Сепсис протокол лікування моз україни
Сепсис, який супроводжується дисфункцією органів, гіпоперфузією або гіпотензією.
Гіпоперфузія і перфузійні порушення можуть включати ( але не обмежуватися лише
ними) ацидоз у результаті накопичення молочної кислоти, олігоурію або гостре
порушення психічного статусу. Сепсис – індукована гіпотензія: систолічний тиск крові
нижче 90 мм рт.ст. або зниження АТ на 40 мм рт. ст. від вихідного рівня за умови
відсутності інших причин для гіпотензії.
Септичний шок (SIRS – шок)
Це ускладнення важкого сепсису і визначається як: сепсис – індукована гіпотензія, що
не піддається корекції адекватними поповненнями рідини; перфузійні порушення, які
можуть включати (але не обмежуватися лише ними) ацидоз, олігоурію або гостре порушення психічного статусу.
Пацієнти, які отримують інотропні препарати або вазопресори можуть не мати
гіпотензії, але тим не менш зберігають ознаки гіпоперфузійних порушень та дисфункції
Виникненню шоку сприяють:
- наявність вогнища інфекції (септичний аборт, ендоміометрит, хорионамніонит, лохіометра, залишки плідного яйця та інші);
- зниження загальної резистентності організму;
- можливість проникнення збудників або їх токсинів у кровоносне русло.
У розвитку септичного шоку виділяють дві стадії:
- гіпердинамічну – зниження периферичного опору, рефлекторно зростає робота серця, тобто серцевий викид;
- гіподинамічну – порушення перфузії та оксигенації, вторинні у відношенні до регіональної вазоконстрикції і дисфункції міокарда.
У разі розвитку тяжкого сепсису також спостерігаються:
- тромбоцитопенія 6,0 нг/мл (А);
- позитивний посів крові з виявленням циркулюючих мікроорганізмів(А);
- позитивний тест на ендотоксин (LPS-тест) (В).
Діагноз септичного шоку встановлюється, якщо до вище перерахованих клініко-лабораторних ознак приєднуються :
- артеріальна гіпотензія (систолічний тиск менше 90 мм рт. ст. або знижений більше ніж на 40 мм рт. ст. від вихідного рівня);
- тахікардія більше 100 уд/хв.;
- тахіпное більше 25 за хвилину;
- порушення свідомості (менше 13 балів за шкалою Глазго);
- олігурія (діурез менше 30 мл/год);
- гіпоксемія (РаО2 менше 75 мм рт. ст. при диханні атмосферним повітрям);
- SpO2 12000/мл, в окремих випадках може відмічатися лейкемоїдна реакція з кількістю лейкоцитів до 50 – 100 тис. і вище. Інколи може зустрічатися лейкопенія;
- морфологічні зміни нейтрофілів включають токсичну зернистість, появу тілець Доле і вакуолізацію;
Ступінь інтоксикації відображає лейкоцитарний індекс інтоксикації
(Л І І), який розраховують за формулою:
де С – сегментоядерні нейтрофіли,
П – палочкоядерні лейкоцити,
Ю – юні лейкоцити,
Пл – плазматичні клітини,
Л І І = 1 в нормі. Підвищення індексу до 2 – 3 свідчить про обмежений запальний процес, підвищення до 4 – 9 – про значний бактерійний компонент ендогенної інтоксикації.
Лейкопенія з високим Л І І є поганою прогностичною ознакою для хворих із септичним шоком.
Основні принципи інтенсивної терапії септичного шоку:
1. Негайна госпіталізація у відділення інтенсивної терапії.
2. Корекція гемодинамічних порушень шляхом проведення інотропної терапії та адекватної інфузійної терапії з постійним моніторингом геодинаміки.
3. Підтримання адекватної вентиляції та газообміну.
4. Хірургічна санація вогнища інфекції.
5. Нормалізація функції кишківника та раннє ентеральне харчування.
6. Своєчасна корекція метаболізму під постійним лабораторним контролем.
7. Антибактеріальна терапія під постійним мікробіологічним контролем.
8. Антимедіаторна терапія.
Основною метою інфузійної терапії у септичних хворих є підтримка адекватного кровопостачання тканин. Обсяг інфузійної терапії у разі септичного шоку визначається комплексною оцінкою реакції гемодинаміки на інфузію (реакція АТ, особливо пульсового АТ, ЦВТ, частоти серцевих скорочень – ЧСС, швидкість діурезу). Особливе значення у цих випадках має визначення ЦВТ у динаміці. Орієнтиром є перевірка реакції ЦВТ на дозоване введення рідини (проба з об’ємним навантаженням). Хворій протягом 10 хвилин вводять внутрішньовенно тест – дозу рідини (див. таблицю 1) та оцінюють реакцію гемодинаміки.
Таблиця 1. Проба з об’ємним навантаженням.
Вихідний рівень ЦВТ
Об’єм введеної рідини
8 см вод. ст. і менше
Реакцію гемодинаміки оцінюють наступним чином: якщо ЦВТ збільшилось більше, ніж на 5 см вод. ст., то інфузію припиняють і проводять інотропну підтримку; якщо ЦВТ збільшилось не більше, ніж на 2 см водн. ст., то продовжують інфузійну терапію без інотропної підтримки.
Рекомендовано наступну програму інфузійної терапії у разі септичного шоку. Спочатку рідину вводять зі швидкістю 10 мл/хв. на протязі 15 – 20 хв., а потім - у звичайному темпі, у залежності від показників гемодинаміки, дихання, діурезу та інше.
Для проведення інфузії застосовують похідні гідроксиетилкрохмалю (венофундин, рефортан, ХАЕС-стеріл) та кристалоїди (0,9% розчин натрію хлориду, розчин Рингера) у співвідношенні 1 : 2. На відміну від інших колоїдів розчини гідроксиетилкрохмалю зменшують ступінь ушкодження ендотелію капілярів, покращують функцію легень та зменшують прояви системної запальної реакції (В).
З метою корекції гіпопротеїнемії призначають концентровані розчини альбуміну – 20 – 25%. Застосування 5% альбуміну при критичних станах сприяє підвищенню летальності хворих (А).
Включення у склад трансфузійних середовищ глюкози недоцільно (В). Призначення глюкози хворим у критичному стані підвищує продукцію лактату та СО2, а також збільшує ішемічні ушкодження головного мозку та інших тканин. Інфузія глюкози виправдана тільки у випадках гіпоглікемії та гіпернатріемії.
До складу інфузійних середовищ необхідно включати свіжозаморожену плазму (600 – 1000 мл), яка є донатором антитромбіну (В). Антитромбін є інгібітором активації лейкоцитів і запобігає ушкодженню ендотелію судин, завдяки чому зменшуються прояви системної запальної відповіді і ендотоксемії. Окрім того, введення свіжозамороженої плазми необхідно і для лікування ДВЗ-синдрому, який, як правило, розвивається при прогресування септичного шоку.
Інотропна підтримка. Якщо після нормалізації ЦВТ артеріальний тиск залишається низьким, то вводять допамін у дозі 5 – 10 мкг/кг/хв. (максимум до 20 мкг/кг/хв.) або добутамін, який вводиться зі швидкістю 5 – 20 мкг/кг/хв. Якщо ця терапія не призводить до стійкого підвищення АТ, то симпатоміметичну терапію доповнюють введенням норадреналіну гідротартрату зі швидкістю 0,1 – 0,5 мг/кг/хв. одночасно знижуючи дозу допаміну до „ниркової” (2 – 4 мкг/кг/хв.) (А).
Враховуючи роль бета-ендорфінів у патогенезі септичного шоку, із сипатоміметиками виправдано одночасне застосування налоксону до 2,0 мг, який сприяє підвищенню АТ (А).
У разі неефективності комплексної гемодинамічної терапії можливе застосування глюкокортикостероїдів. Еквівалентною дозою (у перерахунку на гідрокортизон) є 2000 мг/добу (С). Його введення, з метою профілактики ерозивних ушкоджень шлунка, необхідно комбінувати з Н2-блокаторами (ранітидин, фамотідін) (В).
Підтримка адекватної вентиляції та газообміну. У тяжких випадках дихальної недостатності на фоні прогресування поліорганної дисфункції необхідно негайно вирішувати питання про переведення хворої на ШВЛ.
- РаО2 50 мм рт.ст. або < 25 мм рт.ст.;
- частота дихання більше 40 за хвилину.
Потік кисню повинен бути мінімальним, забезпечуючи РаО2 не менше 80 мм рт.ст. (С).
Респіраторна терапія септичному шоку також повинна включати і режим позитивного тиску у кінці видиху (3 – 6 см водн.ст.), але при умові адекватного відновлення ОЦК.
Хірургічна санація вогнища інфекції.
Покази до лапаротомії та екстирпації матки з матковими трубами:
- відсутність ефекту від проведення інтенсивної терапії;
- наявність у матці гною;
- гнійні утвори у ділянці придатків матки;
- виявлення при ультразвуковому дослідженні наявності залишків плідного яйця.
Нормалізація функції кишківника та раннє ентеральне харчування є одним із важливих завдань при лікуванні хворих з сепсисом та септичним шоком, оскільки відновлення бар’єрної функції кишківника є запорукою подальшої транслокації мікроорганізмів у кров’яне русло та зменшення проявів системної запальної відповіді.
Це досягається ентеральним крапельним введенням 0,9% розчину натрію хлориду чи негазованої мінеральної води 400 – 500 мл на добу через шлунковий зонд, або ніпельний дуодентальний зонд з подальшим збільшенням обсягу введеної рідини і розширенням харчових препаратів за умови нормалізації перистальтики у режимі „аліментарного фактору”, що відповідає 2000 – 4000 ккал на добу (В).
Доцільно також одночасне застосування прокінетиків (метоклопрамід) та глутамінової кислоти, оскільки остання нормалізує обмін речовин у ворсинках кишківника (С).
Після стабілізації стану хворої для подальшої профілактики бактеріальної транслокації можливо проведення селективної деконтамінації кишківника: 4 рази на добу в кишечник вводять суміш поліміксину – 100 мг, тобраміцину – 80 мг і амфотерицину – 500 мг. (С).
Одним з важливих моментів у комплексній терапії сепсису та септичного шоку є антибактеріальна терапія. Враховуючи, що сьогодні майже неможлива мікробіологічна експрес-діагностика, при проведенні антибактеріальної терапії доцільно притримуватися тактики емпіричної деескалаційної антибіотикотерапії. Після ідентифікації мікроорганізму та визначення його чутливості до антибіотиків переходять до антибіотикотерапії за даними антибіотикограми (А).
Антимедіаторна терапія базується на сучасних знаннях патогенезу септичного шоку і є досить перспективною. Існують переконливі докази застосування багатоклональних імуноглобулінів у поєднанні з пентоксифіліном (А). Враховуючи відсутність в Україні багатоклональних імуноглобулінів доцільним є застосування пентоксифіліну у комплексній терапії септичного шоку та сепсису. З цією ж метою виправдано застосування діпірідамолу (В).
Застосування методів екстракорпоральної детоксикації можливо після стабілізації стану пацієнтки. Застосування цих методів при розгорнутій картині поліорганної недостатності підвищує летальність хворих (В).
Сепсис — Протоколи діагностики та лікування сепсису і анаеробної інфекції
Сепсис – системна реакція організму, що розвивається у відповідь на місцеве інфекційного ускладнення травми, захворювання.
В даний час найбільш поширеною у світовій практиці, а також широко обговорюваною серед Російських лікарів є класифікація, прийнята в 1991 році в США на Погоджувальній Конференції товариств Пульмонологів та Реаніматологів. У відповідності з рішеннями цієї Конференції пропонується використовувати наступні, явно визначені в клінічній практиці поняття:
1. Інфекція – клініко-мікробіологічний феномен, що характеризується місцевою запальною реакцією у відповідь на присутність мікроорганізмів або пошкодження мікроорганізмами до того здорових тканин;
2. Бактеріємія – присутність живих мікроорганізмів в крові;
3. Системна запальна реакція – універсальна реакція, що проявляється (розвивається) у відповідь на різні екстремальні впливи: травма, особливо політравма, важкі захворювання, панкреатит, перитоніт і т.д. Клінічні симптоми цієї реакції наступні:
— частота серцевих скорочень > 90 в 1 хв
— частота дихання > 20 в 1 хв
— температура тіла >38°C або 12х10 6 або 10%
4. Сепсис – системна відповідь на інфекцію, що характеризується симптомами системної запальної реакції, на тлі явного місцевого інфекційного процесу.
5. Важкий сепсис (сепсис-синдром) – розвиток ознак неспроможності (недостатності) на тлі клінічних ознак системної запальної реакції і інфекційного процесу.
6. Септичний шок – крайня форма прояву генералізації запальної реакції, що виявляється в нестабільності гемодинаміки, незважаючи на проведену інтенсивну терапію.
7. Термін септицемія , несучий неконкретну смислове навантаження, не рекомендований до подальшого використання в клінічній практиці.
1. Діагноз синдрому системної запальної реакції ставиться на підставі перерахованих вище ознак. Цей діагноз не може звучати самостійно, а лише разом з тієї чи іншої нозологічної формою (пневмонія ССВР-III – що означає наявність пневмонії, яка супроводжується трьома з чотирьох ознак ССВР). ССВР є важливим ознакою, що свідчить про можливість переходу процесу в більш важкі форми і вимагає вжиття адекватних заходів з лікування.
2. Діагноз сепсису ставиться у відповідності з зазначеними вище критеріями. Для нього необхідна наявність як мінімум трьох ознак системної запальної реакції на тлі явного місцевого інфекційного процесу або верифицированной бактеріємії (фунгемии, вірусемії тощо), зберігаються протягом як мінімум трьох діб, незважаючи на проведену терапію
3. Діагноз сепсис-синдрому формулюється за наявності зазначених вище симптомів системної запальної реакції, маніфестуючи на тлі верифицированного джерела інфекції і лабораторних даних, що свідчать про розвиток неспроможності того чи іншого органу (додаток 1) за відсутності інших явних причин, що пояснюють цей стан (крайні стадії хронічних захворювань і т.д.).
4. Септичний шок – зниження артеріального тиску нижче 90 мм. рт.ст. на фоні септичного процесу, незважаючи на адекватну інфузійну терапію і проведене лікування.
5. Лабораторна діагностика:
♦ Аналіз крові загальний (Тромбоцити)
♦ Біохімія: К+, Na+, КОС, білірубін, АСТ, АЛТ, креатинін, сечовина, загальний білок і протеинограмма, протромбін, фібриноген, фібриноліз
♦ Бактеріоскопія мазка з рани
♦ Мікробіологічне дослідження крові (2 проби) на стерильність, сечі, виділень з рани, при ШВЛ – посіви бронхіального відокремлюваного, що видаляється катетера і дренажу.
♦ Дослідження кишкової флори на дисбіоз
♦ С-реактивний білок (чисельна методика)
6. Апаратні методи
— УЗД органів черевної порожнини
— УЗД серця (патологія клапанів)
1. Обстеження і лікування хворого з хірургічним сепсис-синдром і септичним шоком повинно проводитися в умовах відділення (палати) інтенсивної терапії спільно хірургом і реаніматологом. Оперативне втручання (як правило вторинна хірургічна обробка) при наявності показань виконується в невідкладному порядку. Втручання може бути відкладено лише при нестабільних показниках гемодинаміки, до виконання заходів, що ведуть до її стабілізації.
2. Об’єм оперативного втручання повинен включати в себе: максимально повну некректомія, адекватне дренування вогнища, переважно двухпросветными трубками. Доцільна установка внутрішньосудинних катетерів для регіонарної терапії.
1. Антибактеріальна терапія починається після забору проб для виконання мікробіологічних досліджень і носить, в переважній більшості, емпіричний характер. Шлях введення, в основному, внутрішньовенний. Після стабілізації стану доцільний перехід на інші шляхи введення. Вибір антибіотиків визначається, по-перше, локалізацією вогнища, зумовило розвиток генералізованого процесу, і, по-друге, тяжкістю стану хворого, оціненої за шкалою SAPS (Le Gall). У відповідності з цим рекомендуються наступні варіанти:
A) Посттравматичний сепсис. SAPS 15
• Фторхінолони (ципрофлоксацин) + Цефалоспорини III — IV (Цефоперазон, цефтазидим або цефепім) + метронідазол
B) Интраабдоминальный сепсис SAPS 15 .
— при множинних вогнищах та при деструктивному панкреатиті — переважно меропенем
Д) Запальні захворювання м’яких тканин SAPS 15
• Ванкоміцин або Фторхінолони + аміноглікозиди III (у разі відсутності ОПН)+ метронідазол
• При верифицированной стрептококової природи — пеніциліни або Амоксиклав
Кількість препаратів, здатних впливати на імунну систему досить велике. Деякі з них дозволені до використання в Російській Федерації та використовуються в клінічній практиці.
Препарат застосовується при розвитку сепсису, тяжкого сепсису, септичного шоку (грам-негативної так і грам-позитивного) в дозі 3-5 мл/кг ваги протягом 3 днів.
Шкала ком Глазго
Короткий опис статті: сепсис діагностика Протоколи діагностики та лікування сепсису і анаеробної інфекції сепсис
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
від 10.04.2020 р. № 852
НАКАЗУЮ:
Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.
Міністр Максим Степанов
Наказ Міністерства охорони
від 02 квітня 2020 року № 762
(у редакції наказу Міністерства
охорони здоров’я України
від 10 квітня 2020 року № 852 )
ПРОТОКОЛ
Вступ
І. Паспортна частина
- Діагноз. Коронавірусна хвороба (COVID-19).
- Коди стану або захворювання (МКХ-10 та інших класифікацій) шифр за МКХ-10: U07.1 2019-nCoV гостра респіраторна хвороба [тимчасова назва].
- Протокол, призначений для всіх медичних працівників, які надають медичну допомогу пацієнтам з коронавірусною хворобою (COVID-19).
- Мета протоколу: реалізація порядку призначення та застосування лікарських засобів для лікування груп пацієнтів із підтвердженою коронавірусною хворобою (COVID-19) при середньотяжкому, тяжкому, критичному перебігу.
- Дата складання протоколу: 01.04.2020 р.
- Дата оновлення протоколу: 09.04.2020 р.
- Дата перегляду протоколу: за потреби.
- Список осіб, які брали участь в розробці протоколу:
- Коротка епідеміологічна інформація. Поширеність коронавірусної хвороби (COVID-19) в Україні в березні – квітні 2020 року характеризується стрімким зростанням. За прогнозними оцінками, госпіталізації потребуватиме до 15% пацієнтів, в тому числі тяжкий і критичний перебіг очікується до 5% випадків.
ІІ. Загальна частина
ІІІ. Основна частина
При госпіталізації обстеження здійснюються для оцінки клінічного стану пацієнта та визначення можливості застосування зазначених в протоколі лікарських засобів з огляду на наявність протипоказань та взаємодію лікарських засобів.
Перелік обстежень при госпіталізації:
ЕКГ з метою виключення подовження інтервалу Q–T;
загальний клінічний аналіз крові з підрахунком форменних елементів;
загальний клінічний аналіз сечі;
біохімічний аналіз крові; визначення рівня глюкози крові.
В процесі лікування лікарськими засобами гідроксихлорохін, хлорохін, лопінавір/ритонавір повторно оцінюється інтервал Q–T пацієнта з метою контролю виникнення протипоказань.
Призначення лікарських засобів здійснюється з урахуванням індивідуального перебігу захворювання, супутньої патології та наявності протипоказань (таблиці 1, 2) та за умови отримання інформованої згоди, що додається.
| Ступінь тяжкості | Лікувальні заходи | Протипоказання |
| Підтверджений COVID-19: захворювання середнього ступеню тяжкості, пацієнт належить до групи ризику тяжкого і критичного перебігу | Розгляньте початок лікування гідроксихлорохіном, якщо немає протипоказання: 400 мг при підозрі/діагнозі; 400 мг через 12 годин; надалі 200 мг двічі на день до 5 днів. |
Зверніть увагу: припиніть лікування гідроксихлорохіном, якщо спостереження за пацієнтом буде продовжуватися вдома.
Якщо немає гідроксихлорохіну, розгляньте можливість застосування препаратів на основі хлорохіну 600 мг (10 мг/кг) при діагнозі та 300 мг (5 мг/кг) через 12 годин, надалі 300 мг (5 мг/кг) двічі на день до 5 днів або хлорохін фосфат 1000 мг при діагнозі та 500 мг через 12 годин, надалі 300 мг двічі на день до 5 днів.
Або розглянути: фавіпіравір 1-й день 1600 мг, потім 2–3 рази на день 600 мг на добу протягом 5–14 днів. У випадку погіршення стану пацієнта, при загрозі тяжкого перебігу та швидкого прогресування захворювання: лейкопенія та/або лімфопенія в загальному аналізі крові; підвищений рівень С-реактивного білка; підвищений рівень ІЛ-6, ІЛ-2 розглянути призначення тоцилізумабу 4-6 мг/кг, рекомендована доза 400 мг, введення дози впродовж 1 години на 100 мл 0,9% фізіологічного розчину.
При потребі повторно через 12 год. Максимальна курсова доза – 3 введення (в середньому на пацієнта – 3 флакони по 400 мг/20 мл).
Застереження: інтервал QTс >500 мсек; гіпокаліємія; взаємодія лікарських засобів, відповідно до інструкції для медичного застосування.
Можлива взаємодія гідроксихлорохіну, ймовірно, така сама як у хлорохіну; відома недостатність глюкозо-6-фосфат дегідрогенази; важка міастенія; порфірія; патологія сітківки; епілепсія; неконтрольований діабет.
Зверніть увагу: вагітність не є протипоказанням, як така (великий досвід безпечного застосування хлорохіну); див. співвідношення користь/ризик.
Зверніть увагу: з обережністю використовуйте при ураженні нирок з урахуванням недостатності даних фармакокінетики; зберігайте таку ж навантажувальну дозу як 1-го дня, але зменшіть дози на 2–5 днів до 50%, якщо швидкість клубочкової фільтрації 10–30 мл/хв, і до 25% – якщо швидкість клубочкової фільтрації 50% легеневого поля протягом 24-48 год.
Забезпечте О2. Ретельно розгляньте застосування антибіотиків або протигрибкових засобів відповідно до локальної епідеміології. Розгляньте початок лікування гідроксихлорохіном, якщо немає протипоказання 400 мг при діагнозі;
400 мг через 12 годин; надалі 200 мг двічі на день до 5 днів.
Зверніть увагу: якщо немає гідроксихлорохіну, розгляньте можливість застосування препаратів на основі хлорохіна 600 мг (10 мг/кг) при діагнозі та 300 мг (5 мг/кг) через 12 годин, надалі 300 мг (5 мг/кг) двічі на день до 5 днів або хлорохін фосфат 1000 мг при діагнозі та 500 мг через 12 годин, надалі 300 мг двічі на день до 5 днів. Розгляньте застосування лопінавір/ритонавір* 400/100 мг (2 таблетки по 200/50 мг) двічі на день протягом 14 днів), як другий варіант вибору лише якщо гідроксихлорохін/хлорохін протипоказані та за умови, що він може застосовуватись протягом 10 днів після початку симптомів (перевірте також взаємодію лікарських засобів); або у дітей 500 мсек; гіпокаліємія; взаємодія лікарських засобів, відповідно до інструкції для медичного застосування. Можлива взаємодія гідроксихлорохіну, ймовірно, така сама як у хлорохіну; відома недостатність глюкозо-6-фосфат дегідрогенази; важка міастенія; порфірія; патологія сітківки; епілепсія; неконтрольований діабет.
Зверніть увагу: вагітність не є протипоказанням, як така (великий досвід безпечного застосування хлорохіну); див. співвідношення користь/ризик.
Зверніть увагу: з обережністю
використовуйте при ураженні нирок з урахуванням недостатності даних фармакокінетики; зберігайте таку ж навантажувальну дозу як 1-го дня, але зменшіть дози на 2–5 днів до 50%, якщо швидкість клубочкової фільтрації 10–30 мл/хв, і до 25% — якщо швидкість клубочкової фільтрації № 722 ) при загрозі тяжкого перебігу та швидкого прогресування захворювання: лейкопенія та/або лімфопенія в загальному аналізі крові; підвищений рівень С-реактивного білка; підвищений рівень ІЛ-6, ІЛ2. Тоцилізумаб 4–6 мг/кг, рекомендована доза 400 мг, введення дози впродовж 1 години на 100 мл 0,9% фізіологічного розчину. При потребі повторно через 12 год. Максимальна курсова доза – 3 введення (в середньому на пацієнта – 3 флакони по 400 мг/20 мл).
Рекомендовано ретельний моніторинг токсичності ремдесивіру або зменшеної ефективності супутнього препарату. Перевірте взаємодію з іншими лікарськими засобами.
*Станом на 31.03.2020 р. в наявності публікації щодо відсутності переваг ефективності застосування зазначеного лікарського засобу, порівняно із підтримуючою терапією.
**Тільки в умовах клінічного дослідження.
| Лікарський засіб | Дозування | Тривалість |
курсу
2 рази на день (максимальна доза — 400 мг/добу).
Протипоказання: QTc > 500 мсек (ЕКГ перед лікуванням, та раз на день, якщо QTc >450 мсек), важка міастенія, порфірія, захворювання сітківки, епілепсія.
Протипоказання QTc >500 мсек (ЕКГ перед лікуванням, та раз на день, якщо QTc >450 мсек), тяжка міастенія, порфірія, захворювання сітківки, епілепсія, аміодарон, кларитроміцин, вориконазол (QT!)
10 кг 35–40 кг — 4,75 мл
16/4 мг/кг (відповідає 0,2 мл/кг),
Двічі на добу під час годування
таблетки, капсули
Від 10 кг до 15 кг — 30 мг 2 рази на добу
> 15 кг до 23 кг — 45 мг 2 рази на добу
> 23 кг до 40 кг — 60 мг 2 рази на добу
> 40 кг — 75 мг 2 рази на добу
- Chinese Centre for Disease Control and Prevention). Diagnosis and treatment. COVID-19 Prevention and Control, 2020:
- Circolare del ministero con raccomandazioni per persone immunodepresse: Raccomandazioni per la gestione dei pazienti immunodepressi residenti nel nostro Paese in corso di emergenza da COVID-19,
- Lietuvos Respublikos sveikatos apsaugos ministro 2020 m. kovo 17 d. jsakymu Nr. V-383: SUAUGUSIVJV COVID-19 LIGOS (KORONAVIRUSO INFEKCIJOS) DIAGNOSTIKOS IR GYDYMO TVARKOS APRASAS)
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим
Нужны ли врачу новые клинические протоколы в его работе? Вопрос риторический. Каждый, кто в своей работе опирается на принципы доказательной медицины знает о практической ценности этих документов. Но где их взять?
Новые протоколы, которые применяются в США и Европе постепенно входят в отечественную клиническую практику. Процесс этот сложный и, зачастую, вызывающий множество вопросов, на которые мы, постараемся дать ответы, опираясь на рекомендации и разъяснения МОЗ и тех организаций, которые причастны к процессу.
Зачем это нужно?
Несмотря на утвержденную Приказом МЗ Украины № 751 методику разработки унифицированных клинических протоколов, которая соответствует европейским стандартам, на практике же конечного результат ждать придется не один год. Потому МОЗ открыл для врачей возможность применения стандартов лечения практически всех болезней, опираясь на протоколы зарубежных коллег, не дожидаясь, когда рабочие группы в Украине закончат их разработку.
МОЗ Украины рекомендует клинические руководства (согласно Перечню источников), которые смогут внедряться во врачебную практику в Украине как клинические протоколы без прохождения длительной (минимум 34-недельной) процедуры адаптации.
То есть применение протоколов возможно сразу после утверждения МЗ Украины текстов протоколов на украинском языке или ссылок на источник их размещения или публикации.
Где взять новые протоколы?
Напоминаем, что перечень источников, с которых украинским врачам разрешено брать и использовать в практике новые клинические рекомендации, указан в Приложении к Приказу МЗ Украины № 1422 от 29 декабря 2016.
Но проблема в том, что в источниках, указанных в документе, в большинстве свое протоколы опубликованы на английском языке. Их необходимо перевести, а за тем утвердить.
МОЗ поясняет, что переводом могут заниматься учреждение здравоохранения, в котором планируется применять новый клинический протокол, или ФЛП. И УЗ и врач-предприниматель имеют право сделать перевод протокола из списка рекомендованых источников.
Переведенный протокол утверждается внутренним приказом.
Есть ли новые протоколы уже в переводе и где их взять?
Хорошо, если этим занимаются квалифицированные специалисты, а после перевода документ проверяется и редактируется авторитетным рецензентом.
Это сложный и трудоемкий процесс.
Благодаря мобильному приложению для врачей от МСА, теперь международные клинические протоколы, переведенные на украинский или русский язык доступны для всех специалистов в удобное время и в удобном формате.
Скачав приложение на свой мобильный телефон вы постоянно будете иметь доступ актуальным клиническим протоколам, которые так необходимы клиницисту, работа которого базируется на доказательной медицине.
База, в том числе, включает европейские протоколы, протоколы медицинской сестры (фельдшера, акушерки) и протоколы провизора (фармацевта). Перечень постоянно обновляется.
Также сервис содержит Календарь реестровых мероприятий на 2018 год (съезды, семинары, симпозиумы, конференции и пр.), что позволяет врачу быть в курсе событий и заранее планировать свое участие. Календарь пополняется актуальными мероприятиями, которые проходят в Украине и за рубежом.
Что нужно знать о приложении МСА
Благодаря мобильному приложению MCA можно врач все время имеет под рукой клинические протоколы, необходимые в практике, и информацию о медицинских мероприятиях из официальных источников (МОЗ Украины и Укрмедпатентинформ).
Как этим пользоваться?
Достаточно скачать бесплатное приложение на ваш смартфон, чтобы вся полезная информация была у вас под рукой.
Удобная рубрикация и функция поиска позволяет легко найти необходимое. В приложении содержаться параметры протоколов по Международной классификации болезней и линки с дополнительной информацией.
Информацию о ближайших медицинские мероприятия можно получить, введя название мероприятия и место проведения. Дополнительно можно указать медицинские специальности. Также вы можете знать о запланированных мероприятиях, воспользовавшись календарем. Для этого просто нужно нажать на интересующую вас дату.
Читайте также: