морепродукты. Очень рискованно употреблять сырые или плохо обработанные морепродукты, особенно моллюсков из некоторых неблагополучных вод. К примеру, власти США настоятельно рекомендуют тщательно готовить морепродукты из Мексиканского залива.
• Сырые фрукты и овощи. Источником инфекции нередко бывают сырые, неочищенные фрукты или овощи. В развивающихся странах навозные удобрения и грязная вода для орошения полей могут приводить к заражению урожая. Поэтому нужно особенно внимательно относиться к овощам и фруктам из стран третьего мира.

Каждый человек восприимчив к холере, за исключением младенцев, которые получили иммунитет от матерей, перенесших это заболевание.

Но есть несколько факторов, которые повышают восприимчивость человека к холере:

• Пониженная или нулевая кислотность желудочного сока. Холерные вибрионы не могут выживать в кислой среде – обычной среде желудочного сока. Именно желудок должен служить барьером на пути инфекции, как это предусмотрено эволюцией. Но люди с пониженной кислотностью, а также те, кто принимает лекарства против язвы (Н2-гистаминоблокаторы, ингибиторы протонного насоса, антациды), находятся в группе риска.
• Группа крови 0. Но непонятным причинам люди с нулевой группой крови в два раза более восприимчивы к холере, чем люди с другими группами.

Симптомы холеры

Большинство людей, контактировавших с холерным вибрионом, не заболевает холерой. Они даже не подозревают о том, что были инфицированы. Но эти люди становятся носителями, выделяя бактерии со стулом в течение 7-14 суток после инфицирования. У большинства заболевших холера вызывает симптомы легкой и средней тяжести, поэтому без лабораторных анализов ее порой нельзя отличить от банального пищевого отравления. Только у одного из 10 инфицированных людей развивается типичная картина холеры, с обильным водянистым поносом и стремительным обезвоживанием.

Симптомы холеры включают:

• Диарея (понос). При холере понос возникает внезапно и может быстро приводить к обезвоживанию организма. В тяжелых случаях человек теряет до 1 литра жидкости каждый час. Каловые массы имеют вид воды, в которой промывали рис – водянистые, беловатого цвета.
• Тошнота и рвота. Эти симптомы возникают как на ранней, так и на поздней стадии болезни. Рвота может изматывать больного несколько часов подряд.
• Обезвоживание (дегидратация). Выраженное обезвоживание организма развивается в течение первых часов. Степень обезвоживания зависит от того, сколько жидкости больной теряет со стулом и рвотными массами, и как проводится лечение. Потеря 10% массы тела соответствует тяжелой дегидратации. Признаками обезвоживания при холере являются: раздражительность, сонливость, жажда, запавшие глаза, сухость во рту, уменьшение тургора кожи, пониженная выработка мочи, падение давления, аритмия и др.

Дегидратация опасна внезапным нарушением баланса минеральных веществ, которые играют важную роль в организме. Это состояние называется электролитический дисбаланс. Он требует срочного лечения, иначе больной может умереть.

Симптомы электролитического дисбаланса:

• Мышечные спазмы и нарушение сердечного ритма. В результате внезапной потери хлоридов, калия и других веществ нарушаются сокращения мышц, в том числе сердечной мышцы (аритмия).
• Шок. Это одно из самых серьезных последствий дегидратации. Шок возникает, когда недостаточный объем циркулирующей крови вызывает падение давления. Если вовремя не оказать помощь, гиповолемический шок приводит к смерти в течение минут.

Признаки холеры у детей в целом похожи на таковые у взрослых больных.

Но у детей болезнь протекает тяжелее, у них могут наблюдаться такие симптомы:

• Угнетение сознания, вплоть до комы.
• Высокая температура тела.
• Судороги.

Риск холеры очень мал в развитых странах, и даже в неблагополучных районах вы вряд ли заболеете, если будете следовать рекомендациям властей и правилам гигиены. Но спорадические случаи холеры все еще встречаются по всему миру. Если у вас возник понос после визита в опасный регион, обратитесь к врачу. Если у вас появилась обильная водянистая диарея, и вы подозреваете холеру, немедленно обратитесь за медицинской помощью. Помните, что тяжелое обезвоживание может развиться уже в первые часы болезни. Не теряйте время!

Диагностика холеры

В опасных районах врачи изначально подозревают холеру, поэтому с постановкой диагноза проблем, скорее всего, не будет. Но в тех частях света, где холера почти не встречается, врачам может понадобиться время, чтобы поставить правильный диагноз.

Сегодня не обязательно делать посев и ждать, чтобы подтвердить ту или иную инфекцию. В развитых странах используются специальные экспресс-тесты для быстрого определения холеры. Быстрая диагностика уменьшает смертность и помогает предотвратить вспышки холеры благодаря своевременному вмешательству.

Лечение холеры

Холера требует немедленного лечения.

Методы лечения следующие:

• Регидратация. Главная задача – восстановить потерянную воду и электролиты. Для этого используют простые растворы солей, такие как широко известный препарат Регидрон. Эти средства продаются в виде порошков, которые растворяют в воде и принимают порциями через определенные интервалы времени. В тяжелых случаях врач может назначить внутривенное введение специальных растворов. При правильной регидратации смертность от холеры не превышает 1%.
• Антибиотики. Удивительно, но антибиотики не являются основной частью лечения холеры. В некоторых случаях действительно назначают антибиотик доксициклин (Доксибене, Юнидокс) или азитромицин (Сумамед). Дозы и длительность лечения определяет только врач.
• Препараты цинка. Недавние исследования показали, что цинк может сокращать продолжительность диареи у детей, заболевших холерой.

Осложнения холеры

Холера может быстро привести к смертельному исходу. В наиболее тяжелых случаях это происходит в течение 2-3 часов, иногда до того, как человека доставят в больницу. В других случаях смерть от обезвоживания может наступить в течение нескольких суток с момента появления первых симптомов.

Кроме шока и сильного обезвоживания, о которых упоминалось выше, холера может вызывать такие осложнения:

• Гипогликемия (пониженный уровень сахара в крови). Если человек настолько слабеет, что неспособен даже есть, может возникнуть гипогликемия. Дефицит сахара, основного питательного вещества клеток, вызывает судороги, потерю сознания, и даже смерть. Выше всего риск такого осложнения у детей.
• Гипокалиемия (низкий уровень калия). Больные холерой теряют огромное количество электролитов, включая калий. Очень низкий уровень калия нарушает функции нервов, вызывает аритмию и может быть опасен для жизни.
• Почечная недостаточность. Когда у почек нарушается фильтрующая способность, избыток токсинов и некоторых электролитов накапливается в организме. Это состояние может привести к смерти. У больных холерой отказ почек часто сочетается с гиповолемическим шоком.

Константин Моканов: магистр фармации и профессиональный медицинский переводчик