Сигнальна діяльність кори головного мозку
Координація функцій кори великих півкуль головного мозку здійснюється завдяки взаємодії двохосновних нервових процесів - збудження і гальмування.
Помилково вважати, що гальмування - це припинення діяльності, пасивний стан нервових клітин. Гальмування також активний процес, але протилежного характеру ніж збудження. Воно забезпечує необхідні умови для відновлення їхньої працездатності.
Види гальмування. Є два основні види коркового гальмування: зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє гальмування - результат дії якого-небудь зовнішнього сильного подразника. Учень зосереджено працює над розв'язанням математичної задачі. Раптово в кімнату вбігає молодша сестричка, голосно сміючись. Навчальна діяльність учня припиняється. Це означає, що виникнення нового сильного осередка збудження викликає гальмування інших ділянок кори і діючий рефлекс гальмується.
Особливою формою зовнішнього гальмування є захисне гальмування. Воно виникає під впливом дуже сильних (довготривалих) подразників, які викликають надмірно сильне збудження нервових клітин. Як тільки збудження досягає певної межі в дію вступає захисне гальмування. Наприклад, втомлений враженнями учень може заснути перед телевізором, дивлячись цікаву передачу. Це прояв захисного гальмування.
Внутрішнє гальмування є проявом внутрішніх закономірностей роботи кори. Наприклад, згасання (гальмування) умовних рефлексів:
гальмування гігієнічної звички у дитини, що почала утворюватись, якщо вона не підкріплюється відповідним відношенням дорослих. До цього виду гальмування відноситься і гальмування, яке лежить в основі витримки, уміння стримувати прагнення, бажання.
Динаміка нервових процесів. В основі умовнорефлектооної діяльності процеси збудження і гальмування, які тісно пов'язані між собою і постійно взаємодіють. Ця взаємодія підпорядковується двом основним законам: закону іррадіації і концентрації збудження і закону взаємної індукції.
Закон іррадіації і концентрації полягає в тому, що коли під впливом того чи іншого подразника в якій-небудь ділянці кори виникає збудження, то воно не залишається в одному місці, а розповсюджується (іррадіює) по корі великих півкуль. Наприклад, під впливом іррадіації збудження учень, який спостерігав у фільмі гострий конфлікт і сам починає тупати ногами, розмахувати руками, крутитись, щось викрикувати.
Закон взаємної індукції полягає в тому, що нервовий процес викликає (індуціює) в сусідніх ділянках протилежний процес. Наприклад, якщо в якій-небудь ділянці кори виникає збудження, то в сусідніх з нею ділянках кори розвивається процес гальмування. Це явище називається негативною індукцією. Навколо осередку гальмування в корі великих півкуль виникає збудження. Цей процес називається позитивною індукцією.
Кора великих півкуль мозку відчуває вплив різноманітних сигналів, які надходять із зовнішнього середовища, та із самого організму. Сигнали, що надходять у мозок і спричиняються предметами та явищами, які діють на органи чуттів ( в результаті чого виникають відчуття, сприйняття, уявлення) Павлов назвав першою сигнальною системою; вона є в людини й у тварин.
Однак у людини є надзвичайний додаток до механізмів нервової діяльності. Отже слово і словосполучення він назвав другою сигнальною системою.
Наприклад, наприкінці перерви лунає дзвоник і діти йдуть до класу. Звук дзвоника для них - перша сигнальна система. Але на великій перерві діти можуть гратися біля школи, звідки дзвоника не чути. Хтось із учнів прибіг і сказав: "Лунає дзвоник!" У цьому разі мова замінила звук дзвоника. Слова учня - це вже друга сигнальна система.
Треба відмітити й те, що слово виступає в трьох видах - як слово почуте, побачене (написане) і сказане про себе. Але найважливіше заключається в тому, що людина реагує не на звукову оболонку слова (чи графічне його зображення), а на його смисловий зміст. Наприклад, іноземне слово, якого ми не знаємо, нічого нам не говорить, бо за цим словом немає для нас конкретного змісту.
