Епідеміологія гепатиту вірусних гепатитів с в у

Сайт СТУДОПЕДИЯ проводит ОПРОС! Прими участие :) - нам важно ваше мнение.

Навчальна

Тема: №23. Вірусний гепатит. Поліомієліт. ВІЛ - інфекція.

Лекція

Для студентів відділення

Лекцію підготувала:Носенко Валентина Григорівна, спеціаліст.

Схвалено на засідання циклової комісії _____________________.

Протокол №___ від _______ 2013 року.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1.Вірусний гепатит. Поліомієліт. ВІЛ – інфекція.

Визначення, етіологія, епідеміологія, класифікація.

2 .Медсестринський процес при цій патології.

3. Заходи неспецифічної профілактики, тестування донорів.

Література:

1. Невідкладні стани в педіатрії: навч. посіб. / За ред. Р.І. Поцюрка. — К.: ВСВ “Медицина”, 2010.

2. Педіатрія з курсом інфекційних хвороб та основами імунопрофілактики: підручник / За ред. С.К. Ткаченко, Р.І.Поцюрка. — К.: Медицина,2011. — 552 с.

3. Практикум з педіатрії в модулях: навч. посіб. / Н.О. Курдюмова, Т.Г. Поліщук. — К.: Медицина, 2011. — 160 с.

Література для поглибленого вивчення:

1. Интенсивная терапия в педиатрии. Практическое руководство / Под ред. В.А. Михельсона. — М., 2003.

2. Медсестринство в педіатрії / За ред. В.С. Тарасюка. — К.: Здоров’я, 2001.

Мета лекції:

Дидактична:

Визначення, причини виникнення вірусних гепатитів, поліомієліту, віл- інфекції.

Класифікацію та епідеміологію, дотримання правил безпеки під час роботи з кров’ю, іншими біологічними рідинами.

Виховна:

виховати у студентів чуйне ставлення до дітей хворих

на дані інфекції, усвідомити роль медичної сестри в профілактиці цих інфекцій, в догляді за тяжкохворими дітьми, здатність використовувати теоретичні знання на практиці.

Гепатит А (ГА) — гостра циклічна інфекція з фекально-пероральн механізмом передачі збудника, характеризується порушенням функції печінки і нерідко жовтяницею.

Етіологія. Збудником ГА є hepatitis A virus (HAV) — РНК-умісний вірус. Відомо 7 генотипів HAV, із них 4-й, 5-й і 6-й патогенні щодо тварин. Збудник стійкий у зовнішньому середовищі, може зберігатися у воді декілька місяців, чутливий до ультрафіолетового опромінення і до стандартних дезінфекційних засобів.

Епідеміологія. ГА — антропонозна кишкова інфекція. Джерелом інфекції є хворі з інапарантними і маніфестними формами хвороби. Виділення хворими НAV із калом зазвичай триває упродовж 2—3 тиж. і починається наприкінці інкубаційного періоду, інтенсивно відбувається весь продромальний (переджовтяничний) період і зберігається в перші дні жовтяниці (у розпал хвороби).

Фекально-пероральний механізм зараження ГА реалізується через водний, харчовий і контактно-побутовий шляхи передачі вірусів. Особливе значення має водний шлях передачі вірусу ГА, унаслідок чого виникають епідемічні спалахи інфекції. Великі водні епідемії і спалахи пов'язані із забрудненням водоймищ, які слугують джерелом водозабезпечення, фекаліями.

Контактно-побутовий шлях передачі інфекції зумовлений низьким рівнем санітарної культури, часто трапляється в дитячих колективах. ГА належить до "хвороби брудних рук". Зараження може відбуватися через контаміновані побутові предмети, іграшки.

Клінічна картина. ГА характеризується поліморфізмом клінічних проявів. Розрізняють інапарантну (субклінічну) і маніфестні форми — стерті, безжовтяничні і жовтяничні, за тяжкістю — легку, середньої тяжкості і тяжку. За перебігом виділяють гостру і затяжну форми. При маніфестних формах виокремлюють такі періоди хвороби: інкубаційний, продромальний (переджовтяничний), період розпалу хвороби (жовтяничний) і період реконвалесценції.

Інкубаційний період ГА становить у середньому 21—28 днів (7—50 днів), продромальний — 5—7 днів. За провідним синдромом є декілька варіантів перебігу продромального періоду: грипоподібний (гарячковий), диспептичний, астеновегетативний і змішаний. Найчастіше трапляється гарячковий варіант у поєднанні зі скаргами на диспепсію. Початок хвороби гострий, температура тіла підвищується до 38—39 °С і зберігається впродовж 1—3 днів. Хворих турбують біль голови, загальна слабість, погіршення або відсутність апетиту, біль у надчерев'ї і в правому підребер'ї, нудота і блювання.

Астеновегетативний синдром супроводжується загальною слабістю, підвищеною втомлюваністю, зниженням працездатності, сонливістю, запамороченням.

Через 2—4 дні змінюється колір сечі, вона стає темно-коричневою (колір міцного чаю). Наприкінці переджовтяничного періоду випорожнення знебарвлюються (ахолія), набувають вигляду білої глини, можуть бути неоформленими цей період під час огляду хворого виявляють важливу діагностичну ознаку хвороби — збільшення розмірів печінки, причому пальпація її може бути болючою. Іноді збільшується селезінка.

Період розпалу триває в середньому 2—3 тиж. (з коливаннями від 1 ти 1,5—2 міс). При хворобі середньої тяжкості, яка перебігає з жовтяницею, виникнення жовтяниці зазвичай супроводжується поліпшенням самопочуття пацієнта нормалізується температура тіла, зменшується вираженість або зникає біль голови та інші прояви інтоксикації, що слугує важливою диференціально-діагности ознакою ГА. У розпал хвороби зберігаються загальна слабість, астенія, диспептичний синдром. Характерні відчуття тяжкості в надчерев'ї і правому підребер’ї які посилюються після вживання їжі, нудота, рідше блювання.

Ускладненнями ГА є загострення і рецидиви хвороби, а також ознаки ураження жовчних шляхів (дискінезії, запальні процеси). Рецидиви виникають у період реконвалесценції через 1—6 міс. після клінічного одужання з нормалізаі функціональних печінкових тестів, і характеризуються поверненням клінічних біохімічних симптомів розпалу хвороби. Затяжні форми ГА, загострення і рецидиви хвороби потребують пильного спостерігання і лабораторно-морфологічі обстеження для виключення можливої асоційованої інфекції (ГВ, ГС тощо).

90 % хворих на ГА повністю одужують, у решти з'являються залишкові явищ гепатофіброз, астеновегетативний (постгепатитний) синдром.

Діагностика. Діагноз ГА встановлюють на підставі епідеміологічних даних (розвиток хвороби після контактування з хворим на ГА або перебування у несприятливому районі у період, який відповідає інкубаційному ГА), клінічних симптомів (циклічний розвиток хвороби з виникненням характерних синдромів) і результатів лабораторних досліджень.

Найбільш постійним лабораторним показником, який підтверджує наявність гепатиту (цитолітичного синдрому), є підвищення активності печінково-клітинного ферменту АлАТ у 10 разів і вище. Підвищення активності АлАТ відбувається вже у продромальний (переджовтяничний) період і зберігається у розпал хвороби. Нормалізація показників відбувається після згасання клінічних симптомів хвороби.

Лікування. Більшість хворих на ГА не потребують активних лікувальних заходів, їм треба створити сприятливі умови для функціонування ураженої печінки—це щадний режим і раціональне харчування. У період розпалу хвороби показаний постільний режим. З поліпшенням самопочуття режим поступово розширюють, обмежуючи фізичну активність. Дієта передбачає їжу високої енергетичної цінності (відповідно до фізіологічної норми), що містить повноцінні білки жири (за винятком тяжкоперетравлюваних: баранячого, свинячого, яловичого) і вуглеводи. Несприятливо діють на печінку гострі приправи, маринади, гриби часник, копченості. Об'єм рідини (у тому числі й мінеральні води) має становити 2—3 л на добу. У раціон рекомендується додавати свіжі овочі, фрукти, соки, віта міни. Протягом 6 міс. Після перенесеної хвороби обмежують фізичні навантаження, дотримуються дієти, тому що клінічне одужання випереджує патоморфологічне відновлення печінкової тканини.

При формах середньої тяжкості і тяжкій проводять дезінтоксикаційну терапію. У період реконвалесценції призначають метаболічну терапію, комплекс вітамінів (групи В, С, жиророзчинні А, Е), а також гепатопротектори (карсил, легалон есенціале тощо), за показаннями — спазмолітики, жовчогінні препарати (холекінетики).

Профілактика. Проводять комплекс санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. Інфіковані особи підлягають ізоляції на 28 днів. Контактних пацієнтів спостерігають і лабораторно обстежують протягом 50 днів. У осередках проводять дезінфекцію.

За епідеміологічними показаннями проводять імунопрофілактику ГА за допомогою донорського імуноглобуліну (Globuman). Препарат уводять одноразово внутрішньом'язово не пізніше 10—14-го дня після контактування з хворим. Захисна дія пасивної імунізації обмежується 3—5 міс. Для профілактики ГА застосовують комерційний імуноглобулін з відомим умістом специфічних антитіл л вірусу ГА.

СИРОВАТКОВИЙ ГЕПАТИТ, АБО ГЕПАТИТ В (HEPATITIS В)

Гепатит В (ГВ) — антропонозна вірусна інфекція з гемоконтактні механізмом інфікування, перебігає з переважним ураженням печінки і різь манітними проявами — від вірусоносійства до прогресивних форм гепатиту з розвитком гострої печінкової недостатності, цирозу печінки і печінково-клітинного раку.

Етіологія. Збудник гепатиту В — hepatitis В virus (HBV) — ДНК-уміск вірус (віріон — частинка Dane). Його поява в крові відображує ДНК-полі разну активність і вказує на реплікативну активність збудника, підтверджуючи наявність HBcAg у гепатоцитах. Особи з HBeAg в крові є найнебезпечнішими епідеміологічної точки зору. Персистенція HBeAg більше ніж 3—4 тиж. Від початку хвороби може свідчити про перехід гепатиту в хронічну форму.

Епідеміологія. Збудник ГВ — антропонозна вірусна інфекція з гемоконтактним (нетрансмісивним) механізмом зараження.

Джерелом інфекції є хворі на гострі і хронічні форми ГВ. При гострій ф хворий стає заразним із середини інкубаційного періоду, увесь продромальний (переджовтяничний) і період розпалу до повної санації організму від збудника. Після перенесеної хвороби можлива тривала персистенція вірусу. Найбільш деміологічно небезпечними є хворі з безсимптомними формами ГВ, особливо носії вірусу з хронічним перебігом хвороби. Окрім того, усі варіанти маніфестної хронічної інфекції, включаючи цироз печінки, можуть супроводжуватися персистенцією HBV і бути небезпечними як джерело зараження.

Механізм зараження ГВ — нетрансмісивний гемоконтактйий, відбув. природним і штучними шляхами.

Природними шляхами зараження є статевий і вертикальний.

Статевий шлях реалізується під час статевих контактів з інфікованими нерами.

Вертикальна передача вірусу ГВ відбувається переважно під час пологів, випадків — внутрішньоутробно. За наявності у матері реплікативної фази інфекції ризик зараження дітей значно підвищується. Можлива побутова гемоконтактна передача інфекції — у сімейних осередках з активним джерелом інфекції (контакт з кров'ю у разі використання загальних приборів для гоління, ножиць, зубних щіток, гребінців).

Зараження ГВ можливе у ході хірургічних операцій, під час стоматологічних, гінекологічних, інструментальних лікувально-діагностичних маніпуляцій, різноманітних парентеральних процедур, якщо їх проводять недостатньо простерилізованим інструментарієм багаторазового використання, контамінованим кров'ю.

Сприйнятливість до вірусу ГВ висока. До груп високого ризику зараження належать реципієнти донорської крові — хворі на гемофілію, інші хворі гематологічного профілю, пацієнти із центрів хронічного гемодіалізу, трансплантації органів і тканин, хворі з хронічною недугою, які отримують різноманітну медичну допомогу (хворі на ВІЛ-інфекцію/СНІД, туберкульоз, онкологічні захворювання тощо).

Клінічна картина. Виокремлюють гострий гепатит — субклінічна, безжовтянична, жовтянична (з переважанням цитолізу або холестазу) форми; гострий ГВ з холестатичним синдромом, а також ациклічними прогресивними формами: блискавичний (фульмінантний, злоякісний) гепатит. За тяжкістю хвороби виділяють легку, середньої тяжкості і тяжку форми.

Хронічна форма HBV-інфекції включає хронічний ГВ — фаза реплікативна й інтегративна різного ступеня активності, цироз печінки, гепатоцелюлярну карциному.

У перебігу хвороби виокремлюють такі періоди: інкубаційний, продромаль-ний (переджовтяничний), жовтяничний і період реконвалесценції.

Тривалість інкубаційного періоду становить від 50 до 180 днів, продромального(переджовтяничного) — у середньому 4—10 днів, рідше збільшується до З—4 тиж., має різноманітні прояви. Інтоксикація і диспептичні явища виражені помірно.

Наприкінці переджовтяничного періоду збільшуються печінка і селезінка, темніє сеча і знебарвлюється кал. Під час лабораторного дослідження в сечі виявяють уробіліноген, іноді жовчні пігменти, у крові — підвищення активності АлАТ, наявність HBsAg.

Спочатку жовтяниця з'являється на склерах, слиз оболонці ротової порожнини в ділянці твердого піднебіння, пізніше зафарбовується шкіра. Інтенсивність жовтяниці відповідає ступеню тяжкості хвороби. У період з'являються симптоми інтоксикації: загальна слабість, дратівливість, голови, поверхневий сон, погіршення апетиту до анорексії при тяжких формах нудота, іноді блювання. Хворих турбує тяжкість у правому підребер'ї і надчерев’ї особливо після іди.

Язик укритий білим або бурим нальотом. Спостерігають гепатомегалію, часто спленомегалію, пальпація печінки помірно болюча, консистенція еластична, верхня гладенька. Зменшення розмірів печінки на тлі прогресивної інтоксикації жовтяниці часто вказує на розвиток гострої печінкової недостатності.

При тяжкій формі ГВ значно виражений синдром інтоксикації. Часто з'являються ознаки геморагічного синдрому в поєднанні з яскравою жовтяницею. Різко порушені всі функціональні тести печінки. У разі неускладненого перебігу тяжка форма завершується одужанням через 10—12 тиж. і більше.

Безжовтяничні і стерті форми ГВ нагадують переджовтяничний період строї циклічної жовтяничної форми, часто є дебютом хронічних форм інфекції.

Найсерйознішим ускладненням тяжкої форми ГВ є гостра печінкова недостатність (печінкова енцефалопатія), яка характеризується розвитком психоневрологічної симптоматики, вираженого геморагічного синдрому, артеріальною гіпотензією, тахікардією, часто значним зменшенням розмірів печінки і появою "печінкового запаху" з рота. Залежно від ступеня неврологічних порушені окремлюють 4 стадії енцефалопатії: прекома І, прекома II, кома і глибока кома з арефлексією, тривалість яких різна (від декількох годин до декількох днів).

Прогноз при ГВ переважно сприятливий — 80—85 % хворих одужують. При муцьо клінічне одужання випереджує морфологічне, що потребує диспансеризації реконвалесцентів. Летальність становить близько 1 % і зумовлена розвитком гострої печінкової недостатності, масивних крововиливів, асоційованих інфекцій. У 10— 15 % хворих розвивається хронічний гепатит.

Діагностика. Важливе значення мають відомості епідеміологічного анамнезу (медичні і немедичні парентеральні втручання, контактування з хворими в міни, відповідні періоду інкубації), результати клінічного і лабораторного обстеження (виявлення характерної стадійності хвороби і клініко-біохімічних синдхів), а також результати специфічних методів дослідження.

Лікування. Головним у лікуванні ГВ, як і інших видів гепатиту, є дотримання дієти, обмеження рухового режиму, дезінтоксикаиійна терапія (збільшення кількості питва), прийом ентеросорбентів, інфузії розчинів глюкози, Рінгера що. Використовують засоби метаболічної терапії (аскорбінову кислоту, вітаміни групи В, жиророзчинні вітаміни Е, А), рибоксин. У період реконвалесценції стосовують есенціале, гепатопротектори (карсил, легалон, силібор).

Профілактика включає комплекс заходів, спрямованих на виявлення джерела інфекції і запобігання гемоконтактному інфікуванню, а також вакцино- і серопрофілактику. Для активної імунізації, передусім контингентів високої зику зараження (діти, народжені HBsAg-позитивними матерями, хворі на гемофілію, пацієнти і персонал центрів гемодіалізу, медичні працівники, ін’єкційні наркомани тощо), застосовують різні типи генно-інженерних вакцин (Enge H-B-Vax тощо), що їх уводять зазвичай триразово (за схемою — 0, 1, 6 міс). Протективна відповідь зберігається протягом 5—10 років. Ревакцинацію проводять через 7 років

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

Печінка – це найбільша залоза в організмі. Часто цей орган називають природним фільтром, т. к. він здійснює процес очищення крові, нейтралізує токсини. Крім того, печінка забезпечує нормальну роботу організму. Тому будь-які порушення в її роботі позначаються на здоров’ї людини. Найнебезпечнішою вірусною хворобою печінки є гепатит.

Що таке гепатит

В епідеміології вірусного гепатиту збудником, як правило, виступає ДНК-містить гепаднавирус, який стійкий до впливів навколишнього середовища. Існують і неінфекційні форми недуги, які сильно відрізняються від вірусних різновидів. Різниця полягає в тому, що джерелом запалення виступають ліки та алкоголь. Можна заразитися і від отруйних грибів.

Класифікація вірусних гепатитів

У медицині з тривалості процесу виділяють наступні види гепатиту:

Хронічний. Може протікати більш 6 місяців (В, С, D).
Гострий. Захворювання триває близько 3 місяців (А або хвороба Боткіна).
Затяжний. Недуга триває приблизно 6 місяців (В, С).

По тому, наскільки виражені клінічні прояви, виділяють:

Манифестные форми (безжовтяничні, преджелтушные і жовтяничні).
Безсимптомні форми (субклінічна і вірусоносійство).

Як передається вірусний гепатит

У будь-якої людини може виникнути вірусний гепатит (hepatitis viruses), незалежно від соціального положення і расової приналежності. Крім того, захворіти можуть як дорослі люди, так і діти. Причиною поразки організму вірусами може бути голковколювання, прокол вух, нанесення татуювання. Хвороба здатна потрапити в організм ще наступними способами:

Фекально-оральним. Хворий з фекаліями виділяє вірус, далі той з водою або їжею потрапляє в кишечник інших людей. Даний шлях передачі виникає через недотримання гігієни або за поганої роботи системи водопостачання. Такий спосіб часто характерний для дитячих установ.
Гематогенний (парентеральний). Безпосередній контакт людини з зараженою кров’ю. Такий шлях передачі загрожує виникненням вірусів В, С, D, G.

Інші шляхи передачі вірусного гепатиту:

застосування різними людьми однієї голки збільшує ризик інфікування (заражатися таким способом можуть наркомани);
переливання крові (вся кров перевіряється на наявність вірусів, але іноді можуть виникнути помилки з перевіркою донорів);
вірус гепатиту B (D,С,G) здатний передаватися при сексі;
вертикальний механізм зараження (від мами до дитини).

Вірусний гепатит – симптоми

Багатьох пацієнтів часто цікавить питання, як проявляється гепатит? Як правило, інкубаційний період від моменту зараження до виникнення перших симптомів хвороби становить приблизно від 2 тижнів до декількох місяців. Після цього періоду, вірус вже адаптується в організмі, і недуга може себе проявити. Спочатку симптоми гепатиту можуть нагадувати ГРЗ: температура підвищується, з’являється головний біль, відзначається загальне нездужання. Далі, незалежно від форми, симптоми вірусного гепатиту можуть бути такі:

біль у правому підребер’ї (гострий, тупий, тривалий, ниючий);
диспептичні розлади (втрата апетиту, блювання, нудота, гіркий присмак у роті, відрижка);
пожовтіння шкіри (це типова ознака захворювання);
знебарвлення калу;
збільшення печінки і селезінки;
потемніння сечі;
поява судинних зірочок;
шкірний свербіж.

Діагностика вірусних гепатитів

Самим несприятливим результатом гострого захворювання печінки є хронізація недуги. Тому рання діагностика вірусного гепатиту здатна не допустити його переходу в хронічну форму, а також запобігти розвитку раку і цирозу печінки. Як правило, діагностика передбачає визначення збудника, встановлення типу захворювання та ступеня порушення роботи печінки. Основними діагностичними методами є:

огляд пацієнта (лікар може зробити пальпаторне обстеження в клініці);
збір анамнестичних даних;
лабораторні дослідження (біохімічне дослідження печінки на білірубін, загальний аналіз сечі, крові);
проведення УЗД черевної порожнини;
гістологічне дослідження;
лабораторні синдроми (цитоліз, холестаз).

Встановлювати точний тип захворювання може лише фахівець після проведення аналізів. Одним з найбільш достовірних вважається забір крові. Це дослідження визначає у хворого наявність вірусних часток (антигенів) і антитіл до цих антигенів, допомагає точно встановити збудника хвороби і оцінити активність запального процесу. Аналіз на вірусний гепатит береться з вени натщесерце, вранці з 8 до 11. Крім того, додатково можуть бути проведені наступні дослідження:

загальний аналіз сечі;
імунологічне дослідження;
біохімічний аналіз крові;
гістологічні дослідження матеріалу біопсії, взятого з печінки;
аналізи ПЛР (для виявлення ДНК збудників інфекції);
тести, які замінюють гістологічне дослідження.

Лікування вірусних гепатитів

Гепатит печінки, залежно від різновидів, має різне лікування:

Тривалість хвороби Боткіна у дорослих чоловіків і жінок у середньому становить один місяць. У дитини може затягнутися на 8 тижнів. Дана форма має виражену сезонність (осінь або зима) і хороший прогноз на одужання. Як правило, спеціальних противірусних процедур при цьому виді хвороби не потрібно, але необхідно дотримуватися карантин, дієту, постільний режим.
Лікування вірусного гепатиту В з вираженими симптомами у 80% випадків закінчується видужанням. Лікуватися треба починати відразу після встановлення діагнозу. За умови виконання рекомендацій щодо режиму харчування, відпочинку, психоемоційних навантажень, при прийомі спеціальних препаратів можна досягти сприятливого перебігу хронічного захворювання.
Форма вимагає екстреної допомоги, оскільки це захворювання вважається самим небезпечним для організму. Основою схеми лікування є інтерферон альфа. Препарат запобігає інфікуванню нових клітин печінки. Використання інтерферону не гарантує повного одужання, але лікування їм запобігає рак печінки.
D протікає лише на тлі форми B. Терапія даного захворювання проводиться в стаціонарі. Потрібно противірусну і базисне лікування.
Форму E не лікують, оскільки організм в силах самостійно позбавитися від вірусу. Через місяць вже може настати повне одужання. Рідко лікар може призначити симптоматичну терапію для усунення нудоти і головного болю.

Ускладнення вірусних гепатитів

Вірно поставлений діагноз, своєчасне лікування гепатитів допоможе швидко впоратися з хворобою. Найголовніше – не допустити того, щоб захворювання з гострої форми перейшло в хронічну, оскільки це може призвести до сумних наслідків: цирозу або раку печінки. Крім того, виділяють наступні ускладнення вірусного гепатиту:

анемію;
дискінезію жовчовивідних шляхів;
печінкову недостатність;
цукровий діабет;
печінкову кому.

Профілактика вірусних гепатитів

Щоб уникнути зараження печінки, необхідно вживати кип’ячену воду, піддавати термічній обробці продукти, завжди мити овочі і фрукти. Крім того, профілактика гепатиту передбачає уникнення контактів з біологічною рідиною хворих людей. Не варто предмети особистої гігієни ділити з іншою людиною. Ще профілактика вірусного гепатиту включає:

миття рук перед прийманням їжі;
своєчасну вакцинацію (особливо це необхідно дитині);
відмова від куріння і алкоголізму;
лікування запальних захворювань печінки;
використання засобів контрацепції.

Відео: вірусні гепатити у дітей

Медицинский справочник болезней

Вирусные гепатиты А, В, С, Д, Е.

Вирусный гепатит -- инфекционное заболевание печени, вызывающее диффузное воспаление печеночной ткани.
При гепатите в воспалительный процесс вовлекается вся печень и в результате нарушаются функции печени, что проявляется различными клиническими симптомами. Гепатиты могут быть инфекционными, токсическими, лекарственными и другими.

Вирусные гепатиты относятся к самым распространенным заболеваниям в мире.
В большинстве случаев протекает субклинически и диагностируется только на основании дополнительных исследований, включая лабораторные данные. Спектр клинических проявлений очень варьирует.

Острые вирусные гепатиты могут быть вызваны разными типами вирусов.
К ним относятся -- вирус гепатита А, В, С, Е, Д и другие вирусы.

Причины Гепатитов.
Частые причины гепатитов:

Вирусный гепатит А (энтеральный, через рот),
Вирусный гепатит В и С(парентеральные, через кровь),
Алкоголь.

Менее частые причины гепатитов:

Вирус гепатита Е ( энтеральный) ,
Вирус Эпштейна-Барра,
Лекарства.

Редкие причины гепатитов:

Вирус гепатита Д (дельта), цитомегаловирус, вирус простого герпеса, вирусы Коксаки А и В, эховирус,аденовирус (Ласса), флавивирус (желтая лихорадка), лептоспироз, риккетсия (тифус), химические вещества, токсины грибов.

Пути заражения.
Инфекции передаются от больного человека к здоровому.
Гепатит А – кал, слюна;
Гепатит В – кровь, сперма, слюна, перинатальный (заражение ребенка от матери);
Гепатит С – кровь;
Гепатит Е – кал, слюна;
Гепатит Д – кровь, сперма.

Инкубационный период по продолжительности значительно варьирует.
Гепатит А – от 2 до 6 недель;
Гепатит В – от 8 до 24 недель;
Гепатит С – от 6 до 12 недель;
Гепатит Е – от 2 до 8 недель;
Гепатит Д – не установлен.

Симптомы Острых Вирусных Гепатитов .

Эпидемичность характерна для гепатита А и Е.
Продромальный (инкубационный) период характеризуется слабостью, анорексией, отвращением к табаку, тошнотой, миалгией, лихорадкой. Эти симптомы более типичны для острых вирусных гепатитов и редко встречается при других гепатитах.
При появлении желтухи симптомы продромального периода обычно ослабевают, часто моча становится темной, стул светлым, иногда появляется кожный зуд, чаще при алкогольном гепатите с холестазом.

Внепеченочные проявления, включая артралгию, артриты и уртикарную сыпь --- встречается обычно только при вирусном гепатите В. При этой форме в желтушном периоде, как правило, также ухудшается общее самочувствие, в отличие от вирусного гепатита А, при котором в желтушном периоде в состоянии больных наступает улучшение.

Обьективные физикальные данные.

Диагностика Вирусных Гепатитов.

Исследования.
Повышение уровня АлАТ и АсАТ более, чем в 10 раз выше нормы является надежным тестом острого гепатита.
Билирубин повышается при тяжелом течении.
Нейтропения часто выявляется при вирусных гепатитах, особенно в продромальный период.
Гемолитическая анемия иногда наблюдается при остром вирусном гепатите В.
Выраженный холестаз, характеризующийся желтухой и кожным зудом, не является характерным для острых вирусных гепатитов, часто втречается при алкогольном гепатите. Надо исследовать уровень ЩФ в крови. При холестазе ее уровень возрастает в 3 раза и более нормы.

Ферментная диагностика.
Определение уровня сывороточных ферментов: трансаминазы, лактатдегидрогеназы, амилазы.
Уровень этих ферментов повышается при острых диффузных поражениях, острых гепатитах, постнекротическом циррозе.Существенное повышение этих ферментов наблюдается также и при некоторых хронических гепатитах, при портальном и билиарном циррозе.

Серологические исследования.

Всем больным необходимо исследовать антитела к вирусу гепатита А класса Ig M и HBsAg.
HBeAg должен быть исследован у HBsAg положительных больных для оценки инфекциозности (фазы релаксации вируса).
Д-антиген необходимо исследовать у HBsAg положительных больных, у наркоманов и при тяжелом течении гепатита.
Тесты для вируса гепатита С проводятся, если отсутствуют сывороточные маркеры на вирус гепатита А и В.
Есть предположение о существовании других форм вирусных гепатитов (F, G ), т.е. ни А ни В ни С.

Инструментальная диагностика.

Ультразвуковая: диффузные поражения, очаговые изменения.
Лапараскопия. В тяжелых случаях, при острой необходимости вводят и под контролем берется биоптат.
Рентген имеет меньшее значение, но в некоторых случаях проводится.
Пальпация, определение контуров.
Доля Риделя. У астеников краевая часть правой доли в виде язычка свисает вниз. Это доля Риделя, которую можно принять за опухоль, блуждающую почку, желчный пузырь.
В диагностике решающее имеет клиника: осмотр, пальпация, перкуссия, жалобы.

Исходы.
Полное выздоровление при острых гепатитах обычно наступает в течение нескольких недель, реже месяцев. Усталость и анорексия (отсутствие аппетита) часто сохраняется у большинства больных на длительный период. Острый вирусный гепатит В, С и Д нередко переходят в хроническую форму .
Фульминантная печеночная недостаточность, обусловленная массивными некрозами, почти никогда не бывает при вирусном гепатите А и втречается примерно в 1% случаев при вирусном гепатите В, в 2% при вирусном гепатите С и более часто при вирусном гепатите Д. Острые гепатиты иногда характеризуются рецидивирующим течением.
Наиболее неблагоприятный исход острого гепатита — хронизация болезни.

ЛЕЧЕНИЕ ОСТРОГО ГЕПАТИТА.

Специфических методов лечения не существует и поэтому большинству больных проводится базисное лечение (см.лечение хронических вирусных гепатитов, ниже).

Постельный режим не является обязательным для большинства больных.
Тщательное соблюдение личной гигиены (мытье рук, раздельная посуда и т.д.).
Госпитализация необходима при тяжелом течении болезни и при отсутствии возможности обеспечения режима в домашних условиях. Уход за больным должен предусматривать меры, исключающие передачу инфекции (дезинфекция, работа в перчатках и т.д.)
Строгая Диета не обязательна, но нужно исключить из рациона жиры, пить соки.

Контактные с больными лица.

При вирусном гепатите А лица, находящиеся в контакте с больным, обычно к моменту появления желтухи уже могут быть инфицированы и потому в изоляции и лечении не нуждаются. С профилактической целью возможно введение в/м введение им человеческого Ig (5 мл однократно).
Сексуальные партнеры больных вирусным гепатитом В подлежат обследованию с определению сывороточных маркеров и при их отсутствии этим лицам показано введение Рекомбинированной HBV вакцины. Возможно введение Гипериммунного HBVиммуноглобулина в течение 2-4 недель.

Наблюдения за больными, перенесшими острый гепатит.

Воздержание от приема алкоголя до полной нормализации функции печени (нормализация АлАТ, АсАТ, ГГТП и др.), но небольшое количество алкоголя (4-8 порций в неделю) не оказывает отрицательное влияние на течение восстановительного периода. Полное воздержание от алкоголя необходимо только при алкогольных гепатитах.
Умеренная физическая активность может возобновлена после исчезновения симптомов болезни.
Повторное исследование печеночных ферментов, в основном АлАТ и АсАТ проводят через 4-6 недель от начала болезни, и если они остаются неизмененными, то в дальнейшем их повторяют через 6 месяцев. Увеличение уровня трансаминаз более, чем в 2 раза через 6 месяцев, является основанием для проведения углубленного исследования, включая биопсию печени.

Иммунизация.
Гепатит А.
Пассивная иммунизация в/м введением 5 мл нормального человеческого Ig является эффективным в течении 4 месяцев. Она проводится с профилактической целью.
1. Лицам, отправляющимся в эпидемиологические регионы (Индонезия, Средний Восток, Южная Америка, Мексика и др.).
2. Лицам, находящемся в; тесном контакте с больными.

Гепатит В.
Пассивная иммунизация проводится лицам находящемся в тесном контакте с больными. В/м введение гипериммунного HBV иммуноглобулина по 500 ЕД дважды с интервалом в 1 месяц.

ХРОНИЧЕСКИЕ ВИРУСНЫЕ ГЕПАТИТЫ.

Хронический Вирусный Гепатит В.

Развивается в исходе острого вирусного гепатита В.
Вирус гепатита В (ВГВ) не оказывает цитопатогенного эффекта на гепатоциты, а их повреждение связано с иммунопатологическими реакциями. Резкое усиление иммунного ответа приводит не только к массивным повреждениям паренхимы печени, но и к мутации генома вируса, что приводит в дальнейшем к деструкции гепатоцитов в течении продолжительного времени. Возможно воздействие вируса и вне печени: мононуклеарные клетки, половые железы, щитовидная железа, слюнные железы (иммунологическая агрессия).

Хронический Вирусный Гепатит С.

Развивается в исходе острого вирусного гепатита С, хронизация у 50% больных. Вирус оказывает на гепатоциты цитапатогенный эффект.

