Зовнішній шар кори стебла деревної рослини

СТЕБЛО – осьовий орган пагона, який з'єднує в єдине ціле всі його складові (листки, бруньки).

Функції стебла.

• Провідна (висхідний рух мінеральних розчинів від кореня до листків, низхідний рух органічних речовин від листків до всіх органів, горизонтальне переміщення поживних речовин).

• Сочевички стебла забезпечують газообмін та випаровування.

• Зелені стебла здійснюють фотосинтез.

• Орган вегетативного розмноження.

• Опорна (підтримує в певному положенні інші надземні частини рослини: бруньки, листки, квітки).

• Забезпечує сприятливе для фотосинтезу розташування листків.

• У стеблі накопичуються запасні поживні речовини, а в деяких видів посушливих місцезростань – вода.

Пагони за спрямованістю росту: прямостоячі, повзучі, лежачі, виткі, чіпкі тощо.

Стебла за твердістю: трав'янисті і дерев'янисті.

Стебла за своєю поверхнею: опушені або гладенькі, ребристі або шипуваті, тригранні (осока) або чотиригранні (м’ята, кропива), округлі або гранчасті, крилаті або колючі тощо.

Стебла за середовищем зростання: надземні, підземні й водні.

ГАЛУЖЕННЯ СТЕБЛА – утворення на головному стеблі з вегетативних бруньок бічних пагонів.

Значення галуження стебла: визначає зовнішній вигляд рослини (формує крону), дає змогу створити значну листкову поверхню для фотосинтезу.

Крона – сукупність усіх надземних пагонів дерева, що відходять від стовбура.

Високо над поверхнею ґрунту

Шипшина, смородина, аґрус

Біля самої поверхні ґрунту

Кущіння трав'янистих рослин

Найнижчі бічні бруньки стебла чи навіть підзем­ної частини пагона

ВНУТРІШНЯ БУДОВА СТЕБЛА.

У стеблі деревної рослини розрізняють такі послідовні шари: кору (шкірка, корок, луб), камбій, деревина та серцевина.

У молодому стеблі розрізняють такі послідовні шари: шкірочка, центральний циліндр з кількох провідних пучків (луб зі зовнішньої сторони, деревина з внутрішньої сторони), серцевина.

Шкірка з сочевичками

Шкірка - покривна тканина з живих клітин, може містити хлоропласти, тому молоде стебло зелене, у деревних рослин наприкінці першого року замінюється корком.

На поверхні розміщені невеликі горбки з пухко розташованими клітинами – сочевички розміром від часток міліметра до 1 см.

Захищає від пошкоджень. Сочевички забезпечують газообмін, випаровування

Корок – покривна тканина з шарів відмерлих клітин.

Утворюється корковим камбієм

Захищає від пошкодження

Ситоподібні трубки провідної тканини.

Луб’яні волокна механічної тканини.

Основна тканина (паренхіма).

Низхідний рух органічних речовин від листків до інших органів.

Луб’яні волокна надають міцності та опір до зламування, деколи ребристості.

В основній тканині запасаються поживні речовини.

Бічна твірна тканина, унаслідок поділу клітин ззовні формується луб, зі середини – деревина.

Судини провідної тканини з мертвими клітинами з товстими стінками. Відмерлі, видовжені клітини механічної тканини утворюють деревні волокна.

У молодій рослині частка деревини мала, тому стебла гнучкі.

Висхідний рух мінеральних розчинів від кореня до листків.

Деревні волокна та стінки судин підвищують міцність стебла, надають опору.

Центральна частина стебла з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин запасаючої основної тканини.

Починаються горизонтальні ряди клітин основної тканини до кори – серцевинні промені.

Запасаються поживні речовини (крохмаль, жири тощо).

Серцевинні промені забезпечують переміщення різних речовин у горизонтальному напрямку між різними шарами стебла.

РІЧНІ КІЛЬЦЯ – помітні концентричні шари у ділянці деревини, які щорічно з'являється зі світлою та темною ділянками, що зумовлено сезонною активністю камбію.

Утворення річних кілець.

Навесні клітини камбію активно діляться й утворюють клітини деревини великих розмірів з тонкими стінками (світла частина річного кільця зі середини стебла), улітку камбій формує значно дрібніші товстостінні судини та клітини механічної тканини (темна частина кільця зовні стебла), узимку клітини камбію не діляться. Наступної весни діяльність камбію відновлюється, і починає формуватися нове річне кільце.

За кількістю річних кілець стовбура, можна визначити вік пагона.

За шириною кільця можна дізнатися про умови життя рослини (ширші кільця в теплі й вологі роки, кожне кільце ширше з боку прогрівання сонцем).

ВИКОРИСТАННЯ СТЕБЛА.

• Пробку для пляшок одержують із корка дуба коркового, бархата амурського та баобаба.

• Щільний шар корка коркового дуба використовують для поплавків, рятувальних жилетів, використовують у будівництві.

• Із лубу молодої липи здавна виготовляли лико для постолів, цупких тканин, мотузок.

• Деревину використовують як будівельний матеріал, пальне, служить сировиною для виготовлення паперу, штучного волокна.

• Деревину бальсового дерева (у 5 разів легша за воду) використовують у конструкціях літаків, планерів, дошках для серфінгу.

• З твердої деревини бука, горіха, дуба виготовляють меблі.

• Легку в переробці деревину сосни і ялини використовують під час будівництва.

• З м'якої деревини липи виготовляють посуд.

• Дупла старих баобабів місцеві жителі використовують як побутові приміщення.

[youtube.player]

Надземна частина рослини представлена системою пагонів. Пагоном (cormus) називається нерозгалужене стебло з листками та бруньками, що виросли протягом одного вегетаційного періоду. Ділянка стебла, від якого відгалужується лист (або листя), носить назву вузла, а відстань між сусідніми вузлами — міжвузля.

У деяких рослин стебло росте у висоту дуже швидко (бамбук за добу дає приріст до 30-100 см.). Збільшення стебла може відбу­ватися або за рахунок поділу клітин конуса наростання (верхівко­вий ріст), або за рахунок активного росту міжвузля (вставний ріст у злаків і хвоща).

Стебло (caulis), як і корінь, є осьовим вегетативним органом рослини. Воно виконує різні функції:

— зв'язує між собою всі органи рослини;

— забезпечує висхідну та низхідну течії речовин;

— визначає положення рослини, несе листки, квітки та пло­ди;

— запасає і береже поживні речовини (крохмаль, жир тощо);

— бере участь у фотосинтезі (зелені клітини шкірочки);

— є одним із органів вегетативного розмноження (на будь-якій його ділянці можуть утворюватися додаткові бруньки і ко­рені).

Перший (головний) пагін рослини утворюється із зародкового пагона. Пагони другого, третього і т. д. порядків розвиваються з бічних бруньок, що можна спостерігати весною при розпусканні бруньок багаторічних рослин. Брунькою (gemma) називають зача­тковий, ще не розвинений пагін. Вона складається з укороченого стебла із зачатковими листками й оточена бруньковими лусками, виконуючими захисну функцію. Луски є видозмінені листки.

Розрізняють верхівкові та бічні бруньки. Верхівкова брунь­ка — це верхівка стебла, котра включає конус наростання, що складається з камбіальних клітин. Розмноження клітин конуса наростання забезпечує зростання стебла в довжину, формування листків і бічних бруньок. Отже, з верхівкової бруньки виростає головний пагін, а з бічних бруньок — бічні пагони (пагони дру­гого порядку). Верхівкова брунька регулює зростання бічних бруньок. Вона виділяє гормон, який гальмує зростання і розви­ток бічних бруньок. При пошкодженні та відмиранні верхівко­вої бруньки починають збільшуватися бічні, або сплячі, бруньки. Таким чином, зростання рослини продовжується.

Крім верхівкової та бічних бруньок рослини здатні утворюва­ти бруньки на будь-якій частині стебла, на коренях та на листках. Такі бруньки називають додатковими, вони забезпечують вегета­тивне розмноження рослин.

Окрім верхівкової, бічних і додаткових бруньок виділяють ще квіткові бруньки, з яких утворюються квітки.

Розташування бруньок на пагонах є дуже стійкою ознакою ті­єї або іншої групи рослин. Бічні бруньки виникають в пазусі лис­тка (або його зачатку) і розташовуються певним чином. (рис. 29).

Рис. 29. Розташування бруньок на пагонах: 1 — верхівкове та бічне супротивне у кінського каштана; 2, З, — чергове у верби та в'яза; 4 — супротивне у клена гостролисткового; 5 — серіальне в аморфи.

Верхівкові та бічні бруньки е вегетативними бруньками. Окрім них на рослині є генеративні (квіткові) бруньки. Вони більші за вегетативні та мають більш округлу форму. На подовжньому розрізі видно, що під лусочками по подовжній осі бруньки проходить зачаткове стебло. У листкових бруньках до нього прикріпляються маленькі зачаткові листки, а самий кінчик зачаткового стебла складається з утворювальної тканини (меристеми) і є конусом наростання. Така брунька дає початок пагону й забезпечує значний приріст стебла. У квіткових бруньках на зача­тковому пагоні мало листків, а на верхівці його розташовані зача­тки квітки або суцвіття. Розвиток квіткової бруньки дає пагін з пуп'янками (бутонами) і незначний приріст стебла.

Можливий і інший шлях росту стебла: вставний, або інтеркалярний. У таких випадках твірна тканина розділена ділянками клітин, що не мають здатності до поділу. Розташовується звичай­но ділянка поділу в основі міжвузль. Такий ріст характерний для злакових.

Рис. 30. Пагін каштана після опадання листя (а)\ бруньки каштана (б); ростовий (видовжений, в) і плодовий (вкорочений, г) пагони: 1 — верхівкова брунька; 2 — бічна (пазушна) брунька; 3 — міжвузля; 4 — листковий рубець; 5 — вузол; 6 — місце кріплення брунькової луски; 7 — сочевики; 8 — листкові сліди.

Галуження стебла. Галуження у рослин необхідне для збіль­шення площі стику з середовищем — водним, повітряним або ґрунтовим. Воно виникло в процесі еволюції до появи органів. Розрізняють два типи галуження — верхівкою та бічне. Верхівко­ве, найпростіше і давніше, зустрічається у різних груп рослин — під водоростей до плаунів. Воно полягає у тому, що верхівка голо­вної осі рослини вильчато (або дихотомічно, від грец. dicha — окремо, нарізно) розгалужується і дає початок двом осям наступ­ного порядку (рис. 31, А, Б). Частіше зустрічається бічний тип галуження, при якому від головної осі рослини відходять бічні осі. Виділяють два типи бічного галуження: моноподіальне і симподіальне. При моноподіальному галуженні верхівкова брунька активна протягом всього життя рослини й головна вісь має необ­межене верхівкове зростання. Від головної осі відходять бічні осі другого порядку, від яких, у свою чергу, відростають осі третього порядку, і т.д. Моноподіальне галуження харак­терне для більшості голонасінних — сосни, ялини, ялиці, а також для частини трав'янистих покритонасінних. Більшості покрито­насінних властивий симподіальний тип галуження.

Рис. 31. Типи галуження. Дихотомічне: А — схема; Б — водорость диктіота. Моноподіальне: В — схема; Г —гілка сосни. Симподіальне: Д, Ж — схема, Е, 3 — гілки черемхи та бузку: 1-4 — осі першого й подальших порядків.

У цьому випадку верхівкова брунька відмирає або припиняє зростання, тоді як бічні пагони посилено розвиваються. У резуль­таті симподіального галуження формуються надземна частина чагарників, у яких галуження починається від самої землі (бузок, малина), і крона дерев (груша, липа тощо).

Галуження у деревних порід спричинює утворення крони. Крона дерева в результаті послідовного галуження складається з гілок різних порядків. Низькі порядки галуження — це гілки другого та третього порядків. При моноподіальному галуженні крона дерева звичайно приймає пірамідальну форму, в решті ви­падків вона може бути округлою, кулястою. Пагони крони вияв­ляються різновіковими — старі, середнього віку й молоді.

Форми пагонів. Форми пагонів дуже різноманітні. Вони роз­різняються за напрямом зростання, контурами поперечного роз­різу, ступенем здерев'яніння та іншими особливостями.

За напрямом зростання пагони діляться на прямостійні, вит­кі, лазаючі, повзучі. Прямостійні стебла мають добре розвинуту механічну тканину. Виткі пагони (наприклад, ліани), підіймаю­чись угору, обвивають стовбури дерев. Лазаючі чіпляються за опору вусиками (виноградна лоза) або додатковим корінням, від­ростаючим від стебла. Повзучі стебла стеляться по землі (суниця, ожина). За ступенем здерев'яніння покритонасінні рослини ді­ляться на дві групи, що різко розрізняються: здерев'янілі (дерева та чагарники), і трав'янисті (трави). Трав'янисті форми похо­дять від деревних шляхом ослаблення або припинення діяльності камбію. Трави краще пристосовані до найрізноманітніших умов навколишнього середовища і зустрічаються у воді, на деревах (епіфіти), в дуже посушливих або холодних місцях проживання.

Будова стебла деревної рослини. Стебла трав'янистих і дере­вних порід розрізняються за своєю внутрішньою будовою.

На поперечному зрізі гілки або на зрізі дерева чітко розрізня­ються чотири шари: кора, камбій, деревина та серцевина.

Зовнішній шар кори у молодих стебел представлений тонкою шкіркою. Її клітини у молодих рослин здійснюють фотосинтез. З віком вона замінюється пробкою, яка складається з мертвих клі­тин, заповнених повітрям. Шкірка злущується та відмирає. Шкі­рка й пробка відносяться до покривної тканини і захищають рос­лину від пилу й мікроорганізмів, зайвого випаровування вологи й промерзання. Газообмін здійснюється через продихи в шкірці або сочевички в пробковому шарі. Сочевички мають вигляд горбиків і утворюються великими клітинами паренхіми з великими міжклі­тинниками. У деяких дерев (пробковий дуб) пробковий шар дося­гає товщини 25 см. і використовується для господарських потреб.

Рис. 32. Будова стебла липи. Поздовжній та поперечний зрізи: 1 — покривні тканини (зовні всередину: один шар епідермісу, пробка, первинна кора); 2-5 — луб: 2 — луб'яні волокна, З — ситоподібні трубки, 4 — клітини-супутники, 5 — клітини луб'яної паренхими; 6 — клітини камбію; 7—9 — клітини деревини: 7 — клітини судин, 8 — деревинні волокна, 9 — клітини деревинної паренхими; 10 — клітини серцевини.

Внутрішній шар кори представлений лубом, до складу якого входять луб'яні волокна, ситоподібні трубки та луб'яна паренхіма. Луб'яні волокна — механічна тканина — мають сильно витяг­нуті клітини з потовщеними здерев'янілими оболонками. Вони забезпечують гнучкість і міцність стебла. З лубових волокон льо­ну виготовляють льняне полотно, з волокон липи — лико, мочало, рогожу. Ситоподібні трубки — різновид провідної тканини. Вони проводять органічні речовини від листя до коріння. Луб'яна паренхіма — вид основної тканини. В її клітинах відкладаються запасні поживні речовини (крохмаль) або продукти обміну речо­вин (солі щавлевої кислоти).

За лубом йде тонкий шар утворювальної тканини — камбій (від лат. cambium — обмін, зміна). Клітини його дрібні, вузькі, тонкостінні. Відділення кори від деревини відбувається завдяки розриву цих клітин.

Їх вміст робить поверхню деревини вологою і слизькою. Камбій забезпечує зростання стебла в товщину. Поділ клітин камбію почи­нається весною і закінчується восени. Клітини, що відкладаються вбік кори, стають клітинами лубу; клітини камбію, відкладені вбік деревини, — новими клітинами деревини. Клітин деревини камбій утворює більше, тому її шар значно товщий за шар лубу.

Деревина — основна частина стовбура дерева. Вона утворена клітинами різної величини та форми й містить деревинну паренхіму, механічні волокна, що додають їй міцність, і трубкоподібні судини. Судинами деревини від кореня до листя пересувається вода й розчинені в ній мінеральні солі.

Шари клітин деревини, утворені за весну, літо й осінь, скла­дають річне кільце приросту. В теплу пору року (весною і влітку) камбій, що ділиться, відкладає великі клітини, восени — дрібні, а з настанням холодів поділ його припиняється. Крупні клітини знову починають відкладатися весною. На зрізі дерева чітко вид­но межі річних кілець, за якими можна легко визначити вік дере­ва й умови, в яких воно росло. Вузькі кільця вказують на недолік освітлення, вологи, живлення. Широкі річні кільця звичайно розташовуються з південної сторони, вузькі — з північної.

Серцевина (medulla) займає центральну частину стовбура де­рева. Це основна тканина. Вона має великі клітини з тонкими оболонками. У деяких рослин (бузина) серцевина рихла завдяки великим міжклітинним просторам. В клітинах серцевини відкла­даються про запас поживні речовини. По серцевинним променям здійснюється горизонтальне пересування поживних речовин: сер­цевина — деревина — луб. Серцевинне проміння має великі пря­мокутні клітини, витягнуті у напрямі поперечної осі.

У трав'янистих рослин на відміну від деревних в стеблі краще розвинені паренхімні тканини; камбій розвинений слабо, не від­бувається розвитку механічної тканини, відсутнє здерев'яніння клітин.

Пагони більшості рослин виконують низку спеціалізованих функцій (вегетативне розмноження, накопичення та зберігання поживних речовин) і відповідно видозмінюються, утворюючи ко­реневище, бульбу і цибулину. Надземні частини таких рослин восени відмирають, а в ґрунті залишається їх коріння та видозмінені пагони. Вони допомагають рослині переживати не­сприятливі умови. Підземний пагін відрізняється від кореня на­явністю редукованого листя у вигляді лусочок, листкових рубців або бруньок в пазухах лусочок.

Рис. 33. Видозміни (гомологи) стебла: а — бульба (картопля); 6-в — кореневище (б — пирій, в — ірис); г — бульбоцибулина (шафран); д — цибулина (цибуля); е — бульба (кольрабі); ж — вус (полуниця); з — вусик (виноград); і — філлокладій (рускус); 1 — столон; 2 — брунька; 3 — перидерма; 4 — кора і зовнішня флоема; 5 — камбій; 6 — ксилема і внутрішня флоема; 7 — серцевина; 8 — додаткові корені; 9 — суха і 10 — соковита луски; 11 — денце.

Головні видозміни стебла — це кореневище, бульба й цибу­лина.

Кореневище (rhizoma) (кропива, пирій, конвалія) на вигляд нагадує корінь, але відрізняється від нього горизонтальним зрос­танням і відсутністю кореневого чохлика. Як і пагін, кореневище розчленовується на вузли та міжвузля. У вузлах утворюється до­даткове коріння, а в пазухах видозміненого листя — бруньки па­зух. Кореневище має верхівкову та бічні бруньки, з яких вирос­тають надземні пагони й бічні відгалуження. Кореневище має запас поживних речовин.

Цибулина (bulbus) — видозміна пагона цибулинних рослин (лілія, цибуля, часник, тюльпан). Це вкорочений підземний па­гін. Стеблова частина цибулини називається денцем. До нього прикріпляються видозмінені соковиті листочки — лусочки, що міс­тять поживні речовини й запаси води; в їх пазухах розташовують­ся бруньки. Зовнішні лусочки цибулини сухі, шкірясті та вико­нують захисну функцію. Після висадки цибулини з нижньої час­тини денця розвивається додаткове коріння. Зелене листя цибу­линних називають пір'ям, а квіткові стебла — стрілками.

Видозмінами пагонів є також стебла кактусів, вусики (виног­рад, огірок), стеблові колючки (цитрусові, глід).

[youtube.player]

Стебло - вісь пагона

Пригадайте 3 яких частин складається пагін? Як пагони ростуть у довжину? Яка будова та функції тканин рослини?

Які функції стебла? Які бувають різновиди стебел? Як ви пригадуєте, стебло - осьовий орган рослини, який з'єднує між собою корінь, бруньки й листки. Основною функцією стебла є транспортування речовин по рослині, тобто провідна. Стебло виконує також опорну функцію, тому механічні тканини рослин охоплюють значну його частину. Крім того, воно забезпечує збільшення поверхні рослини завдяки галуженню, утворенню і найвигіднішому розташуванню у просторі листків і квіток. Якщо стебло зелене, то у його клітинах відбувається фотосинтез.
За напрямком росту та розміщенням у просторі стебла бувають пря-мостійні, виткі, повзучі, чіпкі (мал. 55). Повзучі стебла з довгими міжвузлями називають вусами.
Поверхня стебла може бути різною: гладенькою і шорсткою, голою і вкритою волосоподібними чи твердими виростами, колючками, шипами (як-от у малини, ожини, шипшини).
На поперечному зрізі стебло зазвичай має більш-менш круглясту форму (береза, тополя, липа), хоча буває також тригранним (осока), чотиригранним (м'ята), ребристим (валеріана), сплощеним (кактус опунція) тощо.


Мал. 55. Різноманітність стебел: 1 - прямостійне; 2 - витке

Розрізняють стебла трав'янисті і дерев'янисті. У трав'янистих рослин стебла зазвичай не дерев'яніють. Молоді стебла дерев'янистих рослин спочатку також трав'янисті, зелені, здатні до фотосинтезу. Згодом оболонки клітин стебла у них просочуються жироподібними речовинами, які надають їм міцності. Тобто вони дерев'яніють. У трав'янистих рослин це можливо лише для багаторічних видів. Залежно від середовища, в якому розвиваються стебла, їх можна поділити на надземні, підземні й водяні.
Що таке галуження стебла? Утворення на головному стеблі з вегетативних бруньок бічних пагонів називають галуженням. У дерев головне стебло - стовбур - росте впродовж усього життя. Унаслідок його галуження формується крона, тобто сукупність усіх надземних пагонів дерева, що відходять від стовбура (мал. 56). У кущів стебло починає галузитися біля самої поверхні ґрунту, утворюючи кілька бічних пагонів (у карагани, шипшини, смородини, аґрусу). У жита, пшениці бічні пагони виростають з найнижчих бруньок стебла чи навіть з підземних пагонів. Таке галуження називають кущінням (мал. 56). Чим краще кущаться злакові рослини, тим більше утворюється бічних пагонів з колосками, а отже, ліпшим буде врожай.
Отже, галуження визначає зовнішній вигляд рослини та забезпечує утворення крони. Воно дає змогу створити значну листкову поверхню для фотосинтезу.


Мал. 56. Типи галуження стебла

Кожному виду рослин притаманна своя форма крони (мал. 57). У яблуні чи дуба вона куляста, у берези - овальна, у тополі - пірамідальна, у ялини - конусоподібна. Проте формування крони залежить не
тільки від способу галуження, а й від впливу зовнішніх чинників. Наприклад, крона густіша завжди з того боку, де кращі умови освітлення. На берегах морів часто переважають певні напрямки вітрів між суходолом та морем. Тому крони дерев там витягнуті в цьому напрямку, бо вітер постійно обламує гілки, що ростуть упоперек його руху.


Мал. 57. Конусоподібна і куляста форми крони

Знаючи закони галуження, людина штучно формує крони плодових та декоративних деревних рослин для досягнення найвищих урожаїв плодів чи задоволення своїх естетичних потреб (мал. 58). Ви, мабуть, звертали увагу на те, наскільки різноманітною може бути крона дерев та кущів у парках. Цю різноманітність людина створює завдяки зрізанню верхівкових бруньок, цим самим припиняючи ріст пагона у довжину і стимулюючи ріст бічних пагонів (мал. 59). Наприклад, таким чином можна виростити невисоке плодове дерево із щільною кроною, що полегшує збирання плодів.

Терміни і поняття, які потрібно засвоїти
крона, галуження

Підсумки
Стебло - вісь пагона. Існують різні типи стебел за напрямком росту та розміщенням у просторі, розмірами міжвузлів, формою, характером поверхні тощо. За будовою розрізняють стебла трав'янисті й дерев'янисті. Лише деякі рослини складаються з одного пагона; більшість галузиться, що забезпечує формування крони.


Мал. 58. Красиві рослини дарують людині естетичну насолоду

Мал. 59. Дослід з видалення верхівкової бруньки

Запитання для контролю
1. Які функції виконує стебло?
2. Які бувають стебла за напрямком росту та розміщенням у просторі?
3. Які рослини називають трав'янистими та дерев'янистими? Наведіть приклади.
4. Що таке дерева та кущі?
5. Що таке галуження пагонів? Яке його значення у житті рослин?
6. Що таке крона?
7. Як людина може впливати на формування крони?

Поміркуйте
Чому в природі у рослин одного виду крони можуть бути різної форми?

Внутрішня будова стебла

Пригадайте Які типи тканин відомі у рослин? Яка їхня будова? Які функції виконує стебло? Яка внутрішня будова кореня?

Розглянемо внутрішню будову стебла на прикладі поперечного і поздовжнього зрізів трирічного пагона деревної рослини (мал. 60, 61). Ви, мабуть, неодноразово бачили зрізаний стовбур дерева і помічали, що він має неоднорідні ділянки. Ці ділянки стебла складаються з різних тканин. У стеблі деревної рослини розрізняють такі послідовні шари: кору, камбій, деревину та серцевину (мал. 60).
Що таке кора?Кора - зовнішня частина стебла. Це сукупність різних тканин, розташованих іззовні від деревини. На поперечному розрізі добре помітно, що стебло зовні вкрите корком. Як ви пам'ятаєте, він складається з багатьох шарів відмерлих клітин. Корок захищає рослину від надмірного випаровування води та механічних ушкоджень.
На поверхні кори помітні невеличкі горбки - сочевички, заповнені всередині пухко розташованими клітинами. їхні розміри варіюють від часток міліметра до 1 см. Свою назву сочевички отримали тому, що зовні вони нагадують зернятка бобової рослини - сочевиці. Сочевички слугують для здійснення газообміну та випаровування води.
Під корком розташовані клітини основної тканини. Внутрішню частину кори називають лубом. Луб - сукупність різних типів тканин: провідної (ситоподібні трубки), механічної (луб'яні волокна) та основної. По лубу здійснюється низхідний потік органічних речовин. У разі ушкодження ситоподібних трубок лубу коренева система не отримує органічних речовин від надземної частини і рослина може загинути. Луб'яні волокна надають стеблу міцності та підвищують його опір до зламування.
Які функції камбію? Між корою та деревиною по всій довжині стебла розташований шар клітин бічної твірної тканини - камбію (мал. 60, 61). На поперечному зрізі стебла камбій має вигляд вузького кільця. Унаслідок поділу клітин камбію з його внутрішнього боку формується деревина, а із зовнішнього - луб. Так стебло потовщується.
Яка будова деревини? Деревина - це сукупність тканин (провідної, основної та механічної), розташованих між камбієм і серцевиною (мал. 60). Провідна тканина складається із судин. Як ви пам'ятаєте,
здерев'янілі клітини судин розташовані одна над одною, а їхні порожнини сполучаються крізь отвори, які утворюються внаслідок часткового або повного руйнування поперечних перегородок. Судинами розчини поживних речовин рухаються від кореня до надземної частини рослин (висхідний потік).


Мал. 60. Внутрішня будова стебла (поперечний зріз)

Відмерлі, видовжені клітини механічної тканини утворюють деревні волокна. Вони здійснюють опорну функцію. Таку саму функцію
може виконувати й частина судин, порожнини яких заповнені жироподібними сполуками. Внаслідок цього вони втрачають провідну функцію, але виконують опорну.
Є в деревині й живі клітини основної тканини, в яких накопичуються різні речовини (крохмаль, олії, смоли).
Що таке серцевина? Центральна частина стебла не містить провідних та механічних тканин, її називають серцевиною. Вона складається з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин основної тканини. У цих клітинах запасаються поживні речовини (крохмаль, жири тощо).


Мал. 61. Частина поздовжнього зрізу стебла

Від серцевини починаються ряди клітин основної тканини, які у вигляді променів перетинають шар деревини і сягають кори. Тому їх називають серцевинними променями. Вони забезпечують переміщення різних сполук у радіальному напрямку між різними шарами стебла. Шари клітин серцевинних променів сягають кореня.
Що таке річні кільця? Погляньте на поперечний зріз через стовбур дерева. У ділянці деревини ви побачите світлі і темні концентричні кільця (мал. 62). їх називають річними, оскільки щорічно з'являється одне таке кільце, що включає світлу та темну ділянки. Поява річних кілець зумовлена сезонною активністю камбію. Навесні клітини камбію активно поділяються й утворюють клітини деревини великих розмірів з тонкими стінками, зокрема судини великого діаметра. На поперечному розрізі вони мають вигляд світлої частини річного кільця. Влітку камбій формує значно дрібніші товстостінні судини та клітини механічної тканини. Так виникає темна частина кільця. А взимку клітини камбію взагалі не поділяються. Наступної весни діяльність камбію відновлюється і починає формуватись нове річне кільце.


Мал. 62. Річні кільця

Підрахувавши кількість річних кілець стовбура, можна визначити вік рослини. Вони можуть також розповісти про умови її життя; так, окремі кільця можуть бути різні завширшки, адже більший приріст відбувається у роки, коли погодні умови сприятливіші. Однак слід пам'ятати, що в старих дерев активність камбію знижується, а отже, приріст незначний. Тому їхні річні кільця із часом вужчають. Навіть окреме річне кільце може мати в різних частинах неоднакову товщину. У поодиноких дерев річні кільця зазвичай товстіші з південного боку, де освітленість краща.

Терміни і поняття, які потрібно засвоїти
кора,луб, деревина

Підсумки
Стебло деревної рослини зовні вкрите корою, яка складається з клітин покривної, провідної, механічної та основної тканин. Внутрішню частину кори називають лубом. Під лубом розташований камбій. Усередину від камбію розташована деревина, яка складається із провідної, основної та механічної тканин. Центральна частина стебла - серцевина. Від серцевини через деревину та кору проходять ряди клітин основної тканини - серцевинні промені. У деревині багаторічної деревної рослини помітні концентричні шари - річні кільця, які формуються внаслідок нерівномірної діяльності камбію в різні пори року. За їхньою кількістю можна визначити вік рослини.

Запитання для контролю
1. Що таке корок?
2. З яких тканин складається кора?
3. Що таке луб?
4. Що таке камбій?
5. З яких тканин складається деревина?
6. Що таке серцевина?
7. Які функції серцевинних променів?
8. Як утворюються річні кільця?
9. Як за річними кільцями можна дізнатись про вік та умови життя рослини?
10. Що таке сочевички? Які їхні функції?

Поміркуйте
Чому дерева вологих тропічних лісів не мають річних кілець?

Тема:Будова стебла в зв'язку з його функціями.
Мета: ознайомитися з внутрішньою будовою стебла; навчитися пояснювати залежність особливостей внутрішньої будови стебла від виконуваних функцій.
Обладнання, матеріали та об'єкти дослідження: ділянка трирічного стебла деревної рослини, що простояла кілька діб у забарвленій воді, лупа, препарувальний набір, таблиці.
Хід роботи:
1. Приготуйте поперечний та поздовжній зрізи стебла. Знайдіть на них кору, камбій, деревину і серцевину. Зверніть увагу на те, які частини стебла виявилися забарвленими.
2. За допомогою препарувальної голки відокремте кору. Розгляньте її за допомогою лупи, зверніть увагу на покривні тканини та луб.
3. Замалюйте поперечний зріз стебла і позначте на малюнку його складові частини.
4. На підставі виконаних досліджень зробіть висновки.

М.М. Мусієнко, П.С. Славний, П.Г. Балан, Біологія, 7 клас
Вислано читачами інтернет-сайту

_{Збірка конспектів уроків по всім класам, скачати підручник з біології за 7 клас, календарно-тематичне планування}

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.

[youtube.player]