Обидві сигнальні системи перебувають у постійному зв'язку та взаємодії. Тільки така взаємодія й забезпечує повноцінне пізнання об'єктивної дійсності. Тому дуже важливо в процесі навчання поєднувати слово вчителя з наочністю.
[youtube.player]І. П. Павлов за допомогою розробленого ним об’єктивного методу дослідження поведінки тварин — умовних рефлексів — відкрив фізіологічні закони діяльності кори великих півкуль і створив вчення про вищу нервову діяльність. Численні експерименти, проведені І. П. Павловим і його учнями за допомогою цього методу, підтвердили думку І. М. Сєченова проте, що вся діяльність організму, в тому числі і психічна, причинно зумовлена, тобто є реакцією організму на подразнення із зовнішнього або внутрішнього середовища. Всю рефлекторну діяльність людини і тварини І. П. Павлов поділив на дві категорії: безумовні і умовні рефлекси.
Безумовні рефлекси — це природжені реакції організму на подразнення з зовнішнього або внутрішнього середовища. Вони неминуче проявляються в усякого здорового організму тварини і людини в певний момент його життя, якщо діє подразник, що їх викликає. Рефлекси чхання, кліпання, кашлю і т. п.— це прості безумовні рефлекси; а такі безумовні рефлекси, як харчовий, оборонний, статевий і т. п.,— це складні рефлекси, що називаються інстинктами.
Безумовні рефлекси є видовими: вони властиві кожній особині даного виду тварин.
Здійснення безумовних рефлексів зв’язане з діяльністю нижчих відділів центральної нервової системи — спинного мозку і стовбура головного мозку. Про це свідчить той факт, що при наявності цих відділів безумовні рефлекси зберігаються у тварин і після видалення кори великих півкуль головного мозку. Але в нормальних умовах діяльності здорового організму безумовні рефлекси відбуваються під значним впливом кори великих півкуль головного мозку.
Безумовні рефлекси постійні.
Навколишнє середовище безперервно змінюється; тварини, і особливо людина, поведінка якої визначається сукупністю суспільних відносин, виявляються все в нових і нових умовах. Тому в житті тварин, і особливо людини, виключно велике значення мають тимчасові зв’язки організму з середовищем — умовні рефлекси.
Умовні рефлекси, на відміну від безумовних, є індивідуальними: в одних організмів даного виду вони можуть бути, а в інших їх може не бути. Це рефлекси набуті. Вони виробляються у тварин чи людини в процесі індивідуального життя і надбудовуються на базі безумовних рефлексів.
Умовні рефлекси є функцією вищого відділу центральної нервової системи — кори великих півкуль головного мозку. Якщо у тварини видалити кору великих півкуль головного мозку, то всі умовні рефлекси зникнуть.
Вироблений умовний рефлекс може бути основою для утворення нового умовного рефлексу — умовного рефлексу другого порядку, а на основі другого може утворитись умовний рефлекс третього порядку і т. д.
В утворенні тимчасових нервових зв’язків, комплексних умовних рефлексів і рефлексів вищого порядку проявляється синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку. Утворення умовного рефлексу е проявом фізіологічного синтезу.
Механізм утворення умовних рефлексів. Умовний рефлекс утворюється внаслідок встановлення в корі великих півкуль тимчасового зв’язку між двома вогнищами збудження. Коли собака їсть, їжа подразнює смакові рецептори ротової порожнини. Збудження, що виникає в рецепторах, по доцентрових нервах надходить у слиновидільний центр в довгастому мозку. Звідси воно йде по відцентрових нервах до слинної залози і викликає секрецію слини. Це безумовний рефлекс. Одночасно з довгастого мозку збудження надходить у відповідну ділянку кори півкуль головного мозку, де також виникає вогнище збудження.
Якщо перед собакою засвітити електричну лампочку, то ніякого слиновидільного рефлексу не буде (тут світло лампочки є індиферентним подразником). Але нервові імпульси, що виникли в зорових рецепторах ока, проводяться в зорову зону кори півкуль головного мозку і там виникає вогнище збудження.
Такий фізіологічний механізм встановлення тимчасових зв’язків і в людей між різними уявленнями, ідеями, словами, вчинками і т. д.
Таким чином, основна функція кори великих півкуль головного мозку полягає в замиканні тимчасових зв’язків, завдяки яким виробляються умовні рефлекси. Цим самим кора півкуль є вищим органом індивідуального пристосування організму до умов середовища.
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском:
[youtube.player]Рефлекторна, інтегративна та координаційна функції центральної нервової системи. Загальні положення теорії про дві сигнальні системи, сигнальні системи за І.П. Павловим. Особливості першої сигнальної системи, взаємодія першої і другої сигнальних систем.
| Рубрика | Психология |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.12.2014 |
| Размер файла | 20,4 K |
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова
Інститут корекційної педагогіки та психології
Студентка 3 курсу
1. Загальні положення теорії про дві сигнальні системи
2. Дві сигнальні системи за І.П.Павловим
3. Особливості першої сигнальної системи
4. Особливості другої сигнальної системи
Список використаної літератури
Центральна нервова система виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції. Рефлекторна функція пов'язана з участю центральної нервової системи в реакціях організму на подразники. Виконуючи інтегративну функцію, центральна нервова система забезпечує злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму, підтримання його стійкого внутрішнього стану. Підпорядкування багатьох рефлексів одному, який має в даний момент найважливіше значення для організму, здійснюється завдяки координаційній функції центральної нервової системи. Всі ці функції реалізуються в кожній конкретній реакції організму, забезпечуючи найбільш адекватний пристосовний ефект.
Визнаючи той факт, що вища нервова діяльність людини складніша, ніж у тварин, І.П. Павлов вказував, що основні фізіологічні закономірності діяльності кори головного мозку, найзагальніші основи вищої нервової діяльності однакові у вищих тварин і в людини. Це означає, що найскладніша діяльність кори великих півкуль головного мозку людини здійснюється шляхом аналізу і утворення тимчасових зв'язків (синтезу), що в ній відбуваються процеси іррадіації і концентрації збудження і гальмування, процеси взаємодії індукції цих процесів і формування складних динамічних стереотипів. Звичайно, проявляються всі ці основні закономірності у людини складніше, ніж у тварин. сигнальний павлов нервовий
1. Загальні положення теорії про дві сигнальні системи
Вища нервова діяльність людини базується на двох сигнальних системах. Перша сигнальна система -- це діяльність великих півкуль головного мозку, за допомогою якої формуються і здійснюються умовні рефлекси на реальні матеріальні подразники. Друга сигнальна система -- це діяльність великих півкуль мозку людини, яка забезпечує формування й здійснення умовних рефлексів на словесні сигнали. Анатомічною основою першої сигнальної системи є аналізатори, які нервовими шляхами пов'язані з органами чуттів.
Аналізатор -- сукупність нервових клітин, які сприймають і переробляють інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовища організму. Аналізатор складається з трьох відділів; периферійного, провідникового і центрального. Периферійний відділ утворюють рецептори, функцією яких є сприймання подразнень, первинний їх аналіз і перетворення на процес збудження. Провідникова ланка представлена аферентними нервами, які передають збудження. Центральним відділом є клітини кори головного мозку, де відбувається вищий аналіз збуджень і виникають відчуття. Подразниками, які безпосередньо сприймаються органами чуттів, є реальні предмети, явища і зв'язки між ними.
Аналізаторні (сенсорні) системи характеризуються специфічністю, тобто високою збудливістю щодо тих подразників, для яких вони призначені, і здатністю адаптуватися до сили подразників, що діють на них. Збудливість сенсорних систем непостійна: вона знижується при дії сильних подразників і підвищується при дії слабких. Швидкість адаптації до сили діючих подразників неоднакова (від декількох секунд до декількох хвилин).
2. Дві сигнальні системи за І.П. Павловим
Концепція першої та другої сигнальної системи розвивалася Іваном Павловим у межах теорії умовного рефлексу як основи вищої нервової діяльності людини і тварин, а також розроблялася у руслі клінічної медицини - патології вищої нервової діяльності (вчення про неврози і психози). При цьому Іван Павлов розділив умовні рефлекси людини на дві принципово різні категорії: умовні рефлекси на конкретні сигнали середовища існування складають першу сигнальну систему діяльності головного мозку, спільну для людини і тварин, та умовні рефлекси на слово (поняття), що утворюють другу сигнальну систему діяльності головного мозку, яка властива виключно людині.
3. Особливості першої сигнальної системи
Сукупність нервових процесів, що виникають у корі великих півкуль головного мозку людини і тварин при безпосередньому діянні подразників зовнішнього та внутрішнього середовища на рецептори. Є основою безпосереднього відтворення об'єктивної дійсності у формі відчуттів і сприймання. У людини Перша сигнальна система функціонує в постійній взаємодії з другою сигнальною системою, утворюючи єдиний механізм, який здійснює вищу нервову діяльність.
У вищій нервовій діяльності дітей молодшого шкільного віку ще переважає перша сигнальна система, яка зумовлює конкретний, наочно-образний характер їх мислення. Але й друга сигнальна система в цьому віці розвивається з наростаючою швидкістю. Це проявляється насамперед в утворенні тонших і міцніших зв'язків, що формуються на основі єдності чуттєвих вражень і слова, яке відіграє для дитини дедалі більшу роль.
4. Особливості другої сигнальної системи
У складній взаємодії першої і другої сигнальних систем провідна роль належить другій сигнальній системі. Вона регулює діяльність першої сигнальної системи і безумовні рефлекси. Людина може свідомо загальмувати умовні і безумовні рефлекси. Слово, як умовний подразник соціального порядку, на відміну від умовних подразників тварин, може стати набагато сильнішим фактором впливу, ніж безумовні подразники. Завдяки другій сигнальній системі можливе узагальнення, абстрактне мислення, що є спеціально людським, вищим мисленням.
Значення словесної, другої сигнальної системи в житті людей надзвичайно велике: мова служить засобом спілкування, словами люди передають один одному свій досвід і знання, виражають свої думки і почуття, бажання і т.д. Весь індивідуальний розвиток дитини, набуття нею знань і майстерності зв'язані з мовою. Взаємний вплив людей здійснюється через другу сигнальну систему.
Анатомічною основою другої сигнальної системи є мовно-руховий аналізатор, тісно пов'язаний із зоровим і слуховим аналізаторами. Джерелом подразнень є слова. Слова -- це абстракції реально існуючих предметів, явищ і подій. У словах та словосполученнях фіксуються зв'язки між предметами і явищами. Тому слова є сигналами сигналів, або сигналами другого ступеня. Встановлення зв'язку між словесними сигналами і реальними подразниками відбувається за законами утворення умовних рефлексів. Обидві сигнальні системи постійно взаємодіють і підпорядковуються загальним фізіологічним законам і механізмам.
Водночас друга сигнальна система має істотні відмінності. У другосигнальній діяльності реалізується принцип моделювання дійсності за допомогою мови, а умовні рефлекси можуть формуватися без підкріплення безумовним сигналом, що є основою засвоєння знань. Фізіологічними засобами моделюються в мозку предмети і явища навколишнього середовища, дії та їх результат, встановлюються зв'язки і відносини між ними у вигляді понять, суджень, закономірностей, формул тощо. За допомогою цих моделей, тобто сигналів другого ступеня, людина має безмежні можливості для пізнання, творчої діяльності і прогнозування.
Мова підвищила здатність мозку відображати дійсність, забезпечила вищі форми аналізу й синтезу, абстрактне мислення, створила можливості для спілкування, нагромадження, використання і передачі життєвого досвіду, досягнень культури і мистецтва від покоління до покоління.
Якщо у тварин умовні рефлекси виробляються на безпосередні сигнали дійсності -- зорові, слухові, нюхові, смакові і т.д., то у людини умовні рефлекси утворюються ще й на словесні подразники, тобто на слова.
Сукупність безпосередніх сигналів (звуків, кольорів, запахів і т.д.) І.П. Павлов назвав першою сигнальною системою дійсності, яка властива всім тваринам і людині.
Словесні подразники утворюють другу сигнальну систему, властиву людині. Слово, мовні сигнали можуть не тільки змінювати безпосередні сигнали, а й узагальнювати їх, виділяючи окремі ознаки предметів і явищ, встановлювати їхні зв'язки. Виникнення другої сигнальної системи внесло новий принцип у діяльність великого мозку людини. І.П. Павлов писав, що наші відчуття, сприйняття і уявлення, які належать до навколишнього світу, є першими сигналами дійсності, конкретними сигналами. А мова, передусім кінестетичні подразнення, які йдуть в кору від мовних органів, є другими сигналами, сигналами сигналів. Вони являють собою абстрагування від дійсності і допускають узагальнення, що є додатковим спеціально людським явищем мислення, яке створює спочатку загальнолюдський емпіризм і, нарешті, науку -- зброю вищого орієнтування людини у і навколишньому світі і в собі самій. Встановлено, що перші ознаки розвитку другої сигнальної системи з'являються у дитини у другій половині першого року життя. При цьому слід наголосити, що дитина на першому році життя використовує насамперед першу сигнальну систему.
Враховуючи зв'язки між другою сигнальною системою та мовою як основи абстрактного мислення особистості, встановлено, що терміни розвитку сенсорної і моторної мови не співпадають. У становленні мови виділяють наступні етапи: 1) підготовчий етап або етап вимови окремих звуків і слів (від 2-4 до 6 місяців); 2) етап виникнення сенсорної мови, тобто виявлення перших ознак умовного рефлексу на слово і його сенс (6-8 місяців); 3) етап виникнення моторної мови, тобто вимова осмислених слів (10-12 місяців)
До 12 місяців словниковий запас дитини складає 10-12 слів, до 18 місяців - 30-40 слів, до 24 місяців - 200-300 слів, до 36 місяців - 500-700 слів, а в окремих випадках - до 1500 слів. У дитини 6-7 років з'являється здатність до внутрішньої (семантичної) мови, тобто мислення. Слід відмітити, що моделювання в думках різних подій складає сутність мислення людини. Наочно-дієве (практичне) мислення формується у дошкільному і молодшому шкільному віці, а словесно-логічне (теоретичне) мислення проявляється до 8-9 років та досягає розвитку у 14-18 років.
1. Павлов И.П. Ответ физиолога психологам // Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных: Сборник статей, докладов, лекций н речей. - М.: Медгнз, 1951. - 507 с. - (С. 343-365).
4. Коган А.Б. Основы физиологии высшей нервной деятельности. - М.: Высшая школа. 1988. - 368 с.; ил.
5. Павлов И.П. Проба физиологического понимания симптомологни истерии // Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных: Сборник статей, докладов, лекций и речей. - М.: Медгнз, 1951. - 507 с. - (С. 369-383).
6. Павлов И.П. Физиология высшей нервной деятельности // Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных: Сборник статей, докладов, лекций и речей. - М.: Медгнз, 1951. - 507 с. - (С. 384-393).
7. Павлов И.П. Типы высшей нервной деятельности в связи с неврозами н психозами и физиологический механизм невротических и психотических симптомов // Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных: Сборник статей, докладов, лекций и речей. - М.: Медгнз, 1951. - 507 с. - (С. 462-466).
Размещено на Allbest.ru
Вивчення закономірностей вищої нервової діяльності в людини й тварин. Аналіз особливостей елементарного, абстрактного та словесно-логічного мислення. Психічна діяльність й електроенцефалограма. Сигнальні системи організму. Розвиток промови в онтогенезі.
творческая работа [47,4 K], добавлен 22.03.2015
Властивості нервової системи. Класифікація типів вищої нервової діяльності. Фізіологічний аналіз "несвідомого" у психіці людини. Загальні поняття про темперамент. Основні властивості темпераменту, його залежність від особливостей нервової системи.
курсовая работа [77,0 K], добавлен 04.02.2011
Поверхові риси особистості за Р.Б. Кеттеллом. Чотири категорії людей за описом Айзенка. Психофізіологічні відмінності особистостей. Особливості взаємозв'язку особистісних рис та типу нервової системи. Динамічна та емоційна сторони поведінки людини.
курсовая работа [189,2 K], добавлен 29.04.2014
Розкриття природи темпераменту і характерів. Дослідження індивідуальних розходжень в протіканні умовних рефлексів. Визначення основних загальних типів нервової системи. Вивчення сутності генотипу і фенотипу як формуючих елементів нервової системи.
реферат [33,4 K], добавлен 26.09.2010
Індивідуальні особливості людини. Сутність темпераменту і його фізіологічні основи. Типи нервової системи за Павловим. Відмінності між екстраверсією та інтроверсією. Властивості та психологічна характеристика типів темпераменту. Стиль діяльності.
контрольная работа [21,8 K], добавлен 27.02.2009
Вивчення особливостей невротичних розладів хворих соматичного профілю (серцево-судинної системи). Характеристика захворювань соматичного профілю та їх впливу на психічний стан людини. Невротичні розлади при судинних захворюваннях головного мозку.
курсовая работа [420,2 K], добавлен 21.09.2010
Реабілітація дітей з органічним ураженням нервової системи з метою поліпшення соціальної адаптації. Концепція реабілітації "Тандем" (партнерство). Методики поведінкової терапії та психотерапевтичних технік Мілтона і Ріпссона та лікувальної фізкультури.
реферат [14,7 K], добавлен 25.10.2009
Аналіз рівнів депресій, алекситимії та тривоги у дітей, що страждають невротичними та соматоформними розладами та органічними ураженнями центральної нервової системи. Розробка методики психотерапевтичної корекції міжособистісних взаємовідносин у дітей.
дипломная работа [209,2 K], добавлен 18.09.2014
Відкриття Фрідріха Вільгельма Бесселя. Досягнення ранньої фізіології. Дослідження функцій мозку та нервової системи. Джерела експериментальної психології. Нервові імпульси, зір і слух: дослідження Германа фон Гельмгольца. Внесок Вебера в нову психологію.
реферат [21,4 K], добавлен 23.10.2010
Основні теоретичні та емпіричні підходи до вивчення системи відношень особистості. Загальна характеристика груп досліджуваних: дівчат-курсантів та жінок-слідчих. Особливості системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності працівників ОВС.
дипломная работа [140,6 K], добавлен 28.12.2012
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.
- Особливості кори головного мозку
- За що відповідає кора головного мозку
- Колодки кори головного мозку
Кора головного мозку людини – це поверхневий шар, який покриває півкуля головного мозку і переважно утворений вертикально нервовими, орієнтованими клітинами (так званими нейронами), а також їх відростками і еферентних (відцентровими), афферентними пучками (доцентровими) і нервовими волокнами.
Крім цього в основу складу кори крім цього, входять клітини, а також нейро-глії.
Дуже значною особливістю структури є горизонтальна щільна шаруватість, яка передусім обумовлена всім впорядкованим розташуванням кожного тіла нервових клітин і волокон. Виділяють 6 основних шарів, які в основному відрізняються за власною ширині, загальної щільності його місцерозташування, розмірами і формою всіх складових зовнішніх нейронів.
Переважно, саме через вертикальної своєї орієнтації відростків, цих пучків всіх різних нервових волокон, також як і тіл нейронів, які мають вертикальну смугастість. А для повноцінної функціональної організації кори головного мозку людини і велике значення тут має колонкообразниє, вертикальне розташування абсолютно всіх внутрішніх нервових клітин на поверхні зони кори головного мозку.
Основним видом всіх основних нервових клітин, які входять до складу головної кори мозку вважаються спеціальні пірамідні клітини. Тіло даних клітин нагадує звичайний конус, з висоти якого починає відходити один довгий і товстий, апікальний дендрит. З заснування тіла даної пірамідної клітини також відходять аксон і менш довгі базальні дендрити, що прямує в повноцінне біла речовина, яке розташоване безпосередньо під корою головного мозку, або розгалужених у області кори.
Всі дендрити клітин піраміди, на собі несуть досить велика кількість шипиків, виростів, які беруть максимально активну участь у повноцінній формуванні синаптичних контактів при закінченні аферентних волокон, які приходять в кору головного мозку з інших підкіркових утворень і відділів кори. Аксони цих клітин здатні утворювати еферентні основні шляхи, які йдуть безпосередньо з К.Г.М. Розміри всіх пірамідних клітин можуть варіюватися від 5 і до 150 мк (150-це гігантські клітини імені Беца). Крім пірамідних нейронів К.Г.М. до складу входять деякі веретеноподібні і зірчасті типи інтернейронов, які беруть участь у прийомі поступаємих аферентних сигналів, а також формуванні міжнейронних функціональних зв’язків.
кора головного мозку
Особливості кори головного мозку
Виходячи з різних даних філогенезу, кора головного мозку підрозділяється на давню (палеокортекс), стару (архікор-текс) і нову (неокортекс). У філогенезі К.Г.М. відбувається відносне повсюдне збільшення території нової поверхні кори при незначним зменшенням площі старої і давньою.
Функціонально, зони кори головного мозку ділять на 3 види: асоціативні, моторні і сенсорні. Крім цього, кора головного мозку також відповідає за відповідні області.
За що відповідає кора головного мозку
Крім цього, важливо відзначити, що вся кора головного мозку крім усього вищесказаного відповідає за всі відділи мозку. У складі зон кори головного мозку – це різноманітні за своєю будовою нейрони, серед яких зірчасті, малі і великі пірамідні, корзінчатие, веретеноподібні та інші. У функціональному співвідношенні всі основні нейрони поділяються на такі види:
Вставні нейрони (веретеноподібні, малі пірамідні та інші). Вставні нейрони мають і підрозділи і можуть бути як гальмівними, так і збудливими (малі і великі корзінчатие нейрони, нейрони, що мають кистеобразное нейрони і канделяброобразние аксони)
Аферентні (це так звані зірчасті клітини) – до яких надходять імпульси з усіх специфічних шляхів, а також виникають різноманітні специфічні відчуття. Саме ці клітини передають імпульси безпосередньо до еферентних і вставних нейронів. Групи полісенсорних нейронів відповідно отримують різні імпульси від зорових горбів асоціативних ядер
Еферентні нейрони (їх називають великими пірамідними клітинами) – імпульси від цих клітин йдуть на так звану периферію, де забезпечують певний рід діяльності
Нейрони, а також відростки на поверхні кори головного мозку також розташовані шістьма шарами. Нейрони, які виконують одні й ті ж рефлекторні функції, розташовані строго один вищий від другого. Таким чином, основною структурною одиницею поверхні кори головного мозку вважаються окремі колонки. І найбільш вираженою зв’язок між третім, четвертим і п’ятим етапом шарів К.Г.М.
Колодки кори головного мозку
Доказом наявності колонок в корі головного мозку також можна вважати наступні фактори:
При введенні різноманітних мікроелектродів в К.Г.М. строго перпендикулярно записується (реєструється) імпульс при повноцінної впливі аналогічної рефлекторної реакції. І при введенні електродів в строго горизонтальному напрямку то реєструються характерні імпульси для різноманітних рефлекторних реакцій. В основному, діаметр однієї колонки складає 500 мкм. Всі сусідні колонки щільно пов’язані у всьому функціональному відношенні, а також часто розташовані один з одним в тісних реципрокних взаєминах (одні – гальмують, інші – збуджують).
При дії подразників на відповідну реакцію також залучаються безліч колонок і відбувається досконалий синтез і аналіз подразнень – це принцип екранування.
Оскільки кора головного мозку зростає в периферії, тоді всі поверхневі шари кори головного мозку мають повне ставлення і до всіх сигнальним системам. Ці поверхневі шари складаються з дуже великої кількості нервових клітин (порядку 15 млрд) і разом з їх відростками, за допомогою яких і створюється можливість таких необмежених замикальних функцій, широких асоціацій – це складає сутність всієї діяльності сигнальної другої системи. Але при всьому цьому, друга с.с. функціонує з іншими системами.
[youtube.player]Кора большого мозга представлена равномерным слоем серого вещества толщиною 1,3-4,5 мм, состоящим более чем из 14 млрд. нервных клеток. Благодаря складчатости коры ее поверхность достигает больших размеров — около 2200 см 2 .
Толща коры состоит из шести слоев клеток, которые различают при специальной окраске и исследовании под микроскопом. Клетки слоев различны по форме и размерам. От них в глубь мозга отходят отростки.
Было установлено, что разные участки — поля коры полушарий различаются по строению и функциям. Таких полей (называемых еще зонами, или центрами) выделяют от 50 до 200. Строгих границ между зонами коры большого мозга не существует. Они составляют аппарат, обеспечивающий прием, переработку приходящих сигналов и ответную реакцию на поступившие сигналы.
Зоны коры головного мозга
В задней центральной извилине, позади от центральной борозды, располагается зона кожной и суставно-мышечной чувствительности. Здесь воспринимаются и анализируются сигналы, возникающие при касании к нашему телу, при воздействии на него холода или тепла, болевых воздействиях.
Зоны коры головного мозга
В противоположность этой зоне — в передней центральной извилине, спереди от центральной борозды, расположена двигательная зона. В ней выявлены участки, которые обеспечивают движения нижних конечностей, мышц туловища, рук, головы. При раздражении этой зоны электротоком возникают сокращения соответствующих групп мышц. Ранения или другие повреждения коры двигательной зоны влекут за собой паралич мышц тела.
В височной доле находится слуховая зона. Сюда поступают и здесь анализируются импульсы, возникающие в рецепторах улитки внутреннего уха. Раздражения участков слуховой зоны вызывают ощущения звуков, а при поражении их болезнью утрачивается слух.
Зрительная зона расположена в коре затылочных долей полушарий. При ее раздражении электрическим током во время операций на мозге человек испытывает ощущения вспышек света и темноты. При поражении ее какой-либо болезнью ухудшается и теряется зрение.
Вблизи боковой борозды расположена вкусовая зона, где анализируются и формируются ощущения вкуса на основании сигналов, возникающих в рецепторах языка. Обонятельная зона расположена в так называемом обонятельном мозге, у основания полушарий. При раздражении этих зон во время хирургических операций или при воспалении люди ощущают запах или вкус каких-либо веществ.
Чисто речевой зоны не существует. Она представлена в коре височной доли, нижней лобной извилине слева, участках теменной доли. Их поражения болезнями сопровождаются расстройствами речи.
Первая и вторая сигнальные системы
Неоценима роль коры большого мозга в совершенствовании первой сигнальной системы и развитии второй. Эти понятия разработаны И.П.Павловым. Под сигнальной системой в целом понимают всю совокупность процессов нервной системы, осуществляющих восприятие, переработку информации и ответную реакцию организма. Она связывает организм с внешним миром.
Первая сигнальная система обусловливает восприятие посредством органов чувств чувственно-конкретных образов. Она является основой для образования условных рефлексов. Эта система существует как у животных, так и у человека.
Возникновение второй сигнальной системы стало возможным благодаря сложным трудовым взаимоотношениям между людьми, так как эта система является средством общения, коллективного труда. Словесное общение не развивается вне общества. Вторая сигнальная система породила отвлеченное (абстрактное) мышление, письмо, чтение, счет.
Слова воспринимаются и животными, но совершенно отлично от людей. Они воспринимают их как звуки, а не их смысловое значение, как люди. Следовательно, у животных нет второй сигнальной системы. Обе сигнальные системы человека взаимосвязаны. Они организуют поведение человека в широком смысле слова. Причем вторая изменила первую сигнальную систему, так как реакции первой стали в значительной мере зависеть от социальной среды. Человек стал в состоянии управлять своими безусловными рефлексами, инстинктами, т.е. первой сигнальной системой.
Функции коры мозга
Знакомство с наиболее важными физиологическими функциями коры большого мозга свидетельствует о необычайном ее значении в жизнедеятельности. Кора вместе с ближайшими к ней подкорковыми образованиями является отделом центральной нервной системы животных и человека.
Функции коры головного мозга — осуществление сложных рефлекторных реакций, составляющих основу высшей нервной деятельности (поведения) человека. Не случайно у него она получила наибольшее развитие. Исключительным свойством коры являются сознание (мышление, память), вторая сигнальная система (речь), высокая организация труда и жизни в целом.
[youtube.player]Читайте также: