Скарлатина реферат українською мовою

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ ЗАПОРІЗЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС ТЕОРЕТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Кількість годин: 2

1. Скарлатина. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Ускладнення. Діагностика. Лікування.

2. Кір. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Клінічні форми кору. Ускладнення. Діагностика. Лікування. Профілактика.

3. Краснуха. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Ускладнення. Лікування. Профілактика.

4. Вітряна віспа. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічні форми. Ускладнення. Лікування. Профілактика.

5. Епідемічний паротит. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічні форми. Ускладнення. Діагностика. Лікування.

Література:Педіатрія / За ред.. С.К. Ткаченко, Р.І. Поцюрко. – К.: Здоров’я, 2003.

Додаткова:Интенсивная терапия в педиатрии. Практическое руководство / Под ред. В.А. Михельсона. – М., 2003.

Майданник В.Г. Педиатрия: ученик. – К., 1999.

Петрушина А.Д. Неотложные состояния

у детей. – М., 2001.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

Дидактична: засвоїти поняття про скарлатину, кір, краснуху, вітряну віспу, епідемічний паротит.

Виховна:виховати у студентів відчуття поваги, співчуття, доброти до дітей з патологією.

Скарлатина. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Ускладнення. Діагностика. Лікування

Скарлатина — гостра інфекційна хвороба, спричинена гемолітичним стрептококом, характеризується гарячкою, загальною інтоксикацією, тонзилітом і дрібноточковою висипкою з наступним пластинчастим лущенням.

Етіологія. Збудник скарлатини — β-гемолітичний стрептокок групи А, виділяє екзотоксин. Відомо 80 серологічних серотипів цього стрептокока. Кожен із них може спричинити не лише скарлатину, але й бешиху, гострий тонзиліт, інші клінічні форми стрептококової інфекції.

Епідеміологія. Скарлатина — типова антропонозна інфекція. Джерелом її є тільки людина, хвора на скарлатину або іншу форму стрептококової інфекції, а також носії (здоровий або реконвалесцент). Найбільш небезпечними є хворі з ураженням носа, ротової частини глотки, а також особи із атиповими і стертими формами хвороби. Основний шлях передавання інфекції — краплинний. Інтен­сивність поширення стрептокока підвищується під час кашлю, чхання, внаслідок тісного і тривалого перебування в колективі, де зосереджене джерело інфекції. Контактно-побутовий шлях передавання інфекції — через іграшки, предмети по­буту — спостерігають переважно в дитячих дошкільних закладах. Можливе пере­давання інфекційного збудника аліментарним шляхом — через молоко, молочні продукти. Сприйнятливість до стрептокока найвища в дітей (3—8 років) і в осіб молодого віку. Вона визначається ступенем напруженості антитоксичного імуні­тету. Діти перших 3—6 міс. життя на скарлатину майже не хворіють, у їхній крові виявляють високий титр стрептококового антитоксину, успадкованого від матері. Хворіють більше взимку, менше влітку, періодичність підвищення показника за­хворюваності кожні 5—7 років.

Клінічна картина. Для скарлатини характерна чітка циклічність. У пере­бігу хвороби розрізняють 4 періоди: інкубаційний, початковий, висипання і ре­конвалесценції.

Інкубаційний період триває від декількох годин до 7 днів, частіше 2—4 дні. Початковий період охоплює проміжок часу від перших симптомів хвороби до появи висипки, він триває 1—2 доби. Основні синдроми цього періоду — інток­сикація і гострий тонзиліт. Для синдрому інтоксикації характерні підвищення температури тіла, порушення загального стану, біль голови, блювання, тахікардія. Синдром гострого тонзиліту в початковий період характеризується болем у глот­ці під час ковтання, обмеженою гіперемією слизової оболонки піднебінних миг­даликів і м'якого піднебіння, інколи дрібноточковою енантемою на м'якому під­небінні і збільшенням регіонарних кутощелепних, болючих під час пальпації, лімфовузлів. Гострий тонзиліт може бути катаральним, лакунарним або фоліку­лярним.

Період висипання починається з появи висипки на шкірі і триває 4—5 днів. У цей період можна виділити дві стадії — розпалу і згасання. Стадія розпалу характеризується максимально вираженими симптома­ми інтоксикації, найбільш яскравими змінами в ротовій частині глотки, на шкірі, у лімфовузлах, тривалість — 1—2 дні. Стадія згасання триває 3—4 дні, характери­зується поступовим зменшенням вираженості симптомів.

Клінічно період висипання характеризується трьома синдромами: інтоксика­ційним, гострого тонзиліту й екзантеми. Синдром інтоксикації характеризується підвищеною температурою тіла, нудотою, блюванням, болем голови. Підвищена температура тіла упродовж 1—2 діб може бути єдиним проявом інтоксикації. Тон­зиліт спостерігають практично у всіх хворих. Перебіг гострий з гіпертрофією і гіперемією мигдаликів, яка охоплює не лише мигдалики, а й дужки, язичок, м'яке піднебіння, задню стінку глотки. Гострий тонзиліт може бути катаральним, лаку­нарним або фолікулярним. Збільшуються регіонарні кутощелепні лімфовузли, вони болючі під час пальпації.

Висипка з'являється зазвичай у перші 2 дні хвороби. Висипка дрібноточкова, дрібні розеоли (розміром 1—2 мм) розташовані на близькій відстані одна від од­ної. У перші дні хвороби висипання яскраво-червоного кольору, рясне. Переваж­на локалізація на згинальній поверхні кінцівок, у складках шиї, живота, бічних поверхнях грудей, внутрішніх і задніх поверхнях стегон та гомілок. У згинальних складках висипання рясне, яскравіше, довше зберігається, розташоване на гіперемованому тлі шкіри. Інколи можна спостерігати міліарну висипку у вигляді дрібних, як головка булавки, пухирців, наповнених каламутною рідиною. При тяжких формах скарлатини висипка часто буває геморагічною. На згинах можна бачити багато дрібноточкових крововиливів — це симптом складки (Пастіа). Типовим для гострого періоду скарлатини є зовнішній вигляд хворого — блідий носо-губний трикутник. Для скарлатини характерні зміни язика. У 1-й день хво­роби він густо обкладений білуватим нальотом, на 2—3-й день починає очищува­тися і з 4-го дня стає яскраво-червоним, сосочки гіпертрофуються — "малино­вий" язик. Зміни з боку інших органів і систем у гострий період слабо виражені. Можливі порушення серцево-судинної системи: приглушені тони серця, тахікар­дія, підвищений артеріальний тиск.

Період реконвалесценції починається з 2-го тижня хвороби і триває 1,5— 2 тиж. У деяких дітей помітні залишкові зміни на шкірі (лущення) і "малиновий" язик. Для скарлатини характерне пластинчасте лущення на долонях і підошвах. За тяжкістю типові форми скарлатини поділяють на легкі, середньої тяжкості і тяжкі.

Легкі форми зустрічаються найчастіше, характеризуються слабовираженими симптомами інтоксикації, помірними змінами в ротовій частині глотки у вигляді катарального тонзиліту. Температура тіла субфебрильна, стан дітей задовільний. Можливі короткочасний біль голови, нездужання, біль у глотці під час ковтання, блювання. Висип нерясний, неяскравий, зникає до 3—4-го дня хвороби. Зміни в ротовій частині глотки зберігаються упродовж 4—5 днів.

Скарлатина середньої тяжкості характеризується значною інтоксикацією, підвищеною температурою тіла до 38,6—39 °С, повторним блюванням. Розви­вається лакунарний або фолікулярний тонзиліт з яскраво-червоною гіперемією. На слизовій оболонці м'якого піднебіння можлива точкова енантема. Дрібноточ­кова висипка яскрава, рясна, на гіперемованому тлі шкіри, триває 5—6 днів. У всіх хворих спостерігають тахікардію, приглушеність І тону.

Тяжка форма перебігає з різко вираженими симптомами інтоксикації (ток­сична форма) або з тяжкими септичними ураженнями (септична форма). Поєд­нання початкових токсичних симптомів і септичних процесів спричинює токсикосептичну скарлатину.

Токсична форма скарлатини розвивається бурхливо і характеризується різко вираженими симптомами інтоксикації. Температура тіла підвищується до 40 °С і вище, спостерігають біль голови, повторне блювання, збудження, марення, не­притомність, судоми. Висипка яскрава на гіперемованому тлі шкіри, часто з ге­морагіями. Швидко розвиваються симптоми ураження серцево-судинної систе­ми. Уже в 1-у добу хвороби можливий розвиток інфекційно-токсичного шоку.

Септична форма скарлатини характеризується розвитком тяжких запальних і гнійно-некротичних змін. Некрози можливі не тільки на мигдаликах, але й на дужках, язичку. Розвивається гнійний лімфаденіт передніх шийних лімфовузлів із залученням у процес прилеглої клітковини (аденофлегмона).

Екстрабукальна, або екстрафарингеальна, скарлатина (опікова, ранова, після­пологова) вирізняється коротшим інкубаційним періодом, яскравою дрібноточковою висипкою, яка з'являється довкола воріт інфекції і більш насичена саме в цих місцях.

Ускладнення скарлатини поділяються на специфічні і неспецифічні. Спе­цифічні ускладнення, зумовлені стрептококом, поділяються на септичні й алергійні. До септичних ускладнень належать: гострий тонзиліт (у ранні терміни тіль­ки некротичний, у пізні — будь-якого характеру); лімфаденіт гнійний у ранні терміни, отит, мастоїдит, сепсис тощо. Алергійні ускладнення проявляються синовітом, інфекційно-алергійним міокардитом, гломерулонефритом, ревматизмом. Неспецифічні ускладнення зумовлені іншим етіологічним чинником (стафілоко­ком, пневмококом).

За термінами виникнення ускладнення поділяють на ранні (розвиваються на 1-му тижні хвороби) і пізні (на 2-му тижні й пізніше). Ранні ускладнення можуть бути токсичними, септичними, рідше — алергійними, пізні — переважно алергій­ні, проте можуть бути і септичними.

Діагностика. Скарлатину діагностують на підставі клініко-епідеміологічних даних. Анамнез хвороби і об'єктивний огляд дають можливість виявити всі типові для скарлатини симптоми. Епідеміологічні відомості про наявність в ото­ченні дитини хворих на скарлатину або інші хвороби стрептококової етіології значно допомагають діагностувати скарлатину. У сучасних умовах використову­ють класичний метод лабораторної діагностики — бактеріологічний, за допомо­гою якого можна виявити гемолітичний стрептокок у будь-якому вогнищі ура­ження. Допомагає в діагностиці гематологічний метод (у крові лейкоцитоз, нейтрофільоз, збільшена ШОЕ).

Лікування комплексне, етіопатогенетичне, можна проводити як у лікарні, так і в домашніх умовах. Госпіталізують хворого за клінічними, епідеміологічни­ми і віковими показаннями. Режим — ліжковий. Дієта відповідно до віку. Антибіотикотерапія обов'язкова для всіх хворих на скарлатину незалежно від віку. При легких формах найефективнішим є пеніцилін внутрішньом'язово, внутрішньо­венно чи перорально. При тяжких формах призначають дезінтоксикаційну, гіпосенсибілізувальну терапію.

Профілактика. Основними профілактичними заходами є раннє виявлен­ня та усунення джерела інфекції. Виписують із лікарні на 10-й день від початку хвороби. Реконвалесценти, які відвідують дитячі дошкільні заклади і перші два класи школи, залишаються на карантині ще протягом 12 днів. Такі самі терміни ізоляції (22 дні) поширюються і на хворих на тонзиліт з вогнища скарлатини. Для профілактики у вогнищі проводять поточну й остаточну дезінфекцію (в день реє­страції одужання) силами родичів. Якщо хворі на скарлатину діти дошкільного віку контактували з учнями 1—2 класів, установлюють карантин на 7 днів з мо­менту ізоляції хворого. Одночасно проводять медичний огляд, обстеження на стрептокок, ізолюють хворих і носіїв стрептокока з наступною санацією. У місцях масового скупчення дітей провітрюють приміщення, проводять вологе прибиран­ня, УФ опромінення.

Скарлатина - гостре інфекційне захворювання, що характеризується лихоманкою, інтоксикацією, явищами гострого тонзиллита і багатою точкової висипом.

Збудниками скарлатини є токсигенные стрептококи групи А, т. е. штами мікроорганізмів, які могли продукувати экзотоксин (сін. - токсин Діка, скарлатинозный токсин).

Як і нетоксигенные штами цих мікроорганізмів, збудники скарлатини перебувають у клітинної стінці глюкуроновую і липотейхоевую кислоти, М-, Т- і R-протеины, липопротеиназу, груповий полісахарид, пептидоглюкан, а процесі життєдіяльності продукують стрептолизины-О і -P.S, глюкуронидазу та інших речовини, здатні надавати біологічне дію на макроорганизм.

Джерелом інфекції найчастіше служать хворі скарлатиною, рідше - ангіною носії токсигенных штамів стрептококів (здорові чи реконвалесценты після стрептококковых захворювань). Основним шляхом поширення стрептококів є повітряно-краплинний. Второстепенное значення має тут інфікування шляхом контакту (через ужиткові речі, догляду, перев'язувальний матеріал) і з харчовими продуктами. Входными воротами служать слизова оболонка ротоглотки чи раневая (опікова) поверхню, у випадках - легкі. При зараження через слизову оболонки ротоглотки розвивається фарингеальная, а при інфікуванні через раневую поверхню й легкі - внеглоточная (экстрафарингеальная) форми скарлатини. За даними У. Д. Цизерлинга (1978), в 97,0% випадків захворювання первинна локалізація стрептококковой інфекції перебуває у ротоглотке, в 2,0% - на шкірі й в 1,0% - у легенях.

Патогенез. Инфицирование людей, котрі мають імунітетом до эритрогенному токсину Діка, токсигенными штамами стрептококів групи А веде до розвитку місцевих податків та загальних явищ інфекційного процесу, що з взаємодією макроорганизма з продуктами життєдіяльності і клітинними антигенами збудників захворювання, притаманними всіх форм стрептококкоза (див. Ангіна). Інформація в оболонці стрептококів липотейхоевая кислота забезпечує їх фіксацію до лимфоидным клітинам. М-протеин придушує функціональне стан фагоцитів. Капсула мікробної клітини забезпечує стійкість її до протеолітичних ферментам біологічних рідин макроорганизма. Продуцируемые у процесі життєдіяльності стрептококів продукти обміну надають місцеве й загальне вплив. Місцеве дію проявляється у тканинах, є воротами інфекції, разом й характеризується запальної реакцією, а загальне - токсичною поразкою центральної нервової, серцево-судинної та інших систем макроорганизма.

Патологічний процес при скарлатині, поруч із відзначеним, обумовлений і деякими іншими механізмами, пов'язаними, переважно, зі скарлатинозным токсином (токсином Діка). Токсин Діка складається з 2 фракцій - термолабильной (эритрогенный токсин), здатної надавати токсичне впливом геть організм покупців, безліч термостабильной - яка має аллергенными властивостями. Эритрогенный токсин має пирогенностью, цитотоксичностью, здатністю придушувати функціональне стан ретикулоэндотелиальной системи, підвищувати проникність клітинних мембран, викликати різке розширення капілярів шкіри гостре запалення верхніх верств дерми з наступною некробиотическими змінами клітин епідермісу. У організмі людей, раніше не що на скарлатиною, вона була впродовж кількох годин викликає розвиток лихоманки, загальної інтоксикації, катарального тонзиллита і багатою точкової висипу, сгущающейся мови у природничих складках шкіри відсутньої у сфері носогубного трикутника, збереження протягом 2-5 сут. Скарлатинозная висип є виявом стрептотоксикоза. Морфологически вона характеризується гостре запалення верхніх верств дерми з різким розширенням капілярів і некрозом епітелію. Внутрикожное запровадження здоровим, не болевшим скарлатиною, і навіть хворим скарлатиною 1-4 доз эритрогенного токсину викликає через 4-6 год запальну реакцію шкіри дома запровадження препарату. З 2-ї тижня хвороби, потім у протягом усього життя реакція організму на скарлатинозный токсин залишається негативною. Инфицирование людей, не реагують запровадження 1-4 його доз, токсигенными штамами стрептококів нездатна викликати скарлатину. Развивающийся вони інфекційний процес проявляється ангіною, пикою або інший формою стрептококкового захворювання. Отже, позитивна реакція на токсин Діка свідчить про відсутність антитоксического імунітету і наявності сприйнятливості до скарлатині. Негативна проба - показник перенесеної скарлатини чи латентної інфекції, викликаної токсигенными штамами стрептококів. Антигенная структура эритрогенного токсину Діка в усіх можна зустріти у природі стрептококів однотипна, а антитоксический імунітет після перенесеного захворювання довічний. Тому скарлатиною, зазвичай, хворіють раз на життя, найчастіше - у дитячому віці. Повторна скарлатина є у 2-4% випадків. Разом про те, при первинної зустрічі з токсигенными стрептококками клінічна форма скарлатини відзначається лише в 1/3 частини людей. В інших розвивається ангіна чи латентна стрептококковая інфекція, що супроводжуються формуванням антитоксического імунітету і появою негативною реакцію токсин Діка. Співвідношення ангіни і скарлатини у своїй становить 1:1. У зв'язку з тим, що у розвитку інфекційного процесу при скарлатині, крім токсину Діка, беруть участь та інші внеклеточные, і навіть клітинні чинники стрептококів групи У реконвалесцентов після неї відзначаються практично самі результати захворювання, що й за ангіні - можуть розвиватися міокардит, гломерулонефрит, поліартрит та інші.

Отже, скарлатина є одним із клінічних форм стрептококковой інфекції, патогенез яким характеризується від ангіни і пики на основному через участь у патологічному процесі, поруч із звичайними патогенними чинниками стрептококів групи До того ж і токсину Діка.

Симптоми і течія. Відповідно до сучасної класифікації скарлатини, розрізняють фарингеальные і экстрафарингеальные форми захворювання. Кожна їх то, можливо типовою і атипової. При типовою скарлатині виділяють легку, среднетяжелую і важку форми інфекційного процесу. Важка скарлатина, своєю чергою, може протікати з величезним переважанням токсичного, септического чи токсико-септического компонентів. Атипова скарлатина відбувається у субклінічної (стертою) і рудиментарної формах.

Інкубаційний період при скарлатині триває від 1 до 12 сут (найчастіше 1-3 дня). Початок захворювання гостре. Серед повного добробуту з'являються озноб, загальна слабкість, біль голови, біль у горлі при ковтанні, порушується апетит і протягом кількох годин підвищується температура тіла (до 38,0-39,0оС). Після цього наростають раніше що з'явилися симптоми інтоксикації (посилюються загальна що слабкість і біль голови, зникає апетит, в дітей віком приєднуються нудота і блювота) і гострого тонзиллита (біль у горлі при ковтанні, гіперемія слизової оболонки ротоглотки, збільшення і болючість углочелюстных лімфатичних вузлів). Водночас набухають скупчення лимфоидных клітин м'якого неба. Вони набувають вид горбочків яскраво-червоного кольору розміром 1-1,5 мм в діаметрі. Через 6-12 год з захворювання на шкірі хворого з'являється экзантема. Спочатку більше інтенсивна на шиї, верхню частину тулуба, проксимальных відділах кінцівок немає взагалі у сфері носогубного трикутника.

Сапь при скарлатині.

Висип складається з безлічі які зливаються точкових елементів, розташованих на гиперемированном тлі. У зв'язку з цим тіло хворого скарлатиною нагадує людини, якого забарвили з допомогою пензля червоною фарбою. Найбільш інтенсивна по виразності і кількості елементів экзантема відзначається на шкірі внутрішніх поверхонь стегон, частині життя й пахвових областей. Особливо виражене згущення висипу зокрема у природних складках пахвових і ліктьових ямок (симптом Пастиа). Інтенсивність висипу зустрічалися з більш виражена при важкої формі захворювання, аніж за легкої і среднетяжелой. При токсичного скарлатині вона часто набуває геморагічний характер. Висип практично завжди супроводжується сверблячкою і на шкірі хворих часто є расчесы. Экзантема, зазвичай, сягає максимальної виразності на 2-3-й день хвороби, та був на кінець тижня поступово вгасає. Для її місці з'являється масштабування шкіри, інтенсивність якого відповідає виразності елементів висипу. На тулуб масштабування носить отрубевидный, але в долонях, стопах і кінчиках пальців пензлів і стоп плаский характер. Слід пам'ятати, що висип при скарлатині який завжди має типові прояви. У окремих випадках вона має кореподобный характер. Іноді на шиї, грудях, животі экзантема супроводжується появою дрібних пухирців, наповнених прозорим вмістом. При скарлатині практично завжди відзначається білий дермографизм.

Постійним ознакою скарлатини є гострий тонзиліт. "Ні скарлатини без ангіни" - говорить старе вислів, яке підкреслює сталість синдрому тонзиллита при скарлатині. Тонзиллит характеризується гіперемією і набряком слизової оболонки ротоглотки і мигдалин. В усіх випадках захворювання мигдалини виглядають гиперемированными, отечными, що містять лежить на поверхні дуже багато серозного экссудата. Найчастіше тонзиліт носить катаральный характері і більш рідко - гнійний. При важкому перебігу захворювання поразка мигдалин супроводжується некротическими змінами. У цих хворих некротический процес часто поширюється на що прилягають до миндалинам тканини. Практично попри всі формах тонзиллита запальний процес у ротоглотке носить однотипний характер. Він виявляється яскраво-червоної гіперемією тканин, окресленої м'яким небом, яку зазвичай порівнюють із загравою і називають "палаючим зевом". Зникнення явищ фарингита значною мірою корелює з динамікою елементів экзантемы. Тільки зернистость слизової оболонки ротоглотки зберігається довше. З 3-4-го дня захворювання кінчик мови очищається від нальоту і їх отримує зернисту поверхню

"Малиновий мову" при скарлатині.

("малиновий" мову). Ці його зберігаються протягом 7-10 днів. У периферичної крові при скарлатині відзначається нейтрофильный лейкоцитоз підвищена ШОЕ. З 5-7-го дня захворювання приєднується эозинофилия.

Легка форма скарлатини характеризується помірним підвищенням температури тіла (до 38,0-38,5оС), незначними ознаками інтоксикації і елементами висипу, катаральним тонзилітом та її невеличкої тривалістю (4-5 сут) основних проявів захворювання.

Среднетяжелая форма скарлатини супроводжується фебрильной лихоманкою (38,6-39,5оС), загальної слабкістю, головний біль, на брак апетиту, у детей-кратковременной (1-3 разу) блювотою, і навіть тахикардией (130-140 уд/мин), яскраво вираженої экзантемой, катаральним чи гнійним тонзилітом, які зберігаються протягом 6-8 сут.

Важка токсична скарлатина протікає з гиперпиретической лихоманкою (39,6-41,0оС), анорексією, порушенням психічного статусу (порушенням чи загальмованістю), в дітей віком - з многократной блювотою, ми інколи з корчі, менингеальными симптомами та втратою свідомості, тахикардией не більше 140-160 уд/мин, артеріальною гипотензией, точечно-геморрагической экзантемой, катарально-гнойным тонзилітом і частим розвитком инфекционно-токсического шоку.

Важка септическая скарлатина відрізняється важкого токсичного форми захворювання переваженням у картині захворювання не токсичного, асептичного компонента інфекційного процесу - явищ некротического тонзиллита з поширенням некротического процесу з мигдалин на м'яке небо, слизову оболонку ротоглотки і носоглотки, різко вираженого углочелюстного лимфаденита з частим залученням в патологічний процес оточуючої клітковини (периаденит) і можливість нагноєння уражених лімфатичних вузлів (аденофлегмона).

При экстрафарингеальной скарлатині интактны тканини ротоглотки і углочелюстных лімфатичних вузлів. Однак цьому є регионарный до воріт інфекції лимфаденит й інші характерні при цьому захворювання прояви. Субклиническая (стерта) форма скарлатини діагностується у разі, коли відсутні чи незначно виражені окремі типові нею прояви. Рудиментарная скарлатина протікає з незначно вираженої і короткочасною (протягом 1-2 днів) симптоматикою захворювання.

Ускладнення. Найважчі ускладнення скарлатини - стрептококковый сепсис, аденофлегмона і мастоидит з застосування як этиотропного кошти бензилпенициллина практично зникли. Нині зустрічаються лише отит і синусит. Крім лідерів після перенесеного захворювання можуть бути постстрептококковые хвороби - инфекционно-аллергические (токсичні) миокардиты і нефрити. Миокардит розвивається у період ранньої реконвалесценції. Він характеризується субфебрильной температурою тіла, потливостью, загальної слабкістю, тахикардией чи лабильностью пульсу, артеріальною гипотензией, помірним лейкоцитозом, підвищенням ШОЕ, і навіть змінами електрокардіограми - зниженням зубця Т, деформацією зубців желудочкового комплексу. Нефрит при скарлатині розвивається на 8-14-е добу захворювання. За сучасних умов він, зазвичай, відбувається у латентної формі, характеризуясь лише сечовим синдромом: помірковано вираженими протеинурией, лейкоцитурией, эритроцитурией і цилиндрурией.

Діагноз і диференціальний діагноз. Діагноз скарлатини полягає в клінічних (гостре початок захворювання, лихоманка, інтоксикація, гострий катаральный чи катарально-гнойный (при септичної формі хвороби - некротический), тонзиліт, багата точкова висип, сгущающаяся мови у природничих складках шкіри лабораторних (нейтрофильный лейкоцитоз, підвищена ШОЕ, багатий зростання бетагемолитических стрептококів при сівбу матеріалу зі вогнища інфекції на кров'яної агар, наростання титрів антитіл до стрептококковым антигенів - М-протеину, А-полисахариду, стрептолизину-О і другим)данных.

Скарлатину слід диференціювати із хворобами, що перебігають з экзантемой - краснухою, скарлатиноподобной формою псевдотуберкулеза і аллегической реакцією організму на чужорідні антигени (гаптены) лікарського чи іншого походження.

все для студентів

1. Поняття скарлатини, причини виникнення та шляхи передачі.

2. Ускладнення скарлатини та її лікування.

Список використаної літератури.

Вступ

Скарлатина – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується симптомами загальної інтоксикації, ангіною та висипом на шкірі.

Джерелом інфекції є хворі на скарлатину або реконвалесценти, хворі на ангіну, бешиху, хронічний тонзиліт, назофарингіт, а також здорові носії бета-гемолітичного стрептокока групи А. Заразливість припадає на останні 2 дні інкубації, весь період хвороби і до 21-го дня реконвалесценції.

Захворювання передається повітряно-крапельним шляхом, іноді через дитячі іграшки, рушники та інші предмети побуту, молочні продукти. Коефіцієнт контагіозності становить 0,4. Частіше хворіють діти у віці 2- 9 років. Максимум захворюваності припадає на осінньо-зимовий період. Антибактеріальний імунітет типоспецифічний і нетривалий, антитоксичний - досить стійкий. У хворих на скарлатину, які лікувались антибіотиками, формується менш тривалий імунітет, а тому можливі випадки повторного захворювання.

Інкубаційний період триває 2-7 днів, інколи до 12 днів. Температура тіла підвищується до 38- 39 °С, тримається 3-4 дні та скороченим лізисом знижується до норми. Гарячка супроводжується болем у горлі, нерідко нудотою і блюванням.

Вже в 1-й день хвороби (рідко на 2-3-й день) з'являється крапчаста рожева або пурпурово-червона висипка, яка виступає над поверхнею гіперемійованої шкіри. Висипка концентрується на щоках, в пахвинних і пахвових областях, на згинальних поверхнях кінцівок, особливо в природних складках шкіри; супроводжується свербінням. Носо-губний трикутник блідий, вільний від висипки. Екзантема щезає через 3-7 днів, залишаючи після себе рясне лущення - висівкове на обличчі, пластинчасте - на тулубі та кінцівках, особливо на кінчиках пальців. У деяких хворих може спостерігатись міліарна дрібнопухирцева (на тильній поверхні пальців рук), розеольозно-папульозна (частіше на розгинальній поверхні кінцівок) або геморагічна (при важкому перебігу) висипка.

1. Поняття скарлатини, причини виникнення та шляхи передачі

Заражуються передусім слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. Стрептокок, розмножуючись, виділяє токсин, який всмоктується в кров і спричинює порушення загального стану. З дією токсину пов'язані також висипання на шкірі та зміни поверхні язика.

Інколи збудник проникає через ушкоджену шкіру (ранова або опікова скарлатина). Інфекція може передаватися через речі хворого, а також із зараженою їжею (наприклад, через молоко та молочні продукти).

Особливо часто на скарлатину хворіють діти віком від 3 до 10 років.

Інкубаційний період