Символіка роману а камю чума

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Ямпільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2

Ямпільської районної ради Сумської області

Урок світової літератури в 11 класі

учитель зарубіжної літератури

Тип уроку: комбінований .

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань .

Учитель. Але перш, ніж ми почнемо з’ясовувати ці питання, давайте пригадаємо все те, що ми обговорювала на минулих уроках.

І V . Формування вмінь і навичок

Бесіда з елементами дискусії

Учитель. Отже, філософія, яку вподобав і яку розробляв Камю, об’єктивно, та й суб’єктивно утверджує життя. Тоді чому один з його найкращих творів названо і присвячено явищу, яке однозначно і безпосередньо асоціюється зі смертю?

Відповідь лежить на поверхні, адже трагічна особливість життя саме і полягає у тому, що воно завжди закінчується смертю. Проте, виявляється, що смерть, попри всю свою очевидність, може бути різною. Внаслідок цього виникає наступне питання:

Чому Камю саме чуму обрав для своїх літературно-філософських досліджень?

І все ж таки. Чому саме чума?

Так що ж таке чума в романі?

3 – вселенське зло.

Тобто, експеримент, який ставить у романі Камю: хто переможе чума або людина?

З допомогою яких літературних прийомів досягається так звана чистота експерименту?

Прийом хронікального викладу подій. Оповідання ведеться абсолютно нейтральним, безпристрасним тоном, так, ніби йдеться не про жахливі події, пов’язані зі смертю безневинних людей, а про звичайні, побутові речі. І це також додатково засвідчує правдивість розповіді. Досягається це завдяки хронікальному характеру викладення подій, адже за допомогою хронік традиційно передавалися найдостеменніші відомості про реальні історичні події. Здебільшого це опис подій та роздуми про них лікаря Ріє. Це його монолог, який подекуди переривається словами й думками Тарру та — значно рідше — роздумами інших персонажів.

В чому, на вашу думку, полягає особливість образу автора в романі?

Образ автора відзначається тим, що розповідь веде один із героїв – доктор Ріє, який є свідком усіх подій, і що додатково засвідчує правдивість розповіді. Інтелектуали Ріє й Тарру часто говорять від імені автора, їм він доручає право формулювати ключові думки, їхніми устами описує найважливіші події).

У чому полягають особливості художнього часу та простору у романі, і як вони співвідносяться з тими прийомами, про які йшлося раніше?

Особливістю організації художнього часу та простору у романі є те, що події ніби консервуються у часі і виокремлюються з простору. Тобто Оран, який через епідемію чуми відділили карантином від усього світу, ніби залишається єдиним місцем у світі, себто місцем, де і сконцентровано весь світ з усіма його проблемами. Час у цьому місці наче зупиняється, а отже – зникає, і людина залишається перед потворною чумою там, де більше нічого нема, а можливо, і не буде.

А відтак, співвідносячи все це з вірогідністю описуваних подій, лишається тільки дійти висновку, що у романі йдеться не про історію міста Оран, а про історію, яка трапилася з людством взагалі і з людиною зокрема.

А як поводиться людина у цій ситуації ми певною мірою дізналися на попередньому уроці, проаналізувавши поведінку героїв роману.

Складання моделі Всесвіту (виходячи з міркувань попередньої вправи)

Чому ж оранці так дивно поводяться, коли вже знято карантин?

Зміст фінального уривка , як і зміст усього твору, вражає невідповідністю теми чуми новітнім часам, у які людство чумою начебто впоралося!

То, можливо, бацили смерті криються не в білизні або у підвалах, а в самій людині? Чи можна погодитися з думкою автора, яка приховується між рядками роману, що саме людина є носієм смерті?(учні дають свої відповіді)

Учитель. Звісна річ, погодитися з цим твердженням важко. Однак не погодитися – ще важче! Адже, по-перше, неможливо заперечити той факт, що людина є смертною, а отже, з цієї точки зору життя вже за самою суттю несе у собі неминучу смерть, інакше кажучи, той, хто не народився, не може померти, ну, а той, хто народився, водночас приречений на смерть.

Але якби справа обмежувалася тільки цим, то це було б ще півбіди. Натомість найбільшою і найболючішою проблемою є та, що людина здатна заподіювати смерть іншим і аж ніяк не соромиться повсякчас використовувати цю свою здатність, причому інколи це і справді набуває характеру епідемії і виходить за рамки здорового глузду. Особливо прикметним у цьому стало ХХ століття.

Але невже все так страшно, немає жодного виходу? Невже людству нічого протиставити цьому вселюдському злу, смерті, чумі?

V . Підсумки уроку.

Учитель. У фіналі роману зазначено, що бацили чуми не щезнуть ніколи, отже і зло також н коли не залишить світ, але боротьба проти зла об’єднує людей, а найсильніше почуття, яке дає людям сили жити в абсурдному світі – це любов. І мені хотілось би, щоб ви про це пам’ятали.

V І. Домашнє завдання.

Альбер Камю
(1913—1960)

У Камю чума — главный герой, всемогущий и безжалостный, не оставивший людям никакого выбора, даже на соображения бич ли она Божий, наказание за грехи или просто трагическое стечение обстоятельств. В чуме человек существует, в ней погибает, но в ней и борется с нею и даже побеждает, несмотря на то, что зараза приходит и уходит независимо от его усилий.

Удивительно, что в этом ясном и прозрачном изложении (автор недаром назвал его хроникой) критики увидели прежде всего не ужасающую картину человеческого бедствия, а экзистенциальные идеи по поводу жизни и смерти и стали спорить — верил Камю в Бога или не верил, был апологетом суицида или его противником, почерпнул ли он свои идеи у Достоевского или, наоборот, противопоставил им нечто свое — одно это уже отвращает от подобных толкований, поскольку они нечеловечны, вторичны и не имеют никакого смысла на фоне людского горя, описанного с медицинской точностью и бесстрастием.

Автор, правда, потешил себя философскими играми на романном поле, но вот что привлекло на это поле других игроков, явно уступающих ему в стиле игры?

Хроника, записанная доктором Риэ, повествует о событиях, произошедших в 194… г. в Оране (Алжир), современном городе, 200 тысяч жителей которого занимались главным образом коммерцией.

После нашествия крыс в начале апреля началась чума. Доктор до этих событий успел отправить в санаторий безнадежно больную жену, а с началом их познакомился с парижским журналистом Рамбером, еще одним приезжим — Тарру, иезуитом отцом Панлю, служащим мэрии Граном и комиссионером по продаже вин и ликеров мсье Коттаром, ставшими главными героями хроники.

Доктор Риэ, давно решивший, что дает уверенность только повседневный труд, добился от префектуры согласия на признание факта эпидемии, а затем и на созыв санитарной комиссии. Поскольку форма чумы была необычной, коллега Риэ доктор Кастель взялся за изготовление сыворотки.

Город закрыли, запретили морские купания, выезд из города, переписки и междугородные разговоры. Разрешался только обмен телеграммами. Коммерция тоже скончалась от чумы. В Оран наземным транспортом и с воздуха поступали лишь предметы первой необходимости, за которыми выстраивались длинные очереди. Стала процветать спекуляция, на которой Коттар сколотил себе состояние. Люди, невзирая на опасность, заполняли кинотеатры и кафе, благо алкоголя хватало.

Вскоре к Риэ пришел Тарру с предложением об организации добровольных дружин для оказания превентивной помощи в перенаселенных кварталах, а затем в созданные дружины влились Гран, Рамбер и отец Панлю.

Когда с окраин чума вступила в центр города, пораженные эпидемией кварталы стали оцеплять. Тогда же началась серия пожаров — люди, вернувшись из карантина, поджигали свои собственные дома, вообразив, будто в огне чума умрет.

Ночью на городские ворота совершались вооруженные налеты. Перестало хватать гробов, и трупы просто закапывали во рвах, а затем начали сжигать.

Только благодаря неимоверным усилиям доктора Риэ и его коллег античумной механизм не давал сбоев. Но у борцов с чумой угасли уже не только всякие чувства, но и память.

Чума лишила всех способности любви и даже дружбы. Доктор Риэ считал, что привычка к отчаянию куда хуже, чем само отчаяние.

В сентябре—октябре дружинники уже не в силах были справляться со своей усталостью, ими все больше овладевало странное безразличие и элементарное пренебрежение правилами гигиены.

А тем временем бубонная форма чумы переросла в легочную.

После этого Рамбер передумал бежать из города и сказал друзьям, что если он уедет, ему будет стыдно, и это помешает ему любить ту, которую он оставил, и что вообще стыдно быть счастливым одному.

Вскоре заразился Гран, но на другой день болезнь отступила от него. Выздоровела и девушка, заразившаяся легочной чумой. Помогла, скорее всего, сыворотка Кастеля. Сводки подтвердили, что болезнь стала отступать.

В город вернулся оптимизм, а в конце января префектура объявила, что эпидемию можно считать пресеченной. Начались празднества, танцы на площадях. Тарру стал одной из последних жертв чумы.

В день, когда Риэ потерял друга, доктор получил телеграмму, извещавшую о кончине его жены. Эту весть Риэ принял спокойно. К Рамберу приехала из Парижа его любимая.

Коттар, сойдя с ума от разочарования, что с чумой покончено и ему придется отвечать перед законом за спекуляцию, открыл пальбу с балкона своего дома по прохожим и был арестован полицией.

По мотивам романа режиссером Л. Пуэнсо в 1992 г. был снят одноименный фильм (производство Великобритании, Аргентины и Франции). Действие в нем происходит в южноамериканском городе.

Согласно информации статистического портала Edistat, книгу покупают почти в четыре раза чаще, чем в прошлом году. В Италии, которая в Европе лидирует по количеству заразившихся новым вирусом, за месяц Чума с 71-го места в рейтинге продаж взлетела на 3-е место.

Краткое содержание книги

Роман представляет собой свидетельство очевидца, пережившего эпидемию чумы, разразившейся в 194… году в городе Оране, типичной французской префектуре на алжирском берегу. Повествование ведётся от лица доктора Бернара Риэ, руководившего противочумными мероприятиями в заражённом городе.

Чума приходит в этот город, лишённый растительности и не знающий пения птиц, неожиданно. Все начинается с того, что на улицах и в домах появляются дохлые крысы. Вскоре уже ежедневно их собирают по всему городу тысячами, В первый же день нашествия этих мрачных предвестников беды, ещё не догадываясь о грозящей городу катастрофе, доктор Риэ отправляет свою давно страдающую каким-то недугом жену в горный санаторий. Помогать по хозяйству к нему переезжает его мать.

Первым умер от чумы привратник в доме доктора. Никто в городе пока не подозревает, что обрушившаяся на город болезнь — это чума. Количество заболевших с каждым днём увеличивается. Доктор Риэ заказывает в Париже сыворотку, которая помогает больным, но незначительно, а вскоре и она заканчивается. Префектуре города становится очевидна необходимость объявления карантина. Оран становится закрытым городом.

Однажды вечером доктора вызывает к себе его давний пациент, служащий мэрии по фамилии Гран, которого доктор по причине его бедности лечит бесплатно. Его сосед, Коттар, пытался покончить жизнь самоубийством. Причина, толкнувшая его на этот шаг, Грану не ясна, однако позже он обращает внимание доктора на странное поведение соседа. После этого инцидента Коттар начинает проявлять в общении с людьми необыкновенную любезность, хотя прежде был нелюдимым. У доктора возникает подозрение, что у Коттара нечиста совесть, и теперь он пытается заслужить расположение и любовь окружающих.

Сам Гран — человек пожилой, худощавого телосложения, робкий, с трудом подбирающий слова для выражения своих мыслей. Однако, как потом становится известно доктору, он в течение уже многих лет в свободные от работы часы пишет книгу и мечтает сочинить поистине шедевр. Все эти годы он отшлифовывает одну-единственную, первую фразу.

В начале эпидемии доктор Риэ знакомится с приехавшим из Франции журналистом Раймоном Рамбером и ещё довольно молодым, атлетического сложения человеком со спокойным, пристальным взглядом серых глаз по имени Жан Тарру. Тарру с самого своего приезда в город за несколько недель до разворачивающихся событий ведёт записную книжку, куда подробнейшим образом вносит свои наблюдения за жителями Орана, а затем и за развитием эпидемии. Впоследствии он становится близким другом и соратником доктора и организует из добровольцев санитарные бригады для борьбы с эпидемией.

С момента объявления карантина жители города начинают ощущать себя, словно в тюрьме. Им запрещено отправлять письма, купаться в море, выходить за пределы города, охраняемого вооружёнными стражами. В городе постепенно заканчивается продовольствие, чем пользуются контрабандисты, люди вроде Коттара; возрастает разрыв между бедными, вынужденными влачить нищенское существование, и состоятельными жителями Орана, позволяющими себе покупать на чёрном рынке втридорога продукты питания, роскошествовать в кафе и ресторанах, посещать увеселительные заведения. Никто не знает, как долго продлится весь этот ужас. Люди живут одним днём.

Рамбер, чувствуя себя в Оране чужим, рвётся в Париж к своей жене. Сначала официальными путями, а затем при помощи Коттара и контрабандистов он пытается вырваться из города. Доктор Риэ между тем трудится по двадцать часов в сутки, ухаживая за больными в лазаретах. Видя самоотверженность доктора и Жана Тарру, Рамбер, когда у него появляется реальная возможность покинуть город, отказывается от этого намерения и примыкает к санитарным дружинам Тарру.

В самый разгар эпидемии, уносящей огромное количество жизней, единственным человеком в городе, довольным положением вещей, остаётся Коттар, поскольку, пользуясь эпидемией, сколачивает себе состояние и может не волноваться, что о нем вспомнит полиция и возобновится начатый над ним судебный процесс.

Многие люди, вернувшиеся из специальных карантинных учреждений, потерявшие близких, теряют рассудок и жгут свои собственные жилища, надеясь таким образом остановить распространение эпидемии. В огонь на глазах равнодушных владельцев бросаются мародёры и расхищают все, что только могут унести на себе.

Поначалу погребальные обряды совершаются при соблюдении всех правил. Однако эпидемия приобретает такой размах, что вскоре тела умерших приходится бросать в ров, кладбище уже не может принять всех усопших. Тогда их тела начинают вывозить за город, где и сжигают. Чума свирепствует с весны. В октябре доктор Кастель создаёт сыворотку в самом Оране из того вируса, который овладел городом, ибо этот вирус несколько отличается от классического его варианта. К бубонной чуме добавляется со временем ещё и чума лёгочная.

Сыворотку решают испробовать на безнадёжном больном, сыне следователя Отона. Доктор Риэ и его друзья несколько часов подряд наблюдают агонию ребёнка. Его не удаётся спасти. Они тяжело переживают эту смерть, гибель безгрешного существа. Однако с наступлением зимы, в начале января, все чаще и чаще начинают повторяться случаи выздоровления больных, так происходит, например, и с Граном. Со временем становится очевидным, что чума начинает разжимать когти и, обессилев, выпускать жертвы из своих объятий. Эпидемия идёт на убыль.

Жители города сначала воспринимают это событие самым противоречивым образом. От радостного возбуждения их бросает в уныние. Они ещё не вполне верят в своё спасение. Коттар в этот период тесно общается с доктором Риэ и с Тарру, с которым ведёт откровенные беседы о том, что, когда закончится эпидемия, люди отвернутся от него, Коттара. В дневнике Тарру последние строки, уже неразборчивым почерком, посвящены именно ему. Неожиданно Тарру заболевает, причём обоими видами чумы одновременно. Доктору не удаётся спасти своего друга.

Однажды февральским утром город, наконец объявленный открытым, ликует и празднует окончание страшного периода. Многие, однако, чувствуют, что никогда не станут прежними. Чума внесла в их характер новую черту — некоторую отрешённость.

Однажды доктор Риэ, направляясь к Грану, видит, как Коттар в состоянии помешательства стреляет по прохожим из своего окна. Полиции с трудом удаётся его обезвредить. Гран же возобновляет написание книги, рукопись которой приказал сжечь во время своей болезни.

Доктор Риэ, вернувшись домой, получает телеграмму, в которой говорится о кончине его жены. Ему очень больно, но он осознает, что в его страдании отсутствует нечаянность. Та же непрекращающаяся боль мучила его в течение нескольких последних месяцев. Вслушиваясь в радостные крики, доносящиеся с улицы, он думает о том, что любая радость находится под угрозой. Микроб чумы никогда не умирает, он десятилетиями способен дремать, а затем может наступить такой день, когда чума вновь пробудит крыс и пошлёт их околевать на улицы счастливого города.

Цитаты из книги

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Буквальный смысл произведения – хроника эпидемии бубонной чумы в Оране. Аллегорический – метафора природы фашизма как конкретного социально-исторического явления.

Если рассматривать роман как метафорическое воспроизведение событий Второй мировой войны, то в тексте сохраняется очевидная связь с конкретными социальными реалиями. Образы героев романа можно истолковать как образы людей, которые или подчиняются войне, или убегают, или сражаются с ней.

Однако такая трактовка не является полной, она не учитывает, не исчерпывает всего того, о чем говорится в произведении Камю. Это не просто художественное произведение, а роман философа – экзистенциалиста, и проблемы, затронутые в романе – философские.

Задай вопрос специалистам и получи
ответ уже через 15 минут!

Чума в романе Камю является символическим образом войны, фашизма, а также метафорой абсурдности бытия и зла во всей его непобедимости и многоликости.

Антифашистская тема – это лишь первый план романа. Образ чумы А. Камю расширяет на все бытие в целом. То есть образ чумы – это в целом зло, против которого идет борьба и которое люди пытаются победить. Болезнь словно появляется неизвестно откуда и с катастрофической скоростью распространяется по городу, являясь смертельной угрозой. В скором времени чума приобретает по-настоящему устрашающий масштаб и уносит жизни тысяч людей.

Против болезни наконец находят сыворотку. Сначала она не помогает, но позже дает желанный результат, чума постепенно идет на спад, затем отступает. Чума побеждена, люди могут радоваться победе.

Чума продолжалась восемь месяцев. Фашизм же процветал на протяжении нескольких десятилетий, в антисемитизм – столетиями. Так же, как и смертельное заболевание, развитие фашизма происходило быстрыми темпами. Последствия и чумы, и фашизма ужасающие – тысячи людей погибали ни за что. Его боялись признать, против него боролись, но результата не было. Силе фашизма некоторое время ничто не могло противостоять. Его масштабы становились катастрофическими. Он имел возможность миловать и карать. Все люди находились под угрозой. Первые попытки противостоять фашизму не имели успеха. Эта борьбы была разобщенная, не всеобщая. И лишь тогда, когда люди объединились и взялись за дело вместе, болезнь удалось придушить, преодолеть. Однако она не уничтожена. Фашизм, как и чума, исчез только на время, он лишь затаился. Всегда сохраняется угроза его появления, и всегда в людях будет жить страх, который почти невозможно преодолеть.

Рядом со злом всегда идет добро. В романе А. Камю олицетворением добра является доктор Бернар Рие. Также герой произведения олицетворяет собой Движение Сопротивления, борьбы и деятельности. он, вопреки своему неверию во всемогущество, твердо знает, что необходимо делать хоть что-то, хоть как-то попытаться помочь.

Рие преданно делает свое дело, самоотверженно жертвуя собой. Стремление этого человека – помочь людям справится со злом, но главное – сохранять надежду. Наперекор безысходности он не становится непричастным и бездеятельным. Врач, несмотря на свою профессии, не может смириться с горем, со смертью, хоть для него в этом и нет ничего удивительного.

Доктор Рие является олицетворением мятежных людей, нашедших в себе силы сказать фашизму нет. Эти люди протестуют против зла, борются с ним. Это народ, на голову которого свались преследования, гонения и ненависть. Однако это народ никогда не расставался с надеждой, невзирая на всю опасность. Не смирился он с жестокостью, со смертью, смело и отважно смотрел им в глаза и отчаянно боролся. Также это просто те люди, которые не могут, не хотят стоять в стороне и просто наблюдать, это люди, поднявшие своей голос в борьбе против всеобщего зла.

Символика в романах Камю:

• Чума – символ тьмы, которая окутала маленький островок света, где живет человек;
• Солнце – символ света. Это определенные истины, понятия, представления, которые для человека – аксиома, и которых он придерживается;
• Море – как весь мир: непостижимо, абсурдно.

"Чума" – это роман, в котором автор делится своими мыслями о человеческом бытии. Жестокость, иррациональность, непостижимость и зло – это все открывается в романе в определенные периоды человеческого сознания. Человек либо подчиняется поветрию абсурда, либо избавляется от него в смерти. Некоторые личности пытаются всеми способами справиться с чумой – абсурдом.

Так и не нашли ответ
на свой вопрос?

Просто напиши с чем тебе
нужна помощь

1. Завершити роботу над аналізом роману А. Камю “Чума”.

2. Розвивати вміння та навички дослідницької аналітичної роботи.

3. Визначити символічне значення “чуми”

та особливості художнього часу та простору.

4. Виховувати непримиренність до зла,

активну дійову позицію у боротьбі з усіляким лихом.

Тип уроку: комбінований

Обладнання:картки для індивідуальної роботи (в кінці розробки), комп’ютерні слайди, схематичні листи для індивідуальної роботи на протязі уроку (в кінці розробки), музика Д. Шостаковича.

2. Вступне слово

На слайді ви бачите айсберг.

-Що цікавого в цій глибі льоду?(1/3 частина льоду знаходиться під водою, а 2/3 –на її поверхні)

-Як ви думаєте, чому наш урок ми починаємо з цього слайду?

-Головний зміст, сутність роману Камю не на поверхні, а в підтексті, який прихований автором.

Саме на сьогодняшньому уроці ми з вами з”ясуємо, що хотів сказати автор своїм твором.

3. Актуалізація знань учнів.

Правду, яку намагався сказати Камю, можна показати через універсальну форму, просту, як дитина, і мудру, як старий.

І шукати її треба в дитинстві людства, у фольклорі.

Приказки, казки, прислів”я, притчі-ось воно.

-Який жанр став підгрунтям роману? (притча)

-Продовжіть речення: “Притча-це …………( твір повчального характеру, який маї всеохоплюючий сенс)

- Чим роман відрізняється від притчі? (не тлумачиться зміст притчі)

-Яким жанром Камю ще називає роман “Чума”? (хроніка)

-Що називається хронікою? (запис історичних подій у хронологічній послідовності)

2-м учням даються картки для індивідуальної роботи:

1) схематично окреслити елементи композиції

2) виправити помилки:

- Роман “Чума” побудований як зібрання спогадів про епідемію (хроніка зачумленого міста)

- Місто Оран змальовується як прокляте місто грішників (типове провінційне мистечко)

- Першим замовчування чуми наважився зруйнувати Рамбер (Кастель)

-Представником якого напрямку був Камю? (екзистенціалізм)

-В якому місті відбувається події роману?(Оран)

-Як зображується Оран і оранці?

-Як оранці протистоять чумі?

-Хто веде літопис?

-Як ви розумієте вислів “погранічна ситуація”? (ситуація кризи, вияскравлює абсурдність життя й ставить людину перед моральним вибором; ситуація кризи: у процесі ломання старих цінностей людина переглядає свої колишні відносини зі світом, в ній народжуються нові якості)

Слайд “погранічна ситуація”

Прослуховування фрагментів сьомої (“Ленінградської”) симфонії Д. Шостаковича

5. Пояснення нової теми

Музику, яку ви щойно прослухали, створив один із мешканців Ленінграда, оточеного “коричневою чумою”

І йдеться в цій симфонії про виникнення й наступ зла та про людський опір силам, що нівечать і руйнують.

Сьогодні ми завершимо розгляд роману Камю, звернувши увагу на такі аспекти, як символічний зміст чуми та особливості художнього часу та простору в романі.

Будемо працювати в робочих листах, які ви отримали на початку уроку.

1. Давайте пригадаємо, як герої ставилися до чуми і якими були результати їх дій

2. Кому належить така характеристика чуми: “Але що ж таке, власне, чума? Теж життя, тільки й того” (старий астматик)

3. Що означає ця фраза?

4. Який сенс, на вашу думку, таких протилежних тверджень:

• “У розпалі чуми життя попри все триватиме”

• “Життя містить у собі “мікроб” абсурд

5. Чому філософія, яку розробляв Камю стверджує життя, а один з його найкраших творів названо й присвячено явищу, яке асоціюється тільки зі смертю? (трагічна особливість життя полягає в тому, що воно закінчується смертю)

6. Чому Камю обрав саме чуму?

• Чума має масовий характер

• Людство не розуміло причин її виникнення

• Абсолютна влада смерті

• Людина залишається один–на-один з собою

- Що ж таке чума, які вона викликає асоціації?

Камю зазначав щодо змісту “Чуми”: “Явний зміст “Чуми”-це боротьба європейського Опору проти фашизму”

-Навіщо авторові знадобилося використовувати вигадану притчу? (в контексті чума-універсальна метафора зла в усій його багатоликості й нездоланності)

Уявіть, що чума охопила Київ.

Як будуть поводитись люди і ви особисто?

-Хто помітив особливості часу і простору в романі? (події ніби консервуються у часі і виокремлюються з простору.

Оран через епідемію чуми залишається ніби єдиним містом, де сконцентровано весь світ зо всіма його проблемами. Час зупинився і людина залишилася з чумою наодинці.

Відтворіть це в схемі

-Так хтож одержав перемогу в двобої –чума чи людина?

-А як же розуміти слова автора хроніки “Чуми”:

“Бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в білизні, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, в валізі, в носовичках та паперах. І, можливо, настане час, коли чума на лихо людям розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста”

-Про що це свідчить?

Чума незбагненна і нездоланна, попри це людина повинна чинити їй опвір.

Заповніть останню схему “Боротися зі злом-це”

Наш урок я хотіла би закінчити фразою доктора Ріє:

“Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу”

Конспект уроку: Вплив екзистенціалістських ідей на творчість А. Камю.

Мета: ввести учнів у світ філософії ХХ століття, як називають філософію

екзистенціалізму, ознайомити з життям та творчістю французького

письменника-філософа А. Камю, створити передумови для подальшого аналізу

також уміння вести дискусію.

Обладнання: портрет А. Камю

І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1. Питання до учнів.

1. Який характер мав розвиток літератури у першій половині XX століття?

2. Як події у світі впливали на письменників і, зокрема, на Б. Брехта?

2. Вибіркове заслуховування домашніх творчих робіт.

ІІІ. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ УРОКУ

1. Лекція вчителя.

Творчість французького філософа і письменника Альбера Камю — це також безперервна спроба дати відповіді на жагучі питання як сучасності, так і взагалі людського буття.

Щоправда, така зневага має місце здебільшого за життя цих так званих деміургів слова — по смерті ставлення до них дещо змінюється, але й тоді філософи на відміну від письменників зазнають слави незрівнянно меншої. Принаймні на національні символи вони не перетворюються, і навіть пам'ятників їм не ставлять.

Цікаві питання, чи не так? Вагомі та значущі, дійсно значущі для кожної живої, реальної людини. Але ось яка дивина: чи не чується у цих питаннях щось до болю знайоме? З чим, до того ж, вже не раз доводилося мати справу?!

Чи не вся література, яка розглядалася на уроках, починаючи з 9-го класу,— про смерть, страх, вибір і буття як таке?!

Звісно, у літератури свої власні методи та прийоми, свої форми та шляхи, якими вона просувається до мети. Але хіба ця мета не збігається з метою філософії — принаймні філософії екзистенціалізму: усвідомлення людиною себе і свого місця у цьому світі?!

Здається, що це риторичне питання. Однак, гадається, що час вже поставити й інше питання: а як це стосується Альбера Камю?

Отже, у творчості Камю переплелися література і філософія, до того ж, на відміну від інших письменників, навіть тих, чиїм творам притаманна філософічність, а також на відміну від інших філософів, чиї праці не позбавлені естетичності, а подекуди і змісту, Камю залишив по собі і філософську, і літературну спадщину, і у цьому йому може дорівнювати лише інший французький філософ і письменник Жан Поль Сартр, про якого йтиметься пізніше,— теж, до речі, філософ-екзистенціаліст та сучасник Камю.

По-перше, те, проти чого повставав свого часу Сьорен К'єркегор, через суспільно-політичні обставини залишалося вагомим чинником ще упродовж десятиліть. Інакше кажучи, хоч Велика Французька революція і проголосила величні гасла Свободи, Рівності та Братерства,— а філософські погляди К'єркегора — це радше своєрідний відгук на ці ідеї! — проте їхнє втілення потребувало ще не однієї кривавої лазні і безлічі самовідданих жертв. А відтак датський філософ просто на багато років випередив свій час, бо, як бачимо, чи не найскладнішим в історії цивілізації виявилося визнання за особистістю непорушних прав та її життя — як найвищої цінності.

По-друге, найбільшої гостроти ця суперечність набула саме у XX ст., коли постала цілком реальна загроза тотального знищення і людства, і всього світу.

Таким чином, можна вдатися до цілком філософського висновку, відповідно до якого час чекав на свою філософію, а вона чекала на свій час. Зрештою, інакше і бути не могло, доказом чого є незатребування ідей того ж К'єркегора у минулу історичну добу, якій ці ідеї аж ніяк не відповідали.

А тепер щодо простору, тобто чому це сталося на французькому культурному ґрунті? Передусім це пов'язано з глибокою кризою німецької філософської традиції, спричиненої поразкою Німеччини у двох світових війнах поспіль, а також тими безмірними, ні з чим не порівняними злочинами, які заподіяли усьому світу німецькі фашисти. А відтак, умовно кажучи, цю філософську естафету підхопила Франція, тим паче, що на це були свої причини: адже вона також брала участь у двох згаданих війнах, зазнавши величезних людських та матеріальних втрат, однак вийшовши з цих воєн на боці переможців.

Проте й у Франції існувала давня філософська традиція: згадати з цього приводу хоча б філософів-просвітителів XVIII ст. А до того ж, не можна оминути і французький менталітет, який характеризується життєрадісністю, спрямованістю до насолоди існуванням. Тому і здається не випадковим, що ця земля подарувала світу двох талановитих письменників-філософів, у творчому доробку яких знайшлося

місце і для філософії, і для літератури. А філософією, яку вони, так би мовити, обрали для того, аби визначитися з найголовнішими проблемами буття, стала

філософія екзистенціалізму, тобто філософія існування. Щоправда, це зовсім не означає, що їх філософсько-літературні досвіди були ідентичними, натомість це лише означає, що вони, хоч і різними шляхами, йшли до однієї мети: утвердження як найвищої цінності людини і людського буття.

2. Актуалізація відомостей щодо біографії А. Камю

(озвучення учнями відомостей за складеними самостійно хронологічними таблицями).

Отже, розглянувши основні факти з життя А. Камю, ми змогли переконатися, що письменник власним прикладом людини і громадянина засвідчив безкомпромісність і послідовність тієї гуманістичної позиції, яку він обстоював усе своє життя.

(Це потрібно зробити як з огляду на аналітичну роботу на наступному уроці, так і для того, аби визначити рівень гуманізму учнів. І, на жаль, можна бути впевненим, що у будь - якому класі обов'язково знайдеться хоч один учень, який висловиться за відновлення смертної кари в Україні і в інших державах, де її вже скасували, і за збереження її там, де вона існує ще й досі.)

Це, безумовно, шокуючий парадокс, але це та реальність, у якій ми живемо і прояви якої ми можемо спостерігати у свідомості нашої молоді. А отже, дискусія з приводу цього суперечливого питання буде доречною саме зараз.

Що ж до положень статті Камю, то їх можна звести до такого: смертна кара має сенс лише постільки, поскільки вона є жорстокою помстою суспільства тим, хто в індивідуальному порядку порушує певні усталені норми, однак через те, що це тільки помста, смертна кара не має нічого спільного ані з покаранням, ані з виміром справедливості.

До цієї тези можна додати ще безліч власних аргументів, але найсуттєвішим буде контекст XX століття, яке усім своїм убивчим змістом просто волає про необхідність припинення ще й цього способу знищення людини. Принаймні ні за особистими переконаннями, ні за вчительськими обов'язками автор даних мате^ ріалів не бачить іншої можливості завершити розпочату дискусію й актуальний урок, як тільки дійти висновку щодо правоти А. Камю у цьому питанні.

ІV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ РОБОТИ

Питання до учнів.

1. У чому полягає сутність філософії екзистенціалізму?

2. Яким чином ця філософія пов'язана з життям?

3. Яким чином ця філософія пов'язана з літературою, зокрема, з творчістю А. Камю?