Предмет цивільного права шпора

1. Предмет, метод цивільного права

Складові цивільного права: наявність приватних осіб; приватний інтерес (основа); воля учасників, як умова вступу в цивільні правовідносини.

Цивільне право – система правових норм, що регулюють на засадах речової рівності майнові і немайнові відносини з метою наділення приватних осіб можливостями самоорганізації їхньої діяльності для задоволення їх власних (приватних) потреб.

Предмет цивільного права: майнові відносини, немайнові відносини.

Суб’єкти юридично рівні і незалежні один від одного для обох відносин.

Ознаки майнових відносин: майнове відособлення учасників (право мати, користуватися майном і відповідати за нього); еквівалентний платний характер (все обмінюється на рівні речі або за гроші); учасники відносин є рівноправними і незалежними один від одного.

Види майнових відносин:

1. речові (право власності), вони статику відносин: власності (абсолютні); відносні.

2. зобов’язальні – перехід права на майно або майно до інших осіб) – динамічні: договори; делікти (з приводу нанесення шкоди); спадкові (правонаступництво). Речові відносини виникають між всіма і не обмежені у часі на відміну від зобов’язальних.

3. корпоративні (членські) – виникають у юридичних корпораціях з приводу участі осіб у цих кооперативах, у учасника корпорації управлінські (акціонерні) права.

Види немайнових правовідносин:

1. немайнові, пов’язані з майновими (інтелектуальні права): ідеї, образа, символи, вони тісно пов’язані з особистістю, тут немайнова сторона відносин є головною, а майнова – похідною;

2. невідчужувана права і обов’язки людини (життя, здоров’я, честь, гідність).

Метод – диспозитивний (рівність сторін у правовідносинах) і імперативний (у виняткових випадках). 2. Джерела цивільного права

Джерела права – зовнішня форма вираження правових норм¸ яка має загальнообов’язковий характер.

Джерела ЦП: НПА, міжнародні договори, судові прецеденти, правовий звичай, цивілістична доктрина.

НПА – документ, прийнятий уповноваженим органом, в якому містяться правила поведінки.

Судовий прецедент – рішення суду вперше по конкретній справі, що набрало чинності. Судова практика має нормативну силу для: рішення КСУ про тлумачення Конституції і законів (квазіпрецедент); рішення Європейського суду з прав людини (сторонами можуть бути ті суб’єкти, які не мають відношення до України).

Правовий звичай – норма права, яка була встановлена шляхом багаторазового повторення (найстаріше джерело права, неможливо розрізнити права і обов’язки). Звичаї застосовуються тоді, коли не має норм законодавства.

Цивілістична доктрина – обґрунтовані науковцями певні висновки, які є результатом тлумачення позитивного права, а також порівняльного законодавства (монографії, автореферати, статті). Доктрина має велике значення для міжнародних відносин. Не є джерелом права: цивільно-правові договори (не мають правової основи), крім типових договорів; акти індивідуального регулювання.

3. Громадяни як суб'єкти цивільного права

Термін „громадянин” не вживається в ЦК.

Для того, щоб бути учасником цивільних відносин необхідно мати цивільну правосуб’єктність, елементами якої є цивільна право- та дієздатність.

Цивільна правоздатність – здатність мати цивільна права і обов’язки. Нею володіє кожен громадянин України. Виникає в момент народження і припиняється зі смертю. Правоздатність природна властивість кожної людини. Хоча в юридичній літературі радянських часів домінувала думка про те, що правоздатність набувається не від природи, а внаслідок закону, тобто є певною юридично можливість. Правоздатність – основа для правоволодіння. Ознаки цивільної правоздатності: всі громадяни незалежно від віку та стану здоров’я мають цивільну правоздатність; виникає в момент народження; припиняється зі смертю; рівність правоздатності громадян незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти; невідчужуванність правоздатності та неможливість її обмеження (угода спрямована на обмеження правоздатності є недійсною). Обмеження правоздатності можливе як покарання за вчинення злочину, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права: обіймати певні посади, займатися певною діяльністю. Цивільна правоздатність – якісна категорія. ЇЇ зміст полягає у можливості набуття прав, а не в їх сукупності. Цивільна правоздатність – передумова правоволодіння. Це здатність мати цивільна права і обов’язки.

Співвідношення цивільної правоздатності з суб’єктивним правом: можливість (правоздатність) і дійсність (суб’єктивне право).

Цивільна дієздатність – здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати юридичні обов’язки. Види дієздатності: часткова (до 14 років), неповна (14-18 років), повна, обмежена, недієздатність.

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Фізична особа у віці від 14-18 років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою ОБОХ батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

1.Цивільне процесуальне право
2.Предмет цивільно процесуального права
3.Система цивільного процесуального права

шпора з цивільно-процесуального права.doc

1.Цивільне процесуальне право

2.Предмет цивільно процесуального права

3.Система цивільного процесуального права

4.Джерела цивільного процесуального права

5. Межі дії цивільного процессуального права

7.Стадії цивільного судочинства

8.Принципи цивільного процессуального права

9.Класифікація принципів цивільного процессуального права

10.Конституційні принципи цивільного процессуального права

11.Цивільні процесуальні правовідносини

12.Суб'єкти цивільного процессуального права

13.Суд цивільного процессуального права

14.Правове становище суду.

15.Сторонами в цивільному процесі

16.Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі

19.Треті особи у цивільному процесі

20.Порядок залучення до участі у справі або вступ в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

21.Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

22.Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

23.Участь прокурора в цивільно му процесі

24. Права прокурора у цивільному процесі

25.Мета участі у цивільному процесі

27. Процесуальний представник

30. Види підсудності

34.Процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження

35.Категорія справ розглядається судом у порядку окремого провадження

36. Порядок усиновлення дітей

37.справи про встановлення факту, що має юр. значення.

38.Правові наслідки визнання особи не дієздатною

40.Завдання апеляційного провадження

42.Право апеляційного оскарження

43.Строк апеляційного оскарження

44.Форми і зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги

45. Процесуальні дії судді- доповідача щодо підготовки справи до розгляду.

46.Основні риси апеляційного провадження

47.Порядок розгляду справи апеляційним судом

48.Рішення і ухвали суду апеляційної інстанції

49.Вимоги до ухвал та рішень апеляційного суду

50.Повноваження апеляційного суду

51.Суть та значення касаційного провадження

52. Право на касційне оскарження.

53.Строки подання касаційної скарги.

54.Етапи порушення касаційної скарги

55.Вимоги до касаційної скарги.

56. Повноваження суду касаційної інстанції.

57. Строки подання касаційної скарги

58. Вимоги до ухвал та рішень касаційних судів.

59. Провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами

60. Порядок виконання судових рішень.

61. Судовий контроль за виконанням судовх рішень.

62. Поворт виконання судових рішень

63.Поняття та джерела міжнародного процесуального права

1. Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції.

2. Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають у сфері цивільного судочинства, тобто цивільні процесуальні відносини. Ці відносини виникають у результаті діяльності суду, осіб, що приймають участь у процесі, органів виконання судових постанов, здійснюваної відповідно до норм цивільного процесуального права.

Імперативні основи методу цивільного процесуального права проявляються в наступному:

* процесуальні норми забезпечують чільне положення суду як органу влади;

* у якості основних юридичних фактів виступають владні про­цесуальні дії суду;

* цивільне процесуальне право забезпечує суду право контролю за діями сторін;

* цивільний процес ґрунтується на суворо визначеному проце­суальному порядку здійснення правосуддя — цивільній процесуальній формі.

Диспозитивні основи проявляються в основному в наступному:

* рівність сторін у тих можливостях, які надані ним для захисту своїх прав і інтересів;

* свобода використання цих прав. Суб'єкти цивільного про­цесуального права вправі здійснювати або не здійснювати свої права;

* система гарантій прав суб'єктів цивільного процесу.

3.Система цивільного процесуального права — сукупність цивільних процесуальних норм, що регулюють правосуддя в цивільних справах, і завдань цивільного судочинства, що забезпечують виконання, і складається із двох частин: загальної й особливої.

Джерела цивільного процесуального права — правові акти, що містять норми даної галузі права. Види джерел залежать від форм, у яких виражається й функціонує норма цивільного процесуального права.

1. Конституція України.

2. Цивільний процесуальний кодекс України

1. Укази Президента України й постанови уряду України

2. Рішення Конституційного Суду України.

3. Міжнародні угоди і договори

законами України (статті 1, З ЦПК)

6.Цивільне судочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов‘язаних цивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно-процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб‘єктами – органами судового виконання і учасниками процесу.

7.Цивільне судочинство складає ться з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою В теорії процесу судочинство поділяється на п'ять, сім, вісім стадій. Першою є порушення цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи (ст. 5 ЦПК), другою — підготовка справи до судового розгляду (статті 143-148 ЦПК), третьою — судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні (статті 159-197, 202-212 ЦПК), четвертою — апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції (статті 290-318 ЦПК); п'ятою — касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої і апеляційної інстанції (статті 319-3471 ЦПК); шостою — перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (статті 3472-3477 ЦПК); сьомою — звернення судового рішення до виконання (статті 348-355 ЦПК).

8.Принципи ЦП права – це закріплені в його нормах ідеї і погляду народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах, організаційну його побудову і процесуальну діяльність та процесуально-правове становище учасників процесу.

ЦП право України і врегульоване ним цивільне судочинство будується на демократичних принципах. Погляди на право, як соціальну цінність і правосуддя, призначенням якого є захист прав громадянина

9.Принципи можуть класифікуватися за дією в системі права: 1) загальні; 2) міжгалузеві; 3) галузеві

За нормою нормативного закріплення : 1) конституційні; 2) регламентовані законодавством про судочинство.

За роллю врегулювання процесуально-правового становища суб‘єктів правовідносин: 1) принципи, що зумовлюють діяльність суду і органів судового виконання; 2) принципи, що визначають процесуально-правове становище суб‘єктів.

За предметом регулювання: 1) принципи організації правосуддя; 2) функціональні принципи.

10.Конституційні принципи ЦП права:

-Здійснення правосуддя виключно судами (чт.4 КУ);

-Незалежність і недоторканість суддів та їх підкореність лише закону

-Гласність судового розгляду

-Рівність учасників судового процесу перед законом і судом

-Змагальність судового розгляду

-Забезпечення касаційного оскарження судового рішення

11.Цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між судами як між собою, так і з учасниками процесу — громадянами і організаціями в цивільному судочинстві.

1) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах: а) суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій інстанції; б) суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

2) особи, які беруть участь у справі: а) з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; б) з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів: органи прокуратури, процесуальні представники, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації і окремі громадяни (ст. 98 ЦПК).

3) особи, які не беруть участі в справі: а) особи, котрі сприяють судові в розгляді справи, — свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази.

13.Суд керує процесом розгляду справи, спрямовує діяльність осіб, які беруть участь у справі, — роз'яснює їм права і обов' язки, попереджає про наслідки їх вчинення і сприяє у здійсненні ними прав, постановляє обов'язкові для виконання рішення, якими розв'язано цивільний спір і здійснено захист їх прав та інтересів. Отже, суд, як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин, виступає як орган судової влади держави, на якого покладено функцію вирішення цивільної справи по суті, а також розв'язання окремих правових питань, що виникають у судочинстві по її розгляду

14.Правове становище суду.

а) принцип самостійності;

б) принцип незалежності;

в) принцип недоторканності;

г) принцип доступу до суду.

15.заінтересованою особою є громадянин чи юридична особа, яка має юридичний інтерес у справі, прагне захистити своє юридичне становище, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої, захистити право чи законний інтерес інших осіб у передбачених законом випадках. Заінтересовані особами, між якими виник спір про право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач — особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес. Вона може заявити про це вимогу судові особисто або в її інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи державного управління, профспілки, інші особи. Відповідач — особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорен-ня його права і охоронюваних законом інтересу.

16.Стаття 27. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

2. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

3. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Складові цивільного права: наявність приватних осіб; приватний інтерес (основа); воля учасників, як умова вступу в цивільні правовідносини. Цивільне право - система правових норм, що регулюють на засадах речової рівності майнові і немайнові відносини.

• посмотреть текст работы "Предмет, метод цивільного права"

• скачать работу "Предмет, метод цивільного права" (шпаргалка)

Критерії класифікації правових норм, аналіз їх співвідношення та взаємодії. Єдність, цілісність, неподільність та певна структура як основні ознаки норми права. Структурні елементи норми права. Характеристика способів викладення елементів правових норм.

реферат, добавлен 27.02.2017

Отечественная правовая система. Гражданское право как отрасль права. Предмет, метод, функции и принципы гражданского права. Вмешательство государства в сферу частных интересов своих граждан. Соотношение и разграничение частного и публичного права.

курсовая работа, добавлен 02.11.2008

Основи державного (конституційного) права України. Поняття, основні елементи адміністративного і цивільного права. Основи трудових правовідносин. Поняття і елементи кримінального права. Загальні положення сімейного, земельного і житлового права України.

курс лекций, добавлен 03.11.2010

Загальна характеристика, види та ознаки права спільної власності. Види правовідносин, що виникають з приводу спільного майна. Правове регулювання та здійснення права спільної часткової та сумісної власності відповідно до цивільного права України.

контрольная работа, добавлен 20.02.2013

Поняття та сутність тлумачення норм права. Причини необхідності тлумачення правових норм та способи його тлумачення. Класифікація тлумачення юридичних норм: види тлумачення норм права за суб’єктами та за обсягом їх змісту. Акти тлумачення норм права.

курсовая работа, добавлен 21.11.2011

Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.

курсовая работа, добавлен 05.10.2010

Предмет и метод горного права. Этапы развития российского законодательства о недрах. Предоставление права пользования участками недр. Система лицензирования пользования недрами как основа построения отношений недропользования в Российской Федерации.

курс лекций, добавлен 17.03.2011

Принцип разделения властей. Признаки и функции исполнительной власти. Публичное и административное право. Предмет, метод и функции административного права, его система и источники. Место административного права в правовой системе Российской Федерации.

контрольная работа, добавлен 29.11.2009

Вивчення змісту, сутності загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок й умови відбування, регулюють правовідносини, що виникають у сфері їх виконання. Права та обов’язки даних органів.

реферат, добавлен 13.08.2013

Понятие, предмет, метод налогового права. Формирование публичного фонда денежных средств государства. Принципы налогового права. Нормативный правовой акт о налогах и сборах. Система налогового права и его место в системе права. Источники налогового права.

презентация, добавлен 22.07.2015

• «
• 7
• 8
• 9
• 10

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к подобным работам

• Рубрики
• По алфавиту
• Закачать файл
• Заказать работу
• Вебмастеру
• Продать

• посмотреть текст работы

• скачать работу можно здесь

• сколько стоит заказать работу?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу и оценить ее, кликнув по соответствующей звездочке.

6. 1. Цивільне право України: поняття, предмет правового регулювання та система. Цивільне законодавство

Цивільне право — це одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних та юридичних осіб і держави в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом та методом правового регулювання.

Предмет цивільного права складають правові відносини, які регулюються цивільно-правовими нормами. Зокрема, це майнові відносини та особисті немайнові відносини.

Майновими відносинами є правові відносини, які пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядження майном. При цьому вони зумовлені використанням товарно-грошової форми. До майнових відносин, що засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають у зв’язку із здійсненням нею своїх особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров’я, честь, гідність, ім’я та авторство), які поділяються на дві групи: особисті права, пов’язані з майновими (наприклад, права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літератури, мистецтва тощо); особисті права, не пов’язані з майновими (наприклад, права особи на честь, гідність, ім’я, листування тощо).

Сторони цих відносин виступають як юридично рівні між собою, автономні та незалежні одна від одної, що є однією з характерних рис цивільно-правового методу. Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. При виникненні цивільно-правових відносин їх учасники не можуть нав’яз­вати свою волю один одному, у зв’язку з чим їх стосунки повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно кількості, якості та ціни товару).

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками: юридичною рівністю сторін; диспозитивністю
сторін, на підставі чого сторонам надається право визнача-
ти свої взаємовідносини на власний розсуд повністю або част­ково в межах, передбачених чинним законодавством; особливим способом вирішення майнових спорів між учасника-
ми цивільних правовід­носин (через загальний, господарський чи третейський суд); наявністю майнової відповідальності
сторін.

Таким чином, цивільне право як галузь права являє собою сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між фізичними та юридичними особами й іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.

Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, яка зумовлена взаємозв’язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб’єкти та об’єкти цивільного права, правочини, представництво і довіреність, строки та терміни, позовну давність.

Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона включає такі інститути: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; зобов’язальне право; право інтелектуальної власності. Як частина юридичної науки цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення i розвитку, а також розробляє шляхи його подальшого вдосконалення.

Работа содержит ответы на 30 экзаменационных вопросов по "Гражданское право"
2. Джерела приватного права
.
30. КОМПЕНСАЦІЯ ШКОДИ ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

ВІДПОВІДІ НА ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ.docx

3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням Цивільного Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

1. Дія актів цивільного законодавства у часі

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Порядок набрання чинності законами визначається в Конституції України, в якій передбачається, що закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Закони та інші нормативні акти не мають зворотної дій в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

1. Дія актів цивільного законодавства у просторі та за колом осіб.

Дія цивільного законодавства у просторі - цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Акти цивільного законодавства поширюються на усіх учасників цивільних відносин, що знаходяться на території України. Відповідно до ст.. 2 Цивільного кодексу учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, інші суб’єкти публічного права. У випадках передбачених договором або законом акти цивільного законодавства України можуть поширюватися на іноземні держави

1. Акти цивільного законодавства і договір.

Актами цивільного законодавства є

• Конституція України , Цивільний Кодекс, закони;
• постанови ВР, КМУ, укази ПУ;
• відомчі акти міністерств;
• акти, прийняті Вищим Судом України та Вищим Господарським Судом України;
• рішення органів місцевого самоврядування;
• звичай ділового обороту (ст.7 ЦК ). Види: міжнародні звичаї, внутрішньодержавні, звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві, судовий звичай, звичай ділового обігу.

Джерелом Цивільного права можуть виступати цивільні договори.

За загальним правилом дія кожного нормативного акту розповсюджується на майбутнє, тобто на відносини, які відбуваються після вступу акту в силу. Акти Цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли до моменту набрання чинності (зворотня дія) лише у випадках, передбачених законами і нормативними актами. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом ЦЗ, який втратив чинність, новий акт ЦЗ застосовується до прав і обов'язків, що виникли з моменту надання йому чинністі. Всі акти, які прийняті ВРУ, є обов'язковими для виконання на всій території України. ЦЗ визначає громадян України, іноземців та апатридів ; юридичних осіб і державу .

1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

1. Звичай у цивільному праві

Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

1. Аналогія в цивільному праві

Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

1. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

1. Здійснення цивільних прав

Зміст суб'єктивного цивільного права становлять можливі дії уповноваженої особи. Таким чином, суб'єкт правовідносин шляхом здійснення певної поведінки задовольняє свої потреби та інтереси. Наприклад, зміст права власності полягає в тому, що власник здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном, а в разі порушення цих прав може звернутися за захистом до суду.

Дії, які здійснює уповноважена особа, називають способами здійснення суб'єктивного права.

Отже, здійснення суб'єктивного цивільного права — це реалізація його змісту через вчинення уповноваженою особою дій, що визначають можливість певної поведінки.

Цивільні права здійснюються у межах, наданих особі законами, іншими актами цивільного законодавства та договорами.

Здійснення тієї чи іншої дії залежить насамперед від характеру правової норми. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом України покупець, при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або інших термінів, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

а) заміни на аналогічний товар належної якості;

б) відповідного зменшення купівельної ціни;

в) безоплатного усунення недоліків товару;

г) заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Цивільний кодекс України зазначає, що особи здійснюють свої цивільні права на власний розсуд. При цьому відмова від здійснення (нездійснення) особами своїх цивільних прав не буде підставою для їх припинення, крім випадків, передбачених законом[1, c. 121].

1. МЕЖИ ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

У загальній формі вимога до належного здійснення суб'єктивних прав закріплена в ст.68 Конституції, яка передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Межі здійснення права власності передбачені ст.41 Конституції, яка встановлює, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Власне усі вимоги до здійснення цивільного права охоплюються вже першою умовою, вказаною у ст.13 ЦК — здійснення його має відбуватися у межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Адже саме цивільне законодавство встановлює заборону завдавати шкоди іншим особам, довкіллю, культурній спадщині, конкурентам, суспільству тощо і визначає наслідки недотримання цієї вимоги. Але, очевидно з метою загострити увагу на особливо важливих аспектах здійснення прав, низка об'єктів далі названа окремо, що виправдано з практичних міркувань. Аналізуючи вимоги до здійснення цивільного права, слід підкреслити, що відповідно до загальної тенденції зростання значення договору при визначенні вимог до здійснення права його положення фактично прирівнюються до норми права.

Згідно з ч.2 ст.13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Це положення ЦК розвиває правило ст.23 Конституції, згідно з якою кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Частина 3 ст. 13 ЦК встановлює, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, вказана норма забороняє зловживанням правом, розрізняючи два види останнього: 1) умисне завдання шкоди іншій особі у процесі реалізації свого права; 2) зловживання правом, пов'язане з використанням недозволених форм його реалізації, але у межах загальнодозволеного типу поведінки щодо цього права.

Зловживання правом, як і будь-яке правопорушення, призводить до застосування санкції. Загальна санкція передбачена у ст. 16 ЦК, яка передбачає відмову в охороні неналежне здійснюваного права. Це положення стосовно випадків завдання шкоди іншим особам при реалізації свого права конкретизоване у нормах гл.82 ЦК, присвяченій зобов'язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Як зазначалося вище, поняття "моральні засади суспільства" є продуктом звичаєвого права. Це — сукупність звичаїв, яким актами цивільного законодавства надана обов'язкова сила. Категорія "моральні засади суспільства" охоплює як народні звичаї, релігійні принципи, що домінують у суспільстві, так і офіційну ідеологію суспільства, відображену у Конституції та інших законодавчих актах України.