Симптомы ХВГ- С.
У большинства больных характеризуется умеренно выраженным астеническим и диспептическим синдромами, гепатомегалией. Течение болезни волнообразное с эпизидами ухудшения, когда на этом фоне появляются геморрагические проявления (носовые кровотечения, геморрагическая сыпь), умеренная желтуха, боли в правом подреберье и др. ХВГ-С может оставаться в активной форме до 10 и более лет без трансформации в ЦП. Внепеченочные проявления могут быть обычно при переходе в ЦП.
Отмечается увеличение активности аминотрансаминаз, уровень которых колеблется, не достигая 10-кратного увеличения даже в период заметного ухудшения состояния больного, изредка отмечается умереная и транзиторная гипербилирубинемия. Выявление РНК-вируса и антител к нему потверждает этиологическую роль вируса гепатита С.

Хронический Вирусный Гепатит Дельта (Д).

Заболевание является исходом ОВГ-Д, протекающего в виде суперинфекции у больных ХВГ-В.
Вирус Д оказывает на гепатоциты цитопатогенный эффект, непрерывно поддерживает активность, а следовательно, и прогрессиривание патологического процесса в печени, подавляет репликацию вируса гепатита В.

Симптомы ХВГ- Д.
У большинства характеризуется тяжелым течением с выраженными симптомами печеночно-клеточной недостаточности (выраженная слабость, сонливость днем, бессоница ночью, кровоточивость, падение мссы тела и др.). У большинства появляется желтуха, кожный зуд. Печень, как правило, увеличена, но при высокой степени активности ее размеры уменьшаются. Нередко убольных появляются системные поражения. В большинстве случаев заболевание приобретает прогрессирующее течение с быстрым формированием ЦП.
При исследовании обнаруживаются некрозы паренхимы. В крови отмечается постоянное повышение активности активности аминотрансфераз, билирубина, реже щелочной фосфотазы (обычно не боле 2-х норм). У большинства выявляются умеренная гипергаммаглобулинемия, дисиммуноглобулинемия, увеличение СОЭ.
При переходе в ЦП в крови выавляются маркеры интеграции вируса гепатита Д и антитела к нему (Ig G, Ig M).

ЛЕЧЕНИЕ ХРОНИЧЕСКИХ ВИРУСНЫХ ГЕПАТИТОВ.

Всем больным проводится базисная терапия, протививирусная терапия.
Основные компоненты базисной терапии являются диета, режим, исключение приема алкоголя, гепатотоксических лекарств, вакцинации, сауны, профессиональных и бытовых вредностей, лечение сопутствующих заболеваний органов пищеварения и других органов и систем.

Диетадолжна быть полноценной: 100-120 г белка, 80-90 г жиров, из них 50% растительного происхождения, 400-500 г углеводов. При назначении диеты необходимо учитывать индивидуальные привычки больного, переносимость пищевых продуктов и сопутствующие заболевания органов пищеварения.
Курсовое лечение Антибактериальными препаратами , невсасывающимися и не оказывающими гепатотоксический эффект (один из следующих препаратов — стрептомицина сульфат, левомицетина стеарат, канамицина моносульфат, фталазол, сульгин внутрь, 5-7 дней).
С последующим приемом Биологических прапаратов(бификол, лактобактерин, бифидум-бактерин, бактисубтил - один из препаратов) в течении 3-4 недель.
Одновременно назначают Ферментные препараты, не содержащие желчные кислоты, которые оказывают повреждающее действие на гепатоциты.
Дезинтоксикационные мероприятия.
1) Внутривенное капельное введение по 200-400 мл Гемодеза в течение 2-3 дней,
2) Внутрь Лактулозу (нормазу) по 30-40 мл 1-2 раза в день,
3) Возможно 500 мл 5% в/в раствора Глюкозы с Витамином С по 2-4 мл и с Эссенциале 5,0 мл.
Продолжительность базисной терапии в среднем 1-2 месяца.
Противовирусная терапия.
В противовирусной терапии ведущая роль принадлежит Альфа-Интерферону, который оказывает иммуномоделирующий и противовирусный эффекты -- угнетает синтез белков вируса, усиливает активность естественных киллеров. Показан при гепатитах В и С.
Показания для назначения Альфа-Интерферона:
Абсолютные: хроническое течение, наличие в сыворотке крови маркеров репликации HBV (HbeAg и HBV- ДНК), повышение уровня сывороточных аминотрансфераз более чем в 2 раза. Дозы и схемы лечения зависят от активности процесса, уровня сывороточной ДНК HBV.
Пегасиспоказан при вирусных гепатитах В и С. Применяют и при комбинированной и при монотерапии.
Зеффикс (Ламивудин) высокоактивен при вирусном гепатите В.
Ребетол, в комбинированной терапии с Альфа-Интерфероном при вирусном гепатите С.
Копегус,в комбинированной терапии при вирусном гепатите С с Альфа-Интерфероном и Пегасисом.

Читайте также: