Приказ моз украины по дифтерии

А36.0 Дифтерія глотки

А36.2 Дифтерія гортані

А36.3 Дифтерія шкіри

А36.9 Дифтерія, неуточнена

- Клінічні прояви залежать від клінічної форми дифтерії по тяжкості та локалізації;

Дифтерія мигдаликів легкого ступеня тяжкості:

- температура тіла нормальна, або субфебрильна, триває 1-2 дні;

- збільшення мигдаликів рівномірне кулясте;

- гіперемія слизової оболонки мигдаликів із ціанотичним відтінком;

- наліт фібринозного або частково фібринозного характеру – (еластична плівка, щільно поєднана з поверхнею мигдаликів, не розтирається між шпателями, зберігає форму у воді) знімається важко або без труднощів, поверхня слизової оболонки ротоглотки після зняття нальоту кровоточить або не кровоточить, розміщений на одному або обох мигдаликах у вигляді острівців білувато-сірого, або білого кольору;

- може бути наліт, розміщений на мигдаликах гнійного характеру;

- біль у горлі незначний;

- регіонарний підщелепний лімфаденіт;

- головний біль, слабкість, кволість;

- епідеміологічні дані – контакт з хворим на дифтерію дорослим, або дитиною, порушення календаря щеплень проти дифтерії.

Дифтерія мигдаликів середньотяжка:

- температура тіла фебрильна, субфебрильна, триває 2-3 дні;

- біль у горлі помірний, нерідко не відповідає характеру і поширеності процесу;

- збільшення піднебінних мигдаликів рівномірне кулясте;

- гіперемія слизової оболонки ротоглотки здебільшого із ціанотичним відтінком;

- наліт плівчастий, фібринозного характеру, щільний, блискучий, сіруватого кольору, розміщений на одному, або обох мигдаликах у вигляді острівців або суцільної плівки, важко знімається, оголюючи поверхню, що кровоточить, нерідко виходить за межі мигдаликів;

- набряк мигдаликів, слизових оболонок ротоглотки, який значно вираженіший у порівнянні із місцевою гіперемією;

- регіонарний підщелепний, або шийний лімфаденіт;

- головний біль, слабкість, кволість, зниження апетиту, нудота, одноразова блювота;

- епідеміологічні дані - контакт з хворим на дифтерію, порушення календаря щеплень проти дифтерії.

Дифтерія мигдаликів тяжка:

- температура тіла гектична, фебрильна в перші години захворювання, у подальшому субфебрильна або нормальна на фоні погіршення загального стану;

- головний біль, слабкість, кволість, ломота в м”язах та суглобах, порушення сну, знижений або відсутній апетит, повторна блювота;

- біль у горлі помірний, відчуття клубка у горлі, утруднене ковтання;

- блідість шкіри, периоральний ціаноз;

- різко виражений набряк мигдаликів та м”яких тканин ротоглотки дифузного характеру;

- наліт фібринозного характеру, плівчастий, щільний, сірувато-білого або брудно-сірого кольору, не знімається шпателем, поверхня слизової під ним кровоточить, розміщений на мигдаликах та за їхніми межами – на піднебінних дужках, язичку, м”якому та твердому піднебінні, бічній та задній поверхні горла;

- гіперемія слизової оболонки ротоглотки із ціанотичним відтінком;

- регіонарний підщелепний та шийний лімфаденіт;

- запах з рота солодко-гнильний, приторний;

- набряк підшкірно-жирової клітковини шиї різного поширення (від підщелепної ділянки до грудей, обмежений або поширений, однобічний або симетричний);

- геморагії на слизовій оболонці твердого та м”якого піднебіння;

Гіпертоксична форма дифтерії мигдаликів:

- дуже гострий початок;

- біль в горлі при ковтанні;

- біль в ділянці шиї;

- біль при відкриванні рота;

- біль при пальпації лімфатичних вузлів;

- температура тіла гектична;

- прогресуюча слабкість, млявість, запаморочення, нудота, багаторазове блювання, анорексія;

- набряк мигдаликів та супутніх слизових оболонок ротоглотки різко виражений;

- гіперемія ротоглотки із ціанотичним відтінком;

- регіонарний підщелепний, шийний лімфаденіт;

- наліт на піднебінних мигдаликах плівчастий, фібринозний.

Ларингеальна дифтерія (дифтерійний ларинготрахе.т, дифтерійний круп):

- температура тіла субфебрильна;

- осиплість голосу в перші години (добу) хвороби, потім – афонія;

- кашель спочатку гучний, грубий, гавкаючий, потім – беззвучний;

- швидке наростання симптомів дихальної недостатності;

- у розпал хвороби характерне утруднення дихання під час вдиху, шумне дихання з подовженим вдихом, за участю допоміжної мускулатури;

- характерна стадійність – катаральна стадія – стенотична – асфіктична;

- в асфіктичній стадії – серцеві тони приглушені, пульс частий, аритмія; сплутанна свідомість, непритомнімть, судоми.

- під час ларингоскопії – набряк, гіперемія слизової оболонки, сіруваті плівки в гортані та на істинних голосових зв'язках, при поширеному крупі плівки в трахеї та бронхах;

- часте поєднання із дифтерією мигдаликів та назофарингеальною дифтерією.

Назофарингеальна дифтерія (дифтерійний назофарингіт, дифтерійний фарингіт):

- утруднення носового дихання;

- біль в горлі з іррадіацією у вуха;

- виділення з носу сукровично-гнійні;

- відсутнє видиме запалення у порожнині носа;

- при задній риноскопії набряк та помірна гіперемія слизової оболонки глоткового мигдалика і (або) на його поверхні фібринозних плівки;

- "списоподібний" наліт, який сповзає по задній стінці глотки;

- регіонарний (задньошийний) лімфаденіт;

- прояви загальної інтоксикації помірні або значні (млявість, блідість, анорексія, підвищення температури).

Дифтерія переднього відділу носа:

- утруднення носового дихання і смоктання у дітей першого року життя з невеликим слизовим, серозно-слизистим або кров”янисто-гнійним виділенням;

- подразненням шкіри біля отворів носу з екскоріаціями та тріщинами;

- температура тіла субфебрильна, рідко фебрильна;

- в”ялий тривалий затяжний перебіг;

- під час риноскопії – типові фібринозні дифтеритичні нальоти на перегородці носа а іноді поверхневі ерозії, можуть бути на раковинах, дні носу, у навколоносових пазухах;

- починається з ураження однієї половини носа, потім процес переходить на другу половину носа;

- набряки у ділянці перенісся, щік, під очима – при тяжкій формі.

Дифтерія іншої локалізації:

- відноситься ураження очей, вух, пошкодженої шкіри, зовнішніх статевих органів, травного каналу (стравоходу, шлунку);

- частіше комбінується з дифтерією ротоглотки, гортані, носа;

- характерні типові місцеві зміни – фібринозний наліт, під яким у разі його зняття виявляється кровоточива поверхня;

- набряк навколишньої підшкірної клітковини;

- токсикоз незначно виражений.

- найчастіше зустрічається дифтерія мигдаликів і дифтерійний фарингіт;

- дифтерія мигдаликів і переднього відділу носа;

- дифтерія мигдаликів і ларингеальна дифтерія;

- швидке наростання клінічних симптомів та їхня динаміка;

- токсикоз значно виражений;

- поліморфізм клінічних проявів.

1. Загальний аналіз крові – лейкоцитоз, нейтрофльоз, зсув формули вліво, прискорення ШОЕ.

2. Бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів – наявність або відсутність бактерій морфологічно подібних до коринебактерій дифтерії.

3. Бактеріологічна діагностика слизу з ротоглотки, з носу та інших місць ураження – виділення культури коринебактерії дифтерії та визначення її токсигенних властивостей.

4. РПГА крові з дифтерійним діагностикумом – зростання титру антитоксичних антитіл у сироватці крові у динаміці хвороби.

5. РНА з комерційним дифтерійним антигеном – виявлення дифтерійного токсину у сироватці крові.

6. РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення ПДС - визначення рівню дифтерійного токсину в сироватці крові.

Дослідження для діагностики ускладнень:

7. Коагулограма – гіперкоагуляція або коагулопатія.

8. Загальний аналіз сечі – можлива протеінурія, циліндрурія, мікрогематурія, підвищена питома вага.

9. Ниркові тести – підвищення рівню залишкового азоту, сечовини, азоту сечовини.

10. ЕКГ – дослідження у динаміці.

11. Огляд отоларингологом, кардіологом та неврологом у динаміці.

12. Ларингоскопія пряма та непряма при ларингеальній дифтерії.

13. Риноскопія при назофарингеальній дифтерії.

14. Задня риноскопія при назофарингеальній дифтерії.

1. Госпіталізації підлягають усі хворі в залежності від тяжкості до боксованого або реанімаційного відділення інфекційного стаціонару.

2. Дієта – вітамінізована, калорійна, щадно оброблена їжа.

3. Етіотропна терапія – введення протидифтерійної сиворотки (ПДС), доза та кратність введення залежить від ступеню тяжкості та клінічної форми дифтерії. Після встановлення діагнозу дифтерії чи вірогідній підозрі на неї ПДС вводиться в перші дві години після госпіталізації. ПДС не вводиться дітям, у яких діагноз дифтерії встановлений після 7-го дня захворювання і відсутні симптоми інтоксикації та нашарування на мигдаликах. ПДС вводиться тільки після постановки внутрішньо-шкіряної проби.

- При легкій формі дифтерії вся доза ПДС вводиться одноразово внутрішньом’язово і складає від 20 000 – 40 000 МО.

- Повторне введення сироватки в цій же дозі можливе при збереженні через добу симптомів інтоксикації та збереженні чи поширенні нашарувань на мигдаликах.

- При легкій формі в умовах стаціонару, коли постановка діагнозу дифтерії викликає труднощі, можливе спостереження за хворим протягом 8-24 годин до кінцевого встановлення діагнозу без введення ПДС.

- При середньотяжкій формі дифтерії перша доза ПДС становить 50 000 – 80 000 МО, через 24 год при необхідності вводиться повторна доза.

- При тяжкій формі дифтерії курсова доза ПДС складає 90 000-120 000 МО – 120 000-150 000 МО. Перша доза має складати 2/3 курсової. У добу госпіталізації вводять ¾ курсової дози. Кратність введення ПДС складає 12 год, якщо вся доза сироватки вводилася внутрішньовенно інтервал складає 8 год. При дуже тяжких формах захворювання показане внутрішньовенне крапельне введення сироватки. Половину розрахованої дози уводять внутрішньовенно, другу половину внутрішньом”язово.

Доза ПДС в залежності від тяжкості дифтерії

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
від 25.10.2019 р. № 2164
Про введення в дію Рішення оперативного штабу Міністерства охорони здоров’я України з реагування на ситуації з поширення інфекційних хвороб, яким можна запобігти шляхом вакцинації

1. Ввести в дію Рішення оперативного штабу Міністерства охорони здоров’я України з реагування на ситуації з поширення інфекційних хвороб, яким можна запобігти шляхом вакцинації від 18 вересня 2019 року, що додається.

Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Міністр З. Скалецька

наказ Міністерство охорони здоров’я України

від 25.10.2019 р. № 2164

Оперативний штаб Міністерства охорони здоров’я України з питання реагування на ситуації з поширення інфекційних хвороб, яким можна запобігти шляхом вакцинації

Рішення засідання оперативного штабу Міністерства охорони здоров’я України з питання реагування на ситуації з поширення інфекційних хвороб, яким можна запобігти шляхом вакцинації від 18 вересня 2019 року

1. Міністерству охорони здоров’я України:

1.1. Інформацію про поточну ситуацію виконання обов’язкової планової вакцинації від дифтерії, кашлюку та правця (вакциною АКДП) у країні та використання вакцини ПЕНТА-Нib для щеплення дітей першого року життя взяти до відома.

1.2. Інформацію щодо використання вакцини проти гепатиту В для щеплення медичних працівників та інших осіб із груп ризику, що підлягають щепленню на підставі р. ІІІ Наказу МОЗ України від 11.08.2014 року № 551 проти вірусного гепатиту В взяти до відома.

2. Керівникам обласних державних адміністрацій, м. Києва та Севастополя:

1) Забезпечити використання вакцини ПЕНТА-Хіб для щеплення дітей, народжених після 2018 року за нижче наведеною схемою:

Вік	До 1 міс	2 міс	3 міс	4 міс	5 міс	6 міс	7 міс	12 міс	18 міс
За календарем
Геп-В	Пента-Нib/АКДП + Нib + Геп-В	АКДП + Нib	АКДП + Геп-В	Нib	АКДП
З порушенням календаря
Старше 2 місяцівдо 3 місяців	Пента-Нib/АКДП + Нib + Геп-В	Геп-В	АКДП + Нib	АКДП + Геп-В	Нib	АКДП
Старше 3 місяцівдо 4 місяців	Геп-В	Пента-Нib/АКДП + Нib	АКДП + Нib/Пента-Нib	АКДП + Геп-В	Нib	АКДП
	Пента-Нib/АКДП + Геп-В + Нib	АКДП + Геп-В + Нib/Пента-Нib	АКДП + Геп-В	Нib	АКДП
Старше 4 місяцівдо 5 місяців	Геп-В	Пента-Нib/АКДП+ Геп-В + Нib	АКДП + Нib	АКДП + Геп-В	Нib	АКДП
	Пента-Нib/АКДП + Геп-В + Нib	АКДП + Геп-В + Нib/Пента-Нib	АКДП + Геп-В	Нib	АКДП
Старше 5 місяцівдо 6 місяців	Геп-В	Пента-Нib/АКДП + Геп-В + Нib	АКДП + Нib	АКДП + Геп-В	АКДП + Нib
	Пента-Нib/АКДП + Геп-В + Нib	АКДП + Геп-В + Нib/Пента-Нib	АКДП + Геп-В	АКДП + Нib

Дітям старше 6 місяців та у випадку порушень схем, запропонованих вище, застосовувати наступні рекомендації щодо дотримання мінімального інтервалу у вакцинації, а саме:

Дотримання мінімального інтервалу
Вакцини	1–2-а доза	2–3-я доза	3–4-а доза
АКДП	4 тижні	4 тижні	6 місяців, але не раніше 18 місяців
Проти гепатиту В	4 тижні	4 тижні	–
Нib-вакцина	4 тижні	не менше 6 місяців	–

• між першою та другою дозами АКДП/гепатит В — 4 тижні;
• між другою та третьою дозами АКДП/гепатит В — 4 тижні;
• між третьою та четвертою дозами АКДП — 6 місяців (четверта доза вводиться не раніше 18 місячного віку).
• між другою та третьою дозами Нib-вакцини не менша — 6 місяців.

Термін — травень 2021 року

3) про необхідність проведення додаткових заходів з імунізації підчищення проти дифтерії, кашлюку, правцю вакциною АКДП.

3.1. Забезпечити організацію проведення додаткових заходів з імунізації вакциною АКДП дітям 2015-2018 років народження, які отримали менше 3-х доз АКДП (АаКДП) з метою отримання трьох доз АКДП шляхом трьох раундів:

Термін — 1-й раунд 15–30 жовтня 2019 року

2-й раунд 15–30 листопада 2019 року

3-й раунд 15–30 травня 2020 року

3.2. Щеплення вакциною АКДП, щеплення вакциною АКДП, під час проведенням додаткових заходів з імунізації, можна поєднувати із щепленнями для профілактики інших інфекційних хвороб, які дитина не отримала згідно з віком, дотримуючись встановлених мінімальних інтервалів у вакцинації.

Термін — листопад 2019 — травень 2020 року

Термін — до 15 листопада 2019 року

Термін — листопад 2019 — травень 2020 року

Термін — під час проведення заходів

Генеральний директор Директорату громадського здоров’я,
заступник Голови оперативного штабу А. Скіпальський

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ

від 3 серпня 1999 року N 192

Про заходи щодо покращання бактеріологічної діагностики дифтерії в Україні

Бактеріологічну діагностику дифтерії в Україні здійснює понад 1000 лабораторій закладів і установ охорони здоров'я. Матеріально-технічний стан лабораторної бази в окремих областях незадовільний. В Волинській, Закарпатській, Полтавській, Рівненській, Чернігівській областях та АР Крим майже половина лабораторій санепідстанцій і лікувально-профілактичних закладів, а в цілому в країні 8,4 % лабораторій СЕС і 27 % лабораторій ЛПЗ не мають необхідних умов для роботи зі збудниками III - IV груп патогенності.

Лабораторії недостатньо забезпечені мікроскопами, стерилізаторами, імунобіологічними препаратами, незважаючи на те, що основні препарати для діагностики дифтерії виробляються в Україні.

Бактеріологічні дослідження з метою діагностики і профілактики дифтерійної інфекції в країні складають питому вагу в загальному обсязі досліджень. В 1998 році їх виконано понад 3 млн.

Дані оперативної звітності, що надходять до МОЗ, свідчать про незадовільну організацію в лікувально-профілактичних закладах діагностичних бактеріологічних обстежень підлеглих контингентів хворих, які повинні проводитися в день звернення за медичною допомогою. В цілому в країні в 1998 році 14 % хворих на дифтерію обстежено з порушенням терміну (на 2 день і пізніше). Незадовільна організація діагностичних бактеріологічних обстежень в Полтавській, Луганській, Івано-Франківській, Херсонській, Донецькій, Дніпропетровській, Чернігівській, Запорізькій, Одеській областях та м. Києві.

В роки найвищого підйому захворюваності показник бактеріологічного підтвердження клінічного діагнозу дифтерії перевищував 80 %. З 1995 року почалось поступове зниження цього показника і в 1998 році зареєстровано найнижчий його рівень за всі роки епідемії - 66 %, в тому числі у дітей - 83 %, у дорослих - 62 %. Вкрай незадовільний показник бактеріологічного підтвердження у м. Києві - 36 %, Івано-Франківській області - 45 %, АР Крим - 52 %, Тернопільській, Волинській, Вінницькій областях - 57 - 61 %.

Відмічається тенденція зростання питомої ваги захворювань з клінічним діагнозом - дифтерія, при яких виділяються нетоксигенні штами коринебактерій дифтерії. Якщо в 1994 р. питома вага таких випадків складала 4,6 %, то в 1998 р. - 15 %. Поодинокі випадки дифтерії з виділенням нетоксигенних штамів зареєстровані в 10 областях. В м. Києві такі випадки, навпаки переважають (47 %). Серед 62 випадків дифтерії з виділенням нетоксигенного штаму в м. Києві в 53,2 % був встановлений діагноз "реконвалесцент дифтерії", при цьому в 94 % цей діагноз було встановлено особам, які звернулися за медичною допомогою в перші 4 дні від початку захворювання, в тому числі 61 % в перші 2 дні.

Зниження показника бактеріологічного підтвердження клінічного діагнозу дифтерії в останні роки можливо пов'язане, з одного боку, з погрішностями діагностики як клінічної, так і бактеріологічної, з іншого - не можна виключити також зміни в популяції збудника (що підтверджується результатами молекулярно-генетичних досліджень).

З метою покращання бактеріологічної діагностики дифтерії, вирішення організаційних, методичних питань, підвищення ефективності протиепідемічних і профілактичних заходів, координації діяльності лабораторій закладів та установ охорони здоров'я з зазначених питань наказую:

1. Інструкцію з бактеріологічної діагностики дифтерійної інфекції (додається).

2. Положення про Центральну референс-лабораторію МОЗ України з діагностики дифтерії (додається).

3. Покласти функції Центральної референс-лабораторії Міністерства охорони здоров'я України з діагностики дифтерії на бактеріологічну лабораторію Українського центру держсанепіднагляду.

3.1. Доповнити Список національних центрів та референс-лабораторій України, що забезпечують вивчення і зберігання штамів різних мікроорганізмів ( додаток 1 до наказу МОЗ України від 14.12.92 N 183 "Про режим роботи з патогенними мікроорганізмами" ) пунктом 6.2 "Центральна референс-лабораторія МОЗ України з діагностики дифтерії".

4. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на водному, повітряному, залізничному транспорті:

4.1. Створити в лабораторіях, що проводять бактеріологічні дослідження на дифтерію (далі лабораторії) необхідні умови для додержання протиепідемічного режиму.

4.2. Забезпечити лабораторії необхідним обладнанням (стереоскопічні і біологічні мікроскопи, парові і сухоповітряні стерилізатори), імунобіологічними препаратами гарантованої якості, передбачити оснащення, в першу чергу, великих діагностичних лабораторій сучасними, високочутливими приладами для експрес-діагностики.

4.3. Забезпечити бактеріологічне обстеження хворих на дифтерію або з підозрою на це захворювання, а також з гострою ЛОР патологією протягом першої доби з моменту звернення за медичною допомогою і своєчасну доставку матеріалу до лабораторій.

В Україні вкрай низький рівень вакцинації від дифтерії та правця. За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, вакциновані менше 70% дітей, а рівень охоплення щепленнями серед дорослих - ще нижчий.

При низьких рівнях охоплення щепленнями проти дифтерії з’являється ризик виникнення великої кількості випадків цієї інфекції. Щоб захистити себе та своїх дітей, українцям слід негайно перевірити наявність у себе необхідної кількості щеплень і отримати щеплення, яке проводять комплексною вакциною від дифтерії та правця. За даними Федерального агентства міністерства охорони здоров'я США (CDC), вакцинація на 99% запобігає захворюванню.

Дифтерія: симптоми та можливі ускладнення

Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання дихальних шляхів. Збудник дифтерії передається повітряно-крапельним шляхом або через предмети побуту, якими користувався хворий.

Симптомами хвороби є:

• біль у горлі;
• підвищена температура;
• наліт на мигдалинах сірого кольору;
• осиплість голосу;
• ускладнене дихання та ковтання;
• висока температура;
• набряк слизової оболонки носоглотки;
• збільшення лімфатичних вузлів.

Важливо своєчасно діагностувати хворобу. Адже за своїми клінічними проявами вона схожа на ангіну та інфекційний мононуклеоз. Якщо ви помітили в себе або рідних такі ознаки, не легковажте і не списуйте все на звичайну застуду, а негайно зверніться до лікаря. Що раніше встановлений діагноз, то вищі шанси на одужання.

Дифтерія найчастіше проявляється утворенням щільної плівки та набряку слизових оболонок, що блокує дихальні шляхи і часто призводить до смерті. Токсичне ураження серцево-судинної та нервової систем і вторинні інфекції також можуть мати летальні наслідки. Небезпечність захворювання характеризується високою смертністю, в 50 випадках з 1000.

Правець: що потрібно знати про хворобу

Правець - це гостре інфекційне захворювання, що виникає в результаті дії токсину на нервову систему. Токсин виробляють бактерій Clostridium tetani після потрапляння в рану з грунту, де вони перебувають у вигляді спор (форма існування бактерій, що забезпечує їм високе виживання). Спори часто присутні у кишковому тракті тварин, звідки потрапляють в грунт.

Можна інфікуватися збудником правця в результаті рани або порізу, внаслідок укусів тварин чи травмування гострими предметами, уламками деревини. Від людини до людини це захворювання не передається.

В рані бактерія збудник правця починає виробляти токсин, що діє на нервову систему. Інфекція може призвести до посмикування м'язів та виникнення сильних, дуже болючих судом м'язів тіла. Правець може призвести до смерті.

Низький рівень вакцинації - шлях до спалаху

Виникнення спалаху кору в Україні стало можливе через низький рівень вакцинації населення від цієї інфекції. Наслідки відомі: з початку спалаху з літа 2017 року, на кір захворіли більше 110 тисяч людей, 39 осіб - померли.

Наслідки можливого спалаху дифтерії можуть бути набагато серйознішими. У випадку з кором, за статистикою, серед тисячі хворих помирає одна людина, то від дифтерії - від 50 до 100 смертей на тисячу інфікованих.

В Україні за період з 2011 по 2018 рік зафіксували 40 випадків захворювання на дифтерію та 124 - на правець.

Востаннє епідемія дифтерії в Україні була в 90-х роках ХХ сторіччя. Тоді через низьке охоплення дітей вакцинацією та відсутністю ревакцинації дорослих, захворіли близько 20 тисяч людей, 696 із них померли.

Зараз рівень охоплення плановими щепленнями проти дифтерії, правцю та кашлюку дітей до 1 року становить менше 70%. Лише незначний відсоток дорослих мають ревакцинацію проти дифтерії та правця. Ревакцинацію необхідно дорослим проходити кожні 10 років. Згадайте, коли ви останнього разу мали ревакцинацію проти дифтерії та правця?

Для того, щоб унеможливити виникнення спалаху та уникнути епідемії, в країні має існувати колективний імунітет. Це коли 95-98% населення вакциновані. У таких умовах хвороба просто не має де поширюватися. Але колективний імунітет "не працює" щодо правця і має незначний вплив щодо дифтерії.

Щоб захистити себе МОЗ України закликає перевірити наявність проведеної вакцинації в дітей та ревакцинації у дорослих і, в разі потреби, якомога швидше отримати щеплення. Це можна зробити безоплатно і дітям, і дорослим. Для цього необхідно спочатку звернутися до свого сімейного лікаря.

За даними CDC, 99% людей, які мають щеплення від дифтерії, не хворіють. Імунізація від всіх хвороб, за даними ВООЗ, запобігає 2-3 мільйонам смертей у світі щороку, а ще 1,5 мільйона людей можна врятувати, якщо охоплення щепленнями збільшиться.

Можливі реакції на вакцину

Вакцини, як й інші медичні засоби, можуть викликати реакції, але зазвичай вони є помірними: наприклад, підвищення температури тіла, больові відчуття або набряки у місці ін’єкції. Як правило, такі помірні реакції минають за кілька днів.

Якщо температура тіла дитини зростає до 38°C і вище, батьки можуть дати їй парацетамол для її зниження. Якщо дитина має будь-які симптоми, які викликають занепокоєння, батькам варто звернутися за консультацією до педіатра або сімейного лікаря.

Серйозні реакції на вакцини зустрічаються вкрай рідко. Ризик серйозних ускладнень від захворювання, якому можна запобігти вакцинацією, є набагато вищим, ніж ризик виникнення серйозної реакції від щеплення.

Як і коли вакцинуватися від дифтерії?

Хворіють на дифтерію не щеплені або не ревакциновані люди. Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і запобігти розвитку небезпечних ускладнень – вакцинація дітей, згідно з календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих (кожні 10 років).

Дітям роблять щеплення вакциною АКДП у 2, 4 та 6 місяців. У 18 місяців проводиться ревакцинація, згодом ревакцинацію проводять у 6 років вакциною АДП, наступну у 16 років — АДП-М.

Дорослі ж повинні ревакцинуватися (вакцинуватися повторно) кожні 10 років. Тобто якщо востаннє ви робили щеплення у 16, то першу ревакцинацію слід зробити в 26 років, другу - у 36 і так далі.

Вакцинація вже за декілька років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але захворювання у правильно щеплених буде перебігати набагато легше, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно проводити як вакцинацію, так і ревакцинацію.

Якщо доросла людина або дитина старша 7 років раніше не вакцинувалися від дифтерії і правця, необхідно отримати як мінімум три дози вакцини АДП-М – спочатку перша доза, через місяць – друга, через 6 місяців після другої – третя.

Завдяки вакцинації дифтерія у світі зустрічається рідко

Дифтерія до ХХ сторіччя була основною причиною хвороби і смерті серед дітей і США та Великої Британії. Проте в цих країнах дифтерію побороли майже півстоліття тому.

Ще у 1921 році в США під час спалаху хвороби померло майже 16 тисяч людей. Після впровадження обов’язкової вакцинації кількість випадків хвороби наблизився до нуля. У період між 2004 і 2017 роками державні відділи охорони здоров'я повідомили про 2 випадки дифтерії в США.

Втім у багатьох країнах дифтерія ще може поширюватися у зв’язку з низьким рівнем охоплення. За даними ВООЗ за 2016 рік у світі було зафіксовано більше 7 тисяч випадків дифтерії.

Лише вакцинація - надійний захист

Лише вакцинація рятує від дифтерії. За даними CDC, 99% людей, що мають щеплення від дифтерії не хворіють. Імунізація від всіх хвороб, за даними ВООЗ, запобігає 2-3 млн смертей у світі щороку, а ще 1,5 млн людей можна врятувати, якщо охоплення щепленнями збільшиться.

Спалах кору таки змусив людей вакцинуватись й від інших хвороб, але до контролю над інфекціями ще дуже далеко! Тому вакцинуватися просто необхідно. Зробити щеплення від дифтерії можна безкоштовно для дорослих і дітей. Всі області забезпечені якісними вакцинами. Для того, щоб отримати вакцину, зверніться до свого сімейного лікаря, терапевта або педіатра.