Приказ моз украины 233 по туберкулезу

Медичний облік протитуберкульозної служби – це єдина державна система реєстрації, оброблення й аналізу даних про епідемічну ситуацію з туберкульозу, обсяги і характер діяльності про­титуберкульозних закладів, їх матеріально-технічний і санітарно-гігієнічний стан, а також вплив певних чинників на основні епідеміологічні показники з туберкульозу. Медичний облік протитуберкульозної служби включає статистичний і оперативно-технологічний облік.

Статистичний облік протитуберкульозної служби включає реєстрацію даних про інфікованість, захворюваність, смертність, госпіталізацію, взяття під диспансерний нагляд, рецидиви, кількість ліжок у протитуберкульозних диспансерах та санаторіях, їхню спеціалізацію тощо, а також характеристику діяльності про­титуберкульозних закладів, наявність медичних кадрів (фтизіатрів, фтизіохірургів, інших фахівців, середнього та молодшого медичного персоналу) диференційовано за кількістю посад і фізичних осіб, кваліфікаційними категоріями.

Для раціональної організації співробітників на різних ланках протитуберкульозної служби, отримання коректної статистичної інформації необхідно вести первинну медичну документацію. Основними формами первинної медичної документації є:

1. Медична картка амбулаторного хворого (ф. 025/о).

2. Виписка з медичної картки амбулаторного, стаціонарного хворого (ф. 027/о).

3. Контрольна картка диспансерного спостереження (ф. 030/о).

4. Контрольна картка диспансерного спостереження контингентів протитуберкульозних закладів (ф. 030 – 4/о).

5. Журнал для запису висновків (ф. 035/о).

6. Книга реєстрації листків непрацездатності (ф. ЛКК 0З6/о).

7. Картка обстеження дитини (підлітка) з незвичайною реакцією на вакцинацію (ревакцинацію) вакциною БЦЖ (ф. 055/о).

8. Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайні реакції на щеплення (ф. 058/о).

9. Направлення у санаторій для хворого на туберкульоз (ф. 078/о).

10. Медична картка хворого на туберкульоз (ф. 081/о).

11. Картка антибактеріального лікування (до медичної картки хворого на туберкульоз) (ф. 081 -1/о).

12. Направлення на МСЕК (ф. 088/о).

13. Повідомлення про хворого із вперше діагностованим активним туберкульозом та іншими соціально небезпечними захворюваннями (венеричні хвороби, трихофітія, мікроспорія, фавус, короста, трахома, психічні захворювання) (ф. 281/о).

14. Лікарське свідоцтво про смерть (ф. 106/о).

Частину зазначеної первинної медичної документації ведуть у стаціонарі. Основним документом є історія хвороби.

У разі направлення лікарем поліклініки чи іншої медичної установи хво­рого з підозрою на туберкульоз у диспансер ще до підтвердження діагнозу заповнюють медичну картку амбулаторного хворого (ф. 025/о). Якщо під час обстеження хворого в диспансері діагноз туберкульозу не підтвердився, то результати обстеження і діагноз повідомляють у заклад, з якого було направлено хворого, а облікову форму 025/о здають до архіву диспансеру.

Під час узяття хворого на диспансерний облік дільничний фтизіатр заповнює на нього медичну картку хворого на туберкульоз (ф. 081/о). У неї вкладають облікову форму 025.

Періодично (не рідше ніж 1 раз на рік), а також після закінчення основного курсу хіміотерапії під час переходу з однієї категорії диспансерного обліку в іншу чи в разі зняття з обліку дільничний фтизіатр записує епікриз, який містить характеристику патологічного процесу та його динаміку (зміна клінічного діагнозу і категорії диспансерного обліку), дані про результати амбулаторного та стаціонарного лікування, стан працездатності (частота і тривалість тимчасової непрацездатності, перехід на інвалідність, якщо було працевлаштування), характеристику епідемічного стану осередку, зміну умов побуту і праці, план подальших лікувально-профілактичних заходів.

Лікар, що діагностував новий випадок активного туберкульозу з бактеріовиділенням чи без нього, заповнює повідомлення про хворого з виявленим діагнозом активного туберкульозу й іншими соціально небезпечними захворюваннями (форма 281/о). Цю облікову форму складають на кожного хворого, що вперше звернувся по медичну допомогу в поточному році. Уразі виявлення двох різних інфекційних захворювань у того самого хворого заповнюють окремо два повідомлення на обидва інфекційні захворювання. Форму 281/о передають у протитуберкульозний заклад за місцем проживання хворого, а на хворого з бактеріовиділенням копію форми 281/о передають у районну СЕС за місцем проживання.

СЕС проводить дезінфекцію в осередку туберкульозної інфекції (квартирі, гуртожитку, на роботі). Лікар-фтизіатр разом із лікарем-епідеміологом СЕС працюють в осередку туберкульозної інфекції, обстежують осіб, які мали контакт із хворим. Крім того, лікар-фтизіатр проводить лікування хворого і подає відомості про результати лікування в протитуберкульозний диспансер вищого підпорядкування.

У разі виявлення бактеріовиділення за допомогою будь-якого методу (уперше чи повторно у хворого, раніше знятого з епідеміологічного обліку) протитуберкульозний диспансер направляє в 3-денний термін екстрене повідомлення про інфекційне захворювання (ф. 058/о) у районну СЕС.

На кожен осередок туберкульозної інфекції заповнюють ф. 085/о, яка містить паспортні данні про осіб, що контактують з бактеріовиділювачем, дати і результати їх обстеження. У ф. 085/о надають детальний опис осередку туберкульозної інфекції та рекомендації дільничого фтизіатра й епідеміолога, на основі яких складається план оздоровлення осередку туберкульозної інфекції. Щорічно проводиться узагальнення роботи по оздоровленню осередка туберкульозної інфекції.

У диспансері ведуть журнал запису висновків центральної лікарсько-консультативної комісії (ф. 035/о). ЦЛКК збирається в визначені дні та години. Участь лікаря фтизіатричного стаціонару чи дільничого фтизіатра обов’язкова, якщо його хворий направлен на ЦЛКК.

Одним з основних документів є контрольна картка диспансерного спостереження за контингентами протитуберкульозних закладів (ф. 030 – 4/о). За її допомогою контролюється регулярність відвідування хворим диспансеру, організується диференцьоване диспансерне спостереження в залежності від потреби хворого в лікуванні та його епідеміологічної небезпеки.

Головним документом у стаціонарі є картка стаціонарного хворого (історія хвороби). Під час виписки зі стаціонару заповнюють картку вибулого зі стаціонару. Лікар стаціонару передає у диспансер виписку з медичної картки стаціонарного хворого (ф. 027/о), яка вміщується в амбулаторну картку (ф. 025/о).

На підставі облікової документації диспансер складає квартальні та річні звіти. В Україні протитуберкульозна служба застосовує таку звітність:

1. Звіт про хворих на туберкульоз за рік (ф. 33-здоров), який включає

- відомості про контингенти хворих, що спостерігаються в лікувальному закладі;

- зміни в складі контингентів диспансерного обліку;

- відомості про стаціонарне та санаторне лікування хворих;

- обсяг заходів, проведених в осередках туберкульозної інфекції;

- відомості про хворих із бактеріовиділенням, що перебувають на обліку лікувально-профілактичного закладу;

- ефективність лікування антимікобактеріальними препаратами.

2. Звіт про медичні кадри за рік (ф. 17/о).

3. Звіт про захворюваність на активний туберкульоз за рік (ф. 8/о).

4. Звіт про кількість захворювань, зареєстрованих у осіб, що проживають в районі обслуговування лікувального закладу, за рік (ф. 12/о).

5. Звіт лікувально-профілактичного закладу за рік (ф. 20/о).

Річні й піврічні звіти представляють по інстанції: у районний, міський, обласний протитуберкульозний диспансер і у відповідні органи чи управління охорони здоров'я держадміністрацій. Річний звіт відображає всю діяльність диспансеру, стаціонару і допоміжних структурних підрозділів, дає можливість обчислювати показники ефективності та проводити їх аналіз. До річного звіту додається детальна пояснювальна записка про цифровий матеріал, наведений у звіті, з його порівнянням із даними попередніх років, аналіз показників.

Країни, які перейшли на DOTS-стратегію боротьби з туберкульозом, застосовують дев’ять статистичних форм:

Література:

1. Наказ МОЗ України № 26 від 14.02.96. “Інструкція про діяльність протитуберкульозного диспансеру, диспансерного відділення, кабінету поліклініки (лікарні)”.

2. Наказ МОЗ України № 233 від 29.07.96. “Наказ про затвердження інструкцій щодо надання медіко-санітарної допомоги хворим на туберкульоз”.

3. Закон України № 2586-ІІІ від 05.07.2001 р. “Про боротьбу із захворюванням натуберкульоз”.

4. Мельник В. Организация противотуберкулёзных мероприятий в Украине // Доктор. – 2002. – № 4. – С.35-40.

5. Наказ МОЗ України № 45 від 6.02.2002 р. “Інструкція про бактеріологічну діагностику туберкульозної інфекції”.

6. Протитуберкульозна робота медичних працівників загальної мережі: Методичні рекомендації. – Тернопіль, “Укрмедкнига”, 2003. – 23 с.

7. Наказ МОЗ України № 499 від 28.10.2003 “Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання легень”.

8. НаказМОЗ України № 45 від 28.01.2005 “Протокол надання допомоги хворим на туберкульоз”.

9. Наказ МОЗ України № 318 від 24.05.2006 “Про затвердження Протоколу по впровадженню DOTS-стратегії в Україні”.

10. Наказ МОЗ України № 384 від 09.06.2006 „Про затвердження Протоколу надання медичної допомоги хворим на туберкульоз”.

11. Наказ МОЗ України № 385 від 09.06.2006 „Про затвердження Інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз”.

12. Наказ МОЗ України № 422/40 від 27.06.2006 „Про затвердження Посібника з питань боротьби з туберкульозом на основі міжнародних стандартів з контролю за туберкульозом”.

13. Закон України № 648-V від 08.02.2007 „Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворювання на туберкульоз у 2007-2011 роках”.

14. Наказ МОЗ України № 250 від 21.05.2007 „Про затвердження методичних рекомендацій „Організація, проведення епідеміологічного нагляду та дезінфекційних заходів у протитуберкульозних закладах і вогнищах туберкульозу”.

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

Отменить флюорографию и распустить тубдиспансеры

А в апреле 2018 года Минздрав отменил флюорографию, которая раньше была обязательным обследованием, заменив ее опросом терапевта. Чиновники от медицины утверждают, что метод неэффективен, поскольку на обследование в основном приходят здоровые люди. Кроме того, отказ от флюорографии существенно экономит бюджетные деньги. У каждого семейного врача отныне должна быть скрининг-анкета, по которой он определяет, входит ли пациент в группу риска. Если да — направляет его на дополнительное обследование.

Сама же Супрун признает, что на Украине половина населения является носителем туберкулеза, а вероятность заболеть активной формой составляет примерно 10%.

Эпидемия свирепствует

Всемирная организация здравоохранения назвала туберкулез самым смертоносным инфекционным заболеванием в мире и призвала принять срочные меры для противодействия ему. Как заявили в организации, несмотря на глобальные усилия по предупреждению распространения болезни, только в 2017 году туберкулезом заразились десять миллионов человек, летальным исходом закончились 1,6 млн случаев. По оценкам ВОЗ, в государствах с низкими и средними доходами, к которым относится и Украина, на профилактику и лечение туберкулеза только в 2018 году не хватает 3,5 млрд долларов, притом что данная сумма может вырасти почти вдвое до 2022 года, если вовремя не принять меры. Эксперт: Каждого второго украинца с устойчивой формой туберкулеза вылечить невозможно

На Украине в 2018 году туберкулез обнаружили у 20 тысяч украинцев. Больше всего больных было зафиксировано в Одесской, Запорожской, Житомирской и Херсонской областях.

Туберкулез в последние годы привлекает внимание всей мировой общественности, так как он стал встречаться значительно чаще во многих странах. В настоящее время, по данным ВОЗ, треть населения планеты инфицирована туберкулезом. Среди новых случаев заболевания 75% случаев приходится на наиболее трудоспособную часть населения (15-50 лет). Туберкулез уносит больше жизней, чем другие инфекции. Из всех смертей, которых можно было бы избежать, 25% составляют случаи смертности от туберкулеза. В апреле 1993 года ВОЗ объявила туберкулез проблемой всемирной опасности.

В Европе с туберкулезом в основном покончили еще в начале ХХ века за счет лечения, контроля состояния здоровья населения, повышения информированности и улучшения условий жизни людей. Когда распался Советский Союз, эта болезнь вернулась в бывшие советские республики. На Украине в связи с глубокими социально-экономическими потрясениями заболеваемость этой опасной болезнью за 1990-2000 гг. выросла более чем в два раза. Украина объявила эпидемию туберкулеза в 1995 году — и не может с ней справиться до сих пор.

Страшная статистика

В 2017 году на Украине был зафиксирован скачок роста заболеваемости туберкулезом среди детей и подростков. Он стал следствием исчезновения вакцины БЦЖ и туберкулина. В 2016 году показатель заболеваемости детей в мире вырос с 4,2 до 5,8 на 100 тыс. населения, по Украине же этот показатель составил 8,6. Специалисты Европейского бюро Всемирной организации здравоохранения (ВОЗ) обоснованно опасаются роста заболеваемости туберкулезом в ЕС из-за безвизового режима для украинских граждан. ВОЗ предупреждал, что проблема лечения этой болезни на Украине требует особого внимания властей. По данным Всемирной организации здравоохранения, около 20% случаев туберкулеза на Украине остаются недовыявленными.

В 2017 году на борьбу с туберкулезом на Украине было выделено 52 млн долларов США, при этом 71% из этих средств — это государственное финансирование, 16% — деньги международных организаций, дефицит бюджета составил 13%. Дудчак: Супрун надо посадить на холодный пол, обложить туберкулезниками и дать ей мороженое

Тем не менее, в 2018 году, накануне Всемирного дня борьбы с туберкулезом, Минздрав Украины вдруг отрапортовал об улучшении ситуации с туберкулезом в стране. По данным Центра общественного здоровья (ЦОЗ) при Министерстве здравоохранения Украины, заболеваемость туберкулезом в стране в 2017 году снизилась на 5,5% по сравнению с 2016 годом. Каким образом только за год был достигнут такой прогресс в противодействии туберкулезу на Украине, объяснить сложно, поскольку данные аудита эффективности использования средств госбюджета на госпрограмму по противодействию туберкулезу на 2012-2016 годы свидетельствуют, что из-за отсутствия надлежащего сотрудничества Минздрава Украины с Центром общественного здоровья и учреждениями здравоохранения не обеспечено рациональное использование лекарственных средств, закупленных за счет средств международной помощи и полученных как гуманитарная помощь. Как следствие, Украина потеряла лекарственные средства для лечения больных туберкулезом в целом на 34 млн грн.

Украина до сих пор имеет худшие в Европе показатели успешности лечения туберкулеза — излечиваются лишь 71% новых случаев туберкулеза и 38,6% случаев мультирезистентного туберкулеза. Ежегодно в стране, по данным ЦОЗ, от туберкулеза умирает около 4 тыс. человек, то есть 11 человек каждый день.

Недоучки правят бал

По мнению инфекционистов, пока решения в Минздраве будут принимать активисты из грантоедских организаций, толку в борьбе с туберкулезом в стране не будет.

Сокращения в тексте:
пМ – проба Манту
Т -- туберкулез

В Украине данный вопрос регулируется Инструкцией о применении туберкулиновых проб, утвержденной приказом Министерства охраны здоровья Украины от 29.07.1996 № 233, зарегистрированной в Министерстве юстиции 17.09.1996 за № 538/1563.

Она достаточно объемная, поэтому я выписала только самое важное для себя.

С целью своевременного выявления больных, инфицированных Т, лиц с повышенным риском заболевания (впервые инфицированных, с гиперэргичными реакциями на туберкулин), для отбора контингентов, которые подлежат ревакцинации против Т, для определения инфицированности населения как эпидемиологического показателя используется только единая внутрикожная туберкулиновая пМ с 2 ТЕ (туберкулиновыми единицами) очищенного туберкулина (ППД-Л) в стандартном разведении (аллергена туберкулезного очищенного жидкого в стандартном разведении для внутрикожного применения ) -- готовая форма.

С целью клинической диагностики в противотуберкулезных диспансерах и стационарах, кроме пМ с 2 ТЕ очищенного туберкулина в стандартном разведении, можно применять пМ с разными дозами туберкулина и другие методы исследования чувствительности к туберкулину (градуированная кожная проба, подкожная проба Коха, определение туберкулинового титра, эозинофильно-туберкулиновая, гемо- и белково-туберкулиновая, иммуннотуберкулиновая проба др.). С этой целью используют сухой очищенный туберкулин и альттуберкулин (АТ).

В дифференциально-диагностических случаях также в условиях диспансера или стационара при наличии негативной пМ с 2 ТЕ туберкулина ППД-Л можно проводить пМ с 100 ТЕ туберкулина ППД-Л или в разведении 1:100 АТ. При негативном результате последней пробы в большинстве случаев можно считать организм свободным от туберкулезной инфекции.

К препаратам туберкулина относятся:
1) очищенный туберкулин ППД-Л. Выпускается в двух видах:
1.1. в форме готовых к употреблению растворов – аллергена туберкулезного очищенного жидкого в стандартном разведении для внутрикожного применения (очищенного туберкулина в стандартном разведении). Срок годности 1 год. Предназначен для проведения единой внутрикожной туберкулиновой пМ.
1.2. в виде аллергена туберкулезного очищенного сухого (сухой очищенный туберкулин). Срок годности 5 лет. Применяется для диагностики Т и туберкулинотерапии только в противотуберкулезных диспансерах и стационарах.

2) АТ (альттуберкулин). Применяется для градуированной накожной пробы с целью диагностики Т и выявления чувствительности к туберкулину больных. Срок годности 5 лет. Предназначен для использования только в противотуберкулезных диспансерах и стационарах.

3) диагностикум туберкулезный эритроцитарный сухой. Предназначен для выявления в реакции непрямой гемагглютинации (РНГА) специфических антител к антигенам микобактерий Т. Используется как иммунологический тест в клинике Т для выявления активности специфического процесса и эффективности лечения.

В каждой коробке с туберкулинами есть инструкция по применению препаратов с детальной их характеристикой. Ознакомление с этой инструкцией врача и медицинской сестры перед туберкулинодиагностикой обязательно.

Подготовка инструментов и техника проведения пМ

Для проведения пМ необходимо применять только одноразовые однограммовые шприцы, а при их отсутствии – туберкулиновые шприцы и короткие иголки (№ 0415). Для каждого обследуемого используется отдельный стерильный шприц и стерильная игла. Шприц не долен пропускать раствор ни через поршень, ни через канюлю иглы.

Ампулу с препаратом старательно обтирают марлей, смоченной 70 градусным этиловым спиртом, потом шейку ампулы подпиливают ножом для раскрытия ампул и отламывают. Вытягивание туберкулина из ампулы производится стерильным шприцом, которым осуществляется пМ, и иглой № 0845. Набирают 0,2 мл (т.е. 2 дозы) туберкулина, одевают иглу № 0415, выпускают раствор до отметки 0,1. Ампулу после раскрытия хранят в асептических условиях не более 2 часов.

Результат пМ оценивается через 72 часа путем измерения инфильтрата в миллиметрах. Прозрачной бесцветной миллиметровой линейкой из пластмассы измеряют и регистрируют поперечный (относительно оси руки) размер инфильтрата. При измерении последнего категорически запрещается пользоваться шкалой от термометра, миллиметровой бумагой, самодельным линейками из рентгеновской пленки и т.д.
Гиперемия регистрируется только в случаях, когда нет инфильтрата при проведении пМ шприцевым методом.

Реакция считается:
- негативной при полном отсутствии инфильтрата (гиперемии) или при наличии уколочной реакции (0-1 мм);
- сомнительной – при инфильтрате (папуле)л размером 2-4 мм, или только гиперемии любого размера без инфильтрата;
- позитивной – при наличии выраженного инфильтрата (папулы) диаметром 5 мм и больше.

Гиперэргичными у детей и подростков считаются реакции с диаметром инфильтрата 17 мм и более, у взрослых 21 мм и более, а также везикуло-нектротические реакции независимо от размера инфильтрата с лимфагоитом или без него.

Запрещается проведение туберкулиновой пМ дома.

Противотуберкулезные диспансеры осуществляют подготовку и своевременную переподготовку медицинских сестер с выдачей справок-допусков для проведения туберкулиновых проб.
Проверка уровня подготовки медсестер относительно техники проведения и считывания результатов туберкулиновых проб должна проводится ежегодно.

При массовом обследовании на Т пМ должна проводится практически здоровым детям и подросткам.

При выполнении календаря прививок, утвержденного Минздравом, надо учитывать время проведения туберкулиновых проб. ПМ выполняется до проведения профилактических прививок против разных инфекций (АКДС, корь и др.).

В случаях, если по разным причинам пМ проводится не перед, а после разных профилактических прививок, то туберкулинодиагностика должна выполняться не ранее, чем через 4 недели после проведенного прививания или через 2 недели после проведения пробы Шика, а также введения гаммаглобулина.

Результаты пМ у детей и подростков, которые посещают детские заведения (ясли, садики, школы) фиксируются в учетной форме № 063/о и в медкарточке ребенка, неорганизованных детей – в учетной форме № 063/о и в истории развития ребенка (форма № 112/о). При этом указывается:
А) учреждение, которое выпустило стандартный туберкулин, серия, контрольный номер и срок его годности)
Б) дата проведения туберкулиновой пробы;
В) использование левой или правой руки;
Г) результат пМ фиксируется обязательно в виде размера фильтрата в миллиметрах).

Противопоказания к туберкулиновым пробам:
- кожные заболевания;
- острые и хронические инфекционные заболевания в период обострения, включая реконвалесценцию (не менее 2 месяцев после исчезновения всех клинических симптомов);
- аллергическое состояние (ревматизм в острой и подострой формах, бронхиальная астма, идиосинкразия с выраженными кожными признаками, эпилепсия).

Интервал между любыми профилактическими прививками, биологической диагностической пробой и пМ должно быть не менее 1 месяца. С целью выявления противопоказаний врач (медсестра) перед проведением туберкулиновых проб опрашивает и осматривает лиц, которые подлежат пробе.

Не допускается проведение пМ в тех детских коллективах, где есть карантин из-за детских инфекций.

С целью раннего выявления Т пМ с 2 ТЕ туберкулина применяется у всех вакцинированных детей с 12-месячного возраста и подростков систематически раз в год независимо от предыдущего результата.

Детям, не привитым в период новорожденности по медпротивопоказаниям, пМ проводится дважды в год, начиная с 6-месячного возраста про проведения ребенку прививки против Т.
ПМ проводится на предплечье: правое и левое предплечье чередуются.
Раз в год используется только одно предплечье (в парные годы – правое, в непарные – левое).

Рекомендуется проведение туберкулиновой пробы выполнять в одно и то же время года.

К инфицированным по пМ с 2 ТЕ туберкулина ППД-Л относятся лица, в которых при наблюдении в динамике:
1. отмечается впервые позитивная реакция (папула 5 мм и болел);
2. стойко сохраняется реакция с инфильтратом 12 мм и более
3. наблюдается усиление предыдущей сомнительной или позитивной реакции на 6 мм и более (в диаметре (например, была 2 мм – стала 6, была 3 мм – стала 9, была 4 мм – стала 10 мм, была 5 мм – стала 11 мм, была 6 мм – стала 12 мм и т.д.)
4. имеет место усиление позитивной реакции менее чем на 6 мм, но с образованием инфильтрата, характерного для инфекционной аллергии (например, была 8 мм – стала 12 мм, была 9 мм – стала 12 мм и более, была 10 мм – стала 12 мм и более и т.д.).

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ
N 233 від 29.07.96
м.Київ

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
17 вересня 1996 р.за N 536/1561

Про затвердження інструкцій щодо надання
медико-санітарної допомоги хворим на туберкульоз

З метою посилення протитуберкульозних заходів в Україні, відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я ( 2801-12 ) від 19.11.92 р., та Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ) від 24.02.94 р. НАКАЗУЮ :

1.1. Інструкцію про направлення хворих на туберкульоз на санаторне лікування (додається);

1.2. Інструкцію про проведення флюорографічних обстежень ;

1.3. Інструкцію про застосування туберкулінових проб ;

1.4. Інструкцію про застосування вакцини туберкульозної БЦЖ-М, БЦЖ ;

1.5. Інструкцію про поділ на групи контингентів протитуберкульозних диспансерних закладів ;

1.6. Інструкцію про порядок оформлення відпусток хворих на туберкульоз із лікарень і санаторіїв.

2. Вважати такими, що не застосовуються на території України:

2.1. Наказ МОЗ СРСР від 05.07.88 р. N 527 "Про удосконалення протитуберкульозної допомоги в країні" (додатки N 2, N 3, N 4, N 5, N 6, N 7, N 10).

2.2. Наказ МОЗ СРСР від 28.02.89 р. N 128 "Про поширення дії наказу МОЗ СРСР від 02.02.84 р. N 125 на туберкульозні лікарні і санаторії".

3. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій довести зазначені інструкції до працівників охорони здоров'я, керівників установ, організацій і підприємств різних форм власності та контролювати їх виконання.

4. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Перший заступник міністра А.М.Сердюк

Затверджено
наказом Міністерства охорони
здоров'я України від
29.07.1996 р. N 233
"Про затвердження інструкцій
щодо надання медико-санітарної
допомоги хворим на туберкульоз"

Інструкція
про направлення хворих на туберкульоз
на санаторне лікування

1. Загальні положення

1.1. Санаторне лікування - важливий етап в організації комплексного лікування хворих на туберкульоз. Воно використовується в таких випадках:

1.1.1. Додання до комплексу лікувальних заходів природно-кліматичних факторів, при непереносності протитуберкульозних препаратів, несприятливих для хворого кліматичних сезонах за місцем проживання, наявності супутніх захворювань, при яких показані кліматичні фактори. Ці категорії хворих в першу чергу направляються в санаторії, що розташовані в курортно-кліматичних зонах.

1.1.2. Перебування хворого в лікувальному закладі, коли його загальний стан і стан туберкульозного процесу дозволяє зміни лікарняних умов на санаторні.

1.1.3. Закріплення результатів лікування, що досягнуті на попередньому лікарняному етапі.

1.1.4. Недостатньо тривалого (з різних причин) лікарняного лікування хворого.

1.1.5. Попередження загострень або рецидивів туберкульозного процесу, в тому числі шляхом лікування супутніх захворювань і підвищення опору організму.

1.1.6. Відновлення або підтримання працездатності, функціональної реабілітації.

1.1.7. Завершення лікування, коли відсутня можливість забезпечення контрольованої антибактеріальної терапії в амбулаторних умовах.

1.2. В санаторії для хворих на туберкульоз легень і в санаторії для хворих на позалегеневі форми туберкульозу, в яких є хірургічні відділення, направляють також хворих, які потребують хірургічного втручання.

1.3. Для переважної більшості вперше виявлених хворих на туберкульоз попереднє лікарняне лікування є обов'язковим, за винятком частини дорослих хворих з вогнищевим туберкульозом, дітей і підлітків з туберкульозною інтоксикацією. Всі інші хворі при відсутності протипоказань для санаторного лікування, а також особи всіх вікових груп із затихлим, неактивним туберкульозом і з груп підвищеного ризику попереднього лікарняного лікування не потребують.

1.4. Строки перебування хворих в санаторії визначаються індивідуально для кожного хворого з урахуванням форми туберкульозного процесу, обтяжуючих факторів, у тому числі супутньої патології, тривалості й результатів попереднього стаціонарного або амбулаторного лікування, умов праці.

2. Показання для санаторного лікування дорослих хворих на
туберкульоз органів дихання

2.1. Хворі із вперше в житті діагностованим туберкульозом, із загостренням або рецидивом специфічного процесу (I-А підгрупа диспансерного обліку):

2.1.1. Дисемінований, вогнищевий, інфільтративний у фазі розсмоктування й ущільнення вогнищевих та інфільтративних змін, загоєння (повного чи неповного) деструктивних змін, туберкульома.

Тривалість санаторного лікування - 2-3 місяці.

2.1.2. Кавернозний і фіброзно-кавернозний туберкульоз (після зняття проявів інтоксикації).

Тривалість санаторного лікування - 2-3 місяці.

2.1.3. Туберкульозний плеврит у фазі розсмоктування. Тривалість санаторного лікування - 2-3 місяці.

2.1.4. Стан після хірургічних втручань.

Тривалість санаторного лікування - 2-3 місяці.

2.2. Хворі на хронічний туберкульоз органів дихання (I-Б підгрупа диспансерного обліку):

2.2.1. Фіброзно-кавернозний туберкульоз (без ознак загострення й легенево-серцевої недостатності III ст.).

Тривалість санаторного лікування - 1-2 місяці.

2.2.2. Циротичний туберкульоз (без ознак загострення і легенево-серцевої недостатності III ст.).

Тривалість санаторного лікування - 1-2 місяці.

2.2.3. Осумкована емпієма плеври без нориць (без легенево-серцевої недостатності III ст.).

Тривалість санаторного лікування - 1-2 місяці.

2.3. Хворі на активний туберкульоз органів дихання, що згасає (II група диспансерного обліку):

2.3.1. Всі форми туберкульозу органів дихання при наявності обтяжуючих факторів і супутніх захворювань.

Тривалість санаторного лікування - до 2 місяців.

2.4. Особи III і VII груп диспансерного обліку з наявністю обтяжуючих факторів і супутніх хвороб:

2.4.1. Особи III групи диспансерного обліку з великими залишковими змінами при наявності у них обтяжуючих факторів і супутніх захворювань.

Тривалість санаторного лікування - 1 місяць, а особам, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, при потребі санаторне лікування може бути продовжене до 1,5-2 місяців.

2.4.2. Особи VII групи диспансерного обліку з великими залишковими змінами при наявності у них обтяжуючих факторів і супутніх захворювань.

Тривалість санаторного лікування - 1 місяць, а особам, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, при потребі санаторне лікування може бути продовжене до 1,5-2 місяців.

3. Показання для санаторного лікування хворих на кістково-суглобовий
туберкульоз (всі вікові групи)

3.1. Всі хворі з вперше виявленим або з рецидивним процесом (V-А диспансерна підгрупа) після стаціонарного лікування.

Тривалість санаторного лікування - до 6 місяців.

3.2. Хворі на хронічні форми (V-А диспансерна підгрупа). Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

3.3. Хворі з туберкульозним кістково-суглобовим процесом, що згасає (V-Б диспансерна підгрупа).

Тривалість санаторного лікування - до 2 місяців.

3.4. Хворі після хірургічного втручання. Тривалість санаторного лікування - до 2 місяців.

3.5. Особи з неактивним процесом, що спостерігаються у V-В диспансерній підгрупі або у з V-Г диспансерній підгрупі.

Тривалість санаторного лікування - 1 місяць.

3.6. Особи, які потребують коригуючих операцій після перенесеного кістково-суглобового туберкульозу (V-В і V-Г диспансерні підгрупи).

Тривалість санаторного лікування - 1 місяць, а при хірургічному лікуванні в санаторії вона продовжується залежно від перебігу післяопераційного періоду.

4. Показання для санаторного лікування інших (крім
кістково-суглобового) позалегеневих форм туберкульозу

4.1. Хворі із вперше виявленим або свіжим рецидивним процесом (V-А диспансерна підгрупа).

Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

4.2. Хворі на туберкульоз хронічної форми (V-А диспансерна підгрупа).

Тривалість санаторного лікування - до 2 місяців.

4.3. Хворі після хірургічних втручань (V-А диспансерна підгрупа).

Тривалість санаторного лікування - до 2 місяців.

4.4. Хворі з процесом, що згасає (V-Б диспансерна підгрупа). Тривалість санаторного лікування - 2 місяці.

4.5. Особи, які потребують коригуючих операцій після перенесеного туберкульозу (V-В і V-Г диспансерні підгрупи).

Тривалість санаторного лікування - 1 місяць, а при хірургічному втручанні в санаторії може бути продовжене.

4.6. Особи з неактивним туберкульозом і з післятуберкульозними змінами (V-В і V-Г диспансерні підгрупи).

Тривалість санаторного лікування - 1 місяць.

5. Показання для санаторного лікування дітей і підлітків,
які хворі на туберкульоз, а також із груп підвищеного
ризику з туберкульозу

5.1. Первинний туберкульозний комплекс, туберкульоз бронхіальних лімфатичних вузлів, дисемінований, вогнищевий, інфільтративний туберкульоз, туберкульома легень у фазі розсмоктування й ущільнення (I диспансерна група). Мета санаторного лікування - повна медична і функціональна реабілітація.

Тривалість санаторного лікування - до повного клінічного одужання.

5.2. Кавернозний і фіброзно-кавернозний туберкульоз легень у фазі розсмоктування й ущільнення вогнищевих змін (I диспансерна група). Туберкульозний плеврит у фазі розсмоктування протягом 3 років від початку захворювання (I, II диспансерні групи).

Тривалість санаторного лікування - до повного клінічного одужання.

5.3. Рання туберкульозна інтоксикація (I диспансерна група). Тривалість санаторного лікування - до 6 місяців.

5.4. Стан після хірургічного втручання на легенях протягом перших 3-х років після операції (I і II диспансерні групи).

Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

5.5. Всі локальні форми внутрішньогрудного туберкульозу, що згасають після ефективного лікарняного лікування (I диспансерна група).

Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

5.6. Хронічна туберкульозна інтоксикація (III-А і III-Б диспансерні групи).

Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

5.7. Клінічне одужання після внутрішньогрудного туберкульозу (III-А і III-Б диспансерні групи).

Тривалість санаторного лікування - 2-3 місяці.

5.8. Віраж реакції на туберкулін. Гіперергічна реакція на туберкулін (VI-А і VI-Б диспансерні підгрупи).

Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

5.9. Здорові, які контактують з хворими відкритою і закритою активними формами туберкульозу (IV диспансерна група).

Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

5.10. Інфіковані туберкульозом, в тому числі ті, які часто хворіють неспецифічними захворюваннями, мають вогнища хронічної неспецифічної інфекції, а також перебувають у несприятливих побутових умовах.

Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

5.11. Диференційно-діагностичні хворі з туберкульозною інтоксикацією, локальними формами внутрішньогрудного туберкульозу, туберкульозним лімфаденітом. Ускладнені реакції після щеплення і ревакцинації БЦЖ (0 диспансерна група).

Санаторне лікування показане після уточнення діагнозу в протитуберкульозному диспансері.

Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

5.12. Всі позалегеневі форми активного туберкульозу, що згасає, і затихлого неактивного туберкульозу, крім кістково-суглобного (V-Б, V-В і V-Г диспансерні підгрупи).

Тривалість санаторного лікування - до 3 місяців.

5.13. Реконвалесценти після туберкульозного менінгоенцефаліту при відсутності протипоказань з боку центральної нервової системи (V-Б, V-В і V-Г диспансерні підгрупи).

Тривалість санаторного лікування - 3-4 місяці.

6. Протипоказання до направлення хворих на туберкульоз у
спеціалізовані санаторії

6.1. Загальні протипоказання для направлення в санаторії:

6.1.1. Всі захворювання в гострій стадії, хронічні захворювання в стадії загострення, а також при ускладненні гострогнійними процесами.

6.1.2. Гострі інфекційні захворювання до закінчення терміну ізоляції.

6.1.3. Всі венеричні хвороби в гострій заразливій стадії.

6.1.4. Психічні захворювання. Всі форми наркоманії, хронічний алкоголізм. Епілепсія.

6.1.5. Всі хвороби крові в гострій стадії та в стадії загострення.

6.1.6. Кахексія різного походження.

6.1.7. Злоякісні новоутворення.

6.1.8. Всі захворювання, що потребують лікарняного лікування, в тому числі хірургічного. Всі захворювання, при яких хворі не здатні самостійно пересуватися та обслуговувати себе і потребують постійного спеціального догляду.

6.1.9. Ехінокок різної локалізації.

6.1.10. Кровотечі, що часто повторюються або з великою втратою крові.

6.1.11. Нормальна вагітність, починаючи з 6-го тижня, і вагітність при наявності патології й токсикозів.

6.2. Протипоказання, що зумовлені туберкульозним процесом:

6.2.1. Гостро- і підгостроплинні форми туберкульозу із схильністю до розпаду.

6.2.2. Поширені форми туберкульозу, коли хворий потребує постільного режиму.

6.2.3. Важкі ускладнення туберкульозного процесу або супутні захворювання, лікування яких не може бути забезпечене в санаторних умовах, в тому числі й у випадках, коли хворі не потребують постільного режиму.

6.2.4. Ексудативні плеврити в гострій фазі.

6.2.5. Кровохаркання, що часто повторюються.

6.2.6. Туберкульоз органів дихання, ускладнений туберкульозом інших органів, який потребує лікування в спеціалізованих закладах (якщо в санаторії немає відповідних, спеціалізованих відділень), і навпаки.

6.2.7. Туберкульоз органів дихання з наявністю нориць.

7. Додаткові протипоказання

7.1. Для гірсько-кліматичних курортів:

7.1.1. Гіпертонічна хвороба II-III стадій.

7.1.2. Миготлива аритмія, пароксизмальна тахикардія.

7.1.3. Чітко виявлена неврастенія і психастенія.

7.1.5. Стан після хірургічного втручання на легенях у зв'язку з туберкульозом (до 6-ти місяців після операції).

7.1.6. Вагітність (незалежно від строків) для санаторіїв, що розташовані вище рівня моря на 1000 метрів, якщо хвора не проживає в гірській місцевості.

7.2. Для кліматичних курортів Південного берега Криму:

7.2.1. Серцево-судинна або легенево-серцева недостатність II-III стадій.

7.2.2. Гіпертонічна хвороба II-Б і III стадій.

7.2.3. Бронхіальна астма вище I стадії.

7.2.4. Амілоїдоз нирок.

7.3. Для курортів лісостепової зони:

7.3.1. Хвороби печінки і жовчовивідних шляхів (гепатит, холангіт та ін.).

7.3.3. Фіброзно-кавернозний туберкульоз у хворих, що мешкають на півдні України і в Криму.

7.4. Для санаторіїв, в яких немає торакальних хіругічних відділень:

7.4.1. Ускладнення після торакальних операцій (емпієма, бронхіальні, торакальні нориці та ін.).

7.4.2. Рани після торакальних операцій, що потребують перев'язок і консультації фтизіохірурга.