Геронтологічні зміни проблеми остеопорозу
Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв'язок хребта і кінцівок проявляються дистрофічно-деструктивними порушеннями з остеопорозом і гіперпластичними процесами. Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового апарату корелює зменшення росту. Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій половині життя.
Віковий остеопороз — біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшенням кількості кісткової речовини на одиницю об'єму без змін співвідношення органічного і мінерального компонентів. Слабкість, втома, біль у спині, попереку, суглобах кінцівок характерні для людей похилого віку. Втрата кісткової речовини призводить до зменшення пружності. Шийка стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см 2 ), яке в три рази менше, порівняно з навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці. У багатьох кістках є ділянки з меншою міцністю, тому виникають переломи і тріщини. На вік понад 60 років припадає більше ніж половина всіх переломів. У віці 60—67 років на кожний перелом у чоловіків припадає чотири переломи у жінок. Зменшується кровотворення і депонування кальцію, фосфору, натрію, калію тощо. Віковий остеопороз розвивається як наслідок порушення зв'язків хімічних елементів і структури атомно-молекулярних з'єднань кісткової тканини. Дефекти в ДНК змінюють реакції синтезу і розпаду білкових систем, що призводить до загибелі клітин. Компенсаторна остеобластна активність не відновлює кісткової речовини.
Перша ознака старіння кістки — деструкція і загибель остеоцитів. В остеоцитах утворюються зернисті конгломерати, збільшуються лізосоми, зменшується ендоплазматична сітка, кількість рибосом та мітохондрій. Зникають колагенові фібрили в матриксі, нерівномірно відкладається кальцій, порушується процес кристалізації. У процесі старіння в людини порушується мінералізація кісткової тканини в хрящах. Кристали збільшуються й одночасно виникають дефекти в кристалічній решітці. Це призводить до втрати міцності. У тілах хребців розрідження досягає 20— 100 %. Зменшується висота тіл хребців. У верхніх кінцівках розрідження відбувається у великих горбках плечових кісток і фалангах пальців. У 78 % людей похилого віку спостерігається остеопороз шийки та вертлюгів стегна. Стоншується кірковий шар кістки, кістковий канал розширюється, стоншуються трабекули, проміжки зон розрідження. Остеопороз у ділянці коліна у віці після 70 років спостерігається у 100 % людей. Тому людям похилого віку рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження, дотримуватися дієти, у разі необхідності призначають анаболічні гормони, протисклеротичні препарати (цинаризин).
У 95—98 % людей похилого віку виявляють остеохондроз хребта. Виникають перші зміни в драглистому ядрі. У міжхребцевому дискові утворюються тріщини, розвиваються щілини, у них розсмоктуються шматочки хрящової тканини. Унаслідок деструкції диска зближуються хребці. З одного боку, розвивається субхондральний склероз замикальної пластинки, а з іншого — крайові кісткові розростання. Цьому сприяють травми, порушення статики, дисплазії, професійні та побутові чинники, захворювання.
Деформівний артроз уражує людей середнього та похилого віку. У розвитку цього дистрофічно-деструктивного процесу головним є віковий чинник. Сприяють цьому процесу травми, що призводять до первинних арт-розів, вторинні артрози спричинюються різними захворюваннями, інфекціями, дисплазією. Первинні артрози розвиваються в дрібних суглобах та суглобах хребта, вторинні — у великих суглобах. У хрящі руйнуються лізосоми, активізуються ензими, що призводить до загибелі кістки. Хрящ втрачає блиск, стає волокнистим, кістка може оголюватися. Замикальна пластинка епіфізів або стовщується, або склерозується, або стоншується з порушенням цілості. В одному місці в кістці розвивається пороз, а в іншому — склероз або утворюються дистрофічні кісти з драглистим вмістом, які іноді прориваються в порожнину суглоба, спричинюючи хруст у суглобах, біль після навантаження. Згодом це призводить до зменшення рухомості, кульгавості, вкорочення кінцівки. Характерні також звуження щілини суглоба, зміна контурів кістки, відкладання вапна в м'яких тканинах.
Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв'язок хребта і кінцівок проявляються дистрофічно-деструктивними порушеннями з остеопорозом і гіперпластичними процесами. Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового апарату корелює зменшення росту. Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій половині життя.
Віковий остеопороз — біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшенням кількості кісткової речовини на одиницю об'єму без змін співвідношення органічного і мінерального компонентів. Слабкість, втома, біль у спині, попереку, суглобах кінцівок характерні для людей похилого віку. Втрата кісткової речовини призводить до зменшення пружності. Шийка стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см 2 ), яке в три рази менше, порівняно з навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці. У багатьох кістках є ділянки з меншою міцністю, тому виникають переломи і тріщини. На вік понад 60 років припадає більше ніж половина всіх переломів. У віці 60—67 років на кожний перелом у чоловіків припадає чотири переломи у жінок. Зменшується кровотворення і депонування кальцію, фосфору, натрію, калію тощо. Віковий остеопороз розвивається як наслідок порушення зв'язків хімічних елементів і структури атомно-молекулярних з'єднань кісткової тканини. Дефекти в ДНК змінюють реакції синтезу і розпаду білкових систем, що призводить до загибелі клітин. Компенсаторна остеобластна активність не відновлює кісткової речовини.
Перша ознака старіння кістки — деструкція і загибель остеоцитів. В остеоцитах утворюються зернисті конгломерати, збільшуються лізосоми, зменшується ендоплазматична сітка, кількість рибосом та мітохондрій. Зникають колагенові фібрили в матриксі, нерівномірно відкладається кальцій, порушується процес кристалізації. У процесі старіння в людини порушується мінералізація кісткової тканини в хрящах. Кристали збільшуються й одночасно виникають дефекти в кристалічній решітці. Це призводить до втрати міцності. У тілах хребців розрідження досягає 20— 100 %. Зменшується висота тіл хребців. У верхніх кінцівках розрідження відбувається у великих горбках плечових кісток і фалангах пальців. У 78 % людей похилого віку спостерігається остеопороз шийки та вертлюгів стегна. Стоншується кірковий шар кістки, кістковий канал розширюється, стоншуються трабекули, проміжки зон розрідження. Остеопороз у ділянці коліна у віці після 70 років спостерігається у 100 % людей. Тому людям похилого віку рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження, дотримуватися дієти, у разі необхідності призначають анаболічні гормони, протисклеротичні препарати (цинаризин).
У 95—98 % людей похилого віку виявляють остеохондроз хребта. Виникають перші зміни в драглистому ядрі. У міжхребцевому дискові утворюються тріщини, розвиваються щілини, у них розсмоктуються шматочки хрящової тканини. Унаслідок деструкції диска зближуються хребці. З одного боку, розвивається субхондральний склероз замикальної пластинки, а з іншого — крайові кісткові розростання. Цьому сприяють травми, порушення статики, дисплазії, професійні та побутові чинники, захворювання.
Деформівний артроз уражує людей середнього та похилого віку. У розвитку цього дистрофічно-деструктивного процесу головним є віковий чинник. Сприяють цьому процесу травми, що призводять до первинних арт-розів, вторинні артрози спричинюються різними захворюваннями, інфекціями, дисплазією. Первинні артрози розвиваються в дрібних суглобах та суглобах хребта, вторинні — у великих суглобах. У хрящі руйнуються лізосоми, активізуються ензими, що призводить до загибелі кістки. Хрящ втрачає блиск, стає волокнистим, кістка може оголюватися. Замикальна пластинка епіфізів або стовщується, або склерозується, або стоншується з порушенням цілості. В одному місці в кістці розвивається пороз, а в іншому — склероз або утворюються дистрофічні кісти з драглистим вмістом, які іноді прориваються в порожнину суглоба, спричинюючи хруст у суглобах, біль після навантаження. Згодом це призводить до зменшення рухомості, кульгавості, вкорочення кінцівки. Характерні також звуження щілини суглоба, зміна контурів кістки, відкладання вапна в м'яких тканинах.
Правила обстеження кісткової тканини черепа.
На черепі при уважному і акуратному доторкуванні необхідно:
- визначити розміри тім’ячок;
- оцінити стан швів;
- визначити щільність самих кісток.
Пальпацію найкращу виконувати відразу обома руками: великі пальці покласти на лоб, долоні – на скроневі ділянки, середнім і вказівним пальцями при цьому обстежеються тім’яні кістки, потилична ділянка, шви і тім’ячко.
Одним із найчастіших захворювань у дітей грудного віку є рахіт.
Частою ознакою є те, що при рахіті не наступає своєчасне зменшення розмірів великого тім’ячка (закривається воно різніше).
Як відомо, в нормі голова має округлу форму. При рахіті є існує декілька видів деформації і змін розмірів черепа:
- якщо відбувається випинання в сторони тім’яних кісток, голова набуває квадратної форми. Така форма черепа може зберегтись надалі.;
- сідницеподібний череп формується, якщо одночасно з випинанням тім’яних горбів є втиснення всередину шва між ними;
- візуально (або пальпаторно) визначається плоска потилиця;
- сідлоподібна деформація голови – це втисненнячерепа в місці великого тім’ячка;
- при витягнутій вверх голові говорять про баштовий череп;
- іноді деформація черепа може бути асиметричною- наприклад, сплощення тім’яної кістки з одного боку і випинання її з іншого боку;
- пом’якшення кісток може призвести до збільшення всіх розмірів черепа, що називається макроцефалія;
Характерними ознаками рахіту є різні види деформацій грудної клітки:
- курячі груди – випинання грудини вперед в виді кіля;
- Гаррісонова борозна – деформація грудної клітки у вигляді її втиснення по лінії прикріплення діафрагми до грудини (поперечне заглиблення); при цьому реберні дуги розгорнуті вперед;
Зміни на кінцівках:
- якщо рахіт залишається до кінця першого, на другому роках життя, коли дитина починає ходити, патологія проявляється деформацією кісток нижніх кінцівок. При збільшенні відстані між колінними суглобами ноги набувають О-подібну форму. Якщо в зазначеному місяці нижні кінцівки розташовані близько одна до одної, а розходяться в ділянці гомілок і стоп – Х-подібну форму;
Коли дитина починає сидіти, стояти, то під впливом ваги тіла може розвинутись кіфозне викривлення в поперековій або грудній ділянках хребта.
При рахіті спостерігається порушення термінів запізнювання і порядку прорізування зубів.
Ознаки рахіту виявляються у дитини протягом перших двох років життя, надалі можуть у менш вираженому вигляді залишатися на все життя.
До семіотики порушень зубів відносяться:
- невірний порядок їх прорізування;
- рідко зустрічається передчасна поява зубів або їх наявність при народженні, що не є патологічною ознакою;
- до одного з симптомів вродженого сифілісу відноситься бочкоподібна форма верхніх різців з півмісяцевим краєм –гетчинсоновські різці;
- порушення кольору емалі –коричнева, жовта та ін.- зустрічається при спадкових захворюванях або як ускладнення лікарської терапії;
- карієс – ушкодження емалі частіше у дітей шкільного віку, що потребує лікування у стоматолога.
Сколіоз- бокове викривлення хребта. Сколіоз може бути право- і лівобічним, S-подібним; можливий у верхній, середній і нижній третині хребта. При цьому одночасно спостерігається асиметрія грудної клітки.
Вроджений вивих (дисплазія) кульшового суглоба – це недорозвинення вертлюжної ямки, зменшення її глибини, невідповідність розмірам голівки стегнової кістки.
Клінічні і діагностичні прояви:
1) візуально встановлюється асиметрія шкірних складок на стегнах, вкорочення однієї з кінцівок;
2) якщо дитину покласти на спину, ноги зігнути і привести до живота, то при дисплазії колінні суглоби будуть на різному рівні, так як стегна різних розмірів;
3) досліджується ступінь розведення ніг, зігнутих у колінних суглобах, в положенні дитини на спині. В нормі між кінцівками повинен утворитися кут близько 180 градусів, тобто кутоднієї ноги- близько 90. Доказом вивиху є обмеження кута відведення ноги менше 60 градуса.;
4) болісність в момент такого розведення ніг;
5) симптом Маркса-Ортолані – це відчуття клацання при такій методиці; якщо зігнути кінцівку в колінному і кульшовому суглобах, розмістивши великий палець на внутрішній стороні стегна, а інші пальці тримати на його зовнішній поверхні, надалі ногу привести і дещо повернути всередину – це перший момент методики; другий і основний – після цього розвернути ногу назовні і одночасно відвести, то в момент відведення відчувається клацання;
6) симптом Тренделенбурга – це пізня ознака вродженого вивиху.
В нормі: якщо дитина стане на одну ногу, другу зігне в коліні і підніме, то сідниця другої сторони підніметься. Це обумовлене тим, що таз у нормі знаходиться в стійкому горизонтальному положенні, і при черговому стоянні на одній чи другій нозі не виникає його опускання.
Аналогічна ситуація буде, якщо хворий стане на здорову ногу і підніме хвору ногу – сідниця зі сторони хворої ноги підніметься.
Дитина з вивихом кульшового суглоба стане на ногу ураженої сторони, а другу здорову ногу зігне в коліні і підніме, то таз наклониться в здорову сторону, і сідниця тієї ж сторони опуститься. Це обумовлене втратою опори в кульшовому суглобі. Дитина при цьому для утримання себе нахилиться в хвору сторону.
При діагностиці цього захворювання особливе значення має його своєчасність. Ортопедичне лікування на першому році життя, а найкраще – з перших місяців, відносно просте – дитина декілька місяців знаходиться в стременах. Пізня діагностика потребує тільки хірургічного лікування, яке на жаль не завжди ефективне.
Профілактика деформацій скелета – є дуже важливим заходом для нормального розвитку опорно-рухового апарату дитини, починаючи з часу народження і закінчуючи шкільним віком. Під час догляду за дітьми медична сестра повинна зосередити свою увагу , а також увагу батьків на всіх моментах, що сприяють розвитку деформації скелета. Викривлення скелета, особливо хребта і грудної клітки, негативно впливає на організм, призводить до порушення функцій органів дихання, кровообігу. У дітей раннього віку деформація скелета виникає у разі надмірно тугого сповивання, а також коли дитина тривалий час лежить у ліжку в одному положенні, якщо постіль м’яка, а подушка висока, якщо дитину неправильно тримають на руках. У дітей дошкільного і шкільного віку деформація скелета найчастіше виникає внаслідок неправильного підбору меблів, а також у тих випадках, коли діти носіть портфель постійно в одній руці, сидять, зігнувшись за столом або партою. Підбір меблів є дуже важливим для профілактики деформації скелета. Залежно від зросту дитини столи і стільці повинні мати відповідну висоту. Столи і стільці в дошкільному закладі повинні маркуватися кольоровими позначками і закріплюватися за кожною дитиною. За столом необхідно сидіти прямо, спираючись на спинку стільця, не можна низько нахилятися над столом. Заняття за столом не повинні бути надто тривалими, їх треба чергувати з фізичними вправами, прогулянками, рухливими іграми. Портфель необхідно носити поперемінно то в правій то в лівій руці, але краще школярам користуватися ранцем.
Дата добавления: 2018-09-22 ; просмотров: 90 ;
• Ембріональний розвиток опорно-рухового апарату.
• Анатомо-фізіологічні особливості опорно-рухового
апарату в дітей.
• Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату.
• Проблеми пацієнта, які можуть виявитися під час
обстеження опорно-рухового апарату.
• Питання для самоконтролю.
Опорно-руховий апарат складається з кісток, м'язів, зв'язок, хрящів, суглобів. Скелет людини представлений черепом, кістками тулуба та кінцівок (мал. 56). Остеогенез у людини не має аналогів серед інших представників тваринного світу. Тільки у людини кістка має пластинчасто-трабекулярну будову з каналами остеона.
Ембріональний розвиток опорно-рухового апарату
Під час внутрішньоутробного розвитку скелет формується пізніше від інших органів і систем організму. Скелет формується в різних ділянках тіла ембріона зі скупчень мезенхіми. Клітини мезенхіми на 5—8-му тижні внутрішньоутробного розвитку утворюють мембрану. Кісткова тканина з цієї мембрани утворюється двома шляхами. Перший шлях (дермальний) характерний для кісток основи черепа, лицевих кісток, діафізів ключиць. Другий шлях (хондральний) відрізняється від першого тим, що спочатку зі скупчень мезенхіми виникає хрящ, а потім кістка. Другим шляхом розвиваються майже всі кістки тулуба, кінцівок. Під час розвитку кісток на основі хряща спочатку з мезенхіми виникає хрящова модель. Поступово хрящ руйнується і замінюється на кісткову тканину. На ранніх етапах розвитку ембріона скелет хрящовий і становить 45 % від маси тіла. Кінцева структура кісток формується після народження.
Формування суглобів у плода починається рано. Рухомість плода сприяє моделюванню поверхні суглобів. Суглобові щілини в плечовому та кульшовому суглобах з'являються на 6-му тижні ембріогенезу, у ліктьових і колінних — на 8-му тижні, в інших — на 8—9-му тижні. До моменту народження суглобові капсули і зв'язки анатомічне сформовані.
У ембріона скелетні м'язи розвиваються раніше, ніж скелет. На 3-му тижні ембріогенезу з дорсального відділу мезодерми утворюються соміти, верхня частина яких є містом для утворення м'язів.
|
Мал. 56. Схематичне зображення скелета
На 4-му тижні вже утворюються клітини — міобласти, вони швидко розмножуються і мігрують у різні ділянки тіла і майбутні кінцівки. На 5-му тижні міобласти втрачають здатність утворювати нитки міофіламенти з актину та міозину. Одночасно синтезуються холінорецепторні білки, вони проникають у мембрану і зумовлюють її чутливість до ацетилхоліну. Протягом 5—10 тиж відбувається злиття міобластів і утворення міотрубочок. Після 20-го тижня вони стають м'язовими волокнами. З'являються синоптичні контакти з нервовими волокнами. Скорочення м'язів на ранніх стадіях розвитку плода необхідні для правильного розвитку суглобів і регуляції росту кінцівок. М'язові волокна у плода утворюються насамперед в язиці, губах, діафрагмі, міжребрових м'язах і м'язах спини. М'язи кінцівок розвиваються пізніше.
Анатомо-фізіологічні особливості опорно-рухового апарату
У момент народження дитини діафізи трубчастих кісток складаються з кісткової тканини, а більшість епіфізів кісток — із хрящової тканини. Після народження з'являються точки скостеніння, послідовність їх появи має певну закономірність. Сукупність точок скостеніння характеризує рівень біологічного розвитку дитини і називається скелетним віком.
Ріст трубчастих кісток у довжину відбувається за рахунок хрящової зони росту, яка розташована між епіфізом та метафізом (тілом кістки). Одночасно відбувається збільшення кістки впоперек за рахунок окістя, а саме — клітин остеобластів. У перші місяці та роки життя одночасно з інтенсивним ростом скелета відбувається перебудова структури кісткової тканини. Інтенсивний остеогенез і перемоделювання пов'язані зі зменшенням щільності кісткової тканини в ранньому віці та збільшенням кількості органічних речовин, що посилює схильність кісток до деформації. Головний мінеральний компонент кістки — гідроксіапатит. Вміст кальцію в скелеті дитини збільшується до 18 років.
У процесі остеогенезу виділяють три стадії. У І стадії утворюється білкова основа кістки. У II стадії відбувається мінералізація остеоїдів. У III стадії кістка поновлюється, перебудовується. У віці двох років у дітей закінчується організація кровопостачання скелета. Після цього знижується швидкість росту кісток і зменшується кровопостачання. Ці пов'язані між собою процеси знову посилюються в період статевого дозрівання.
Особливістю дитячого віку є відносно більша товщина і функціональна активність окістя. Кістки дітей мають рівну поверхню, кісткові гребені, горбистості утворюються з розвитком м'язів. У дітей віком понад 12 років кістки за зовнішністю та гістологічною будовою такі самі, як у дорослих.
Череп у новонародженого має велику кількість кісток. У доношених дітей відкрите велике тім'ячко (його розміри — від 3x3 до 1,5x2 см), заднє тім'ячко відкрите у 25 % дітей. У недоношених дітей відкриті й бічні тім'ячка. Мале тім'ячко закривається до 3 міс, а велике — до 9— 10 міс.
Хребет новонародженого не має вигинів і вгинів. Шийний лордоз формується до 2 міс. Грудний кіфоз встановлюється у віці 6—7 міс, поперековий лордоз з'являється у віці 9—12 міс, а закінчує формуватись у шкільному віці. Після 12 міс формується крижово-куприковий кіфоз. Недостатній розвиток м'язів, нефізіологічні пози призводять до змін форми хребта. Грудна клітка новонародженого широка і коротка з горизонтальним розташуванням ребер. Поперековий розмір її більший, ніж повздовжній, на 25 %. Поступово грудна клітка росте в довжину, при цьому передні кінці ребер опускаються. Після трьох років стає ефективним реброве дихання, яке до цього часу було діафрагмовим.
У дітей раннього віку основне положення грудної клітки — це положення максимального вдиху. Після 12 років грудна клітка переходить у положення максимального видиху.
Кістки таза відносно малі. Форма таза у новонароджених нагадує лійку. Ріст кісток таза відбувається інтенсивно до 6 років, потім настає період стабілізації розмірів таза (6—12 років). У період статевого дозрівання найінтенсивніший ріст кісток таза спостерігається у дівчаток.
Після народження дитини м'язова маса нарощується не за рахунок збільшення кількості м'язових волокон, а за рахунок їх стовщення. Під час збільшення діаметра м'язового волокна кількість ядер на одиницю площі зменшується. У момент народження посмугованість скелетних м'язів не виражена. Рецепторний апарат м'язів у новонародженого сформований. У здорових дітей у перші 2—3 міс життя спостерігається підвищений тонус (гіпертонус), що пов'язано з особливістю ЦНС. У недоношених гіперто-нус відсутній або слабкий. Поряд із формуванням м'язових волокон формується сполучнотканинний каркас м'язів, його будова закінчується у віці 10 років. Масивне кровопостачання та інтенсивний обмін речовин у м'язах сприяють швидкому вимиванню молочної кислоти, тому діти мають високу фізіологічну активність, втомлюються менше, ніж дорослі. Жодна система організму не зазнає таких кількісних змін, як скелетні м'язи. У новонароджених м'язова маса становить 23 %, у 17-річних -44 % маси тіла. Розвиток м'язів у дітей відбувається нерівномірно. Спочатку розвиваються великі м'язи плеча, передпліччя, пізніше — м'язи кисті. Діти до 6 років погано виконують роботу, яка потребує координованих рухів пальців рук. Координація точності рухів спостерігається після 10 років. Потрібно враховувати особливості кістково-м'язового апарату під час вирішення питання щодо занять спортом та участі дитини у змаганнях (табл. 20).
Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату
Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв'язок хребта і кінцівок проявляються дистрофічно-деструктивними порушеннями з ос-теопорозом і гіперпластичними процесами. Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового апарату корелює зменшення росту. Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій половині життя. Віковий остео-пороз — біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшенням кількості кісткової речовини на одиницю об'єму без змін співвідношення органічного і мінерального компонентів. Слабкість, втома, біль у стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см 2 ), яке в три рази менше, порівняно з навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці.
ТАБЛИЦЯ 20. Критерії дитячого віку для вирішення питання
Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв'язок хребта і кінцівок проявляються дистрофічно-деструктивними порушеннями з ос-теопорозом і гіперпластичними процесами. Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового апарату корелює зменшення росту.
Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій половині життя. Віковий остео-пороз -- біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшенням кількості кісткової речовини на одиницю об'єму без змін співвідношення органічного і мінерального компонентів.
Слабкість, втома, біль у стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см2), яке в три рази менше, порівняно з навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці.
Таблиця 20. Критерії дитячого віку для вирішення питання щодо занять спортом
Початок занять у дитячій спортивній школі
Участь у змаганнях
Легка атлетика, у тому числі:
біг на середні дистанції
Стрибки на лижах
Фігурне катання на ковзанах
У багатьох кістках є ділянки з меншою міцністю, тому виникають переломи і тріщини. На вік понад 60 років припадає більше ніж половина всіх переломів. У віці 60--67 років на кожний перелом у чоловіків припадає чотири переломи у жінок. Зменшується кровотворення і депонування кальцію, фосфору, натрію, калію тощо. Віковий остеопороз розвивається як наслідок порушення зв'язків хімічних елементів і структури атомно-молекулярних з'єднань кісткової тканини. Дефекти в ДНК змінюють реакції синтезу і розпаду білкових систем, що призводить до загибелі клітин. Компенсаторна остеобластна активність не відновлює кісткової речовини.
Перша ознака старіння кістки -- деструкція і загибель остеоцитів. В остеоцитах утворюються зернисті конгломерати, збільшуються лізосоми, зменшується ендоплазматична сітка, кількість рибосом та мітохондрій. Зникають колагенові фібрили в матриксі, нерівномірно відкладається кальцій, порушується процес кристалізації. У процесі старіння в людини порушується мінералізація кісткової тканини в хрящах. Кристали збільшуються й одночасно виникають дефекти в кристалічній решітці. Це призводить до втрати міцності. У тілах хребців розрідження досягає 20-- 100 %. Зменшується висота тіл хребців. У верхніх кінцівках розрідження відбувається у великих горбках плечових кісток і фалангах пальців. У 78 % людей похилого віку спостерігається остеопороз шийки та вертлюгів стегна. Стоншується кірковий шар кістки, кістковий канал розширюється, стоншуються трабекули, проміжки зон розрідження. Остеопороз у ділянці коліна у віці після 70 років спостерігається у 100 % людей. Тому людям похилого віку рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження, дотримуватися дієти, у разі необхідності призначають анаболічні гормони, протисклеротичні препарати (цинаризин).
У 95--98 % людей похилого віку виявляють остеохондроз хребта. Виникають перші зміни в драглистому ядрі. У міжхребцевому дискові утворюються тріщини, розвиваються щілини, у них розсмоктуються шматочки хрящової тканини. Унаслідок деструкції диска зближуються хребці. З одного боку, розвивається субхондральний склероз замикальної пластинки, а з іншого -- крайові кісткові розростання. Цьому сприяють травми, порушення статики, дисплазії, професійні та побутові чинники, захворювання.
Деформівний артроз уражує людей середнього та похилого віку. У розвитку цього дистрофічно-деструктивного процесу головним є віковий чинник.
Сприяють цьому процесу травми, що призводять до первинних арт-розів, вторинні артрози спричинюються різними захворюваннями, інфекціями, дисплазією. Первинні артрози розвиваються в дрібних суглобах та суглобах хребта, вторинні -- у великих суглобах. У хрящі руйнуються лізосоми, активізуються ензими, що призводить до загибелі кістки. Хрящ втрачає блиск, стає волокнистим, кістка може оголюватися. Замикальна пластинка епіфізів або стовщується, або склерозується, або стоншується з порушенням цілості. В одному місці в кістці розвивається пороз, а в іншому -- склероз або утворюються дистрофічні кісти з драглистим вмістом, які іноді прориваються в порожнину суглоба, спричинюючи хруст.
Під час огляду грудної клітки визначають її форму (циліндрична, бочкоподібна, конічна), її симетричність, деформації (клиноподібна грудна клітка з випинанням груднини, лійкоподібна із западанням груднини), наявність так званої гарисонової борозни -- западання по лінії прикріплення діафрагми. Обов'язково оцінюють епігастральний кут для визначення конституційного типу. Відзначають участь грудної клітки в акті дихання, відставання в акті дихання однієї половини від іншої.
Оглядаючи хребет, звертають увагу на симетричність лопаток, гребнів клубових кісток, симетричність і об'єм м'язів спини, наявність фізіологічних вигинів хребта, їх вираженість, патологічні вигини (сколіоз), горб, пухлинні утворення на хребті. Оцінюють також ходу, повороти тулуба, симетричність рухів рук, таза, ніг, згинання суглобів.
Під час огляду кінцівок визначають їх симетричність, наявність викривлень, однакову кількість і однакову глибину сідничних складок (у положенні лежачи на животі).
Пальпацію проводять зверху донизу в такій послідовності, як і огляд.
Пальпація голови дозволяє визначити щільність кісток черепа. У дітей діагностують прогинання кісток -- краніотабес. Вимірюють розміри великого тім'ячка, визначають податливість його країв. Під час пальпації можна визначити ущільнення кісток, консистенцію пухлин, кефалогематоми.
Під час пальпації грудної клітки перевіряють ребра, іноді визначають "реброві чотки" -- стовщення ребра в місці переходу кісткової частини ребра у хрящову.
Під час пальпації хребта виявляють його деформацію, наявність горба. Пальпацію хребта проводять у віці після 3 років.
Під час пальпації кінцівок виявляють різні деформації. Стовщення в ділянках епіфізів променевих та великогомілкових кісток називають браслетами.
Пальпацію суглобів проводять послідовно, починають із суглобів рук, ніг, потім пальпують щелепно-скроневі суглоби і суглоби хребта. Спочатку пальпують суглоби в горизонтальному положенні пацієнта, коли м'язи розслаблені, потім функцію суглобів перевіряють під час руху. Розрізняють дефігурацію і деформацію суглобів. Дефігурація -- стійка зміна суглоба, пов'язана з проліферативним або деструктивним процесами, розвитком підвивиху, контрактури, анкілозу. Рухомість суглоба визначають гоніометром під час пасивного згинання, розгинання, ротації в суглобах.
Читайте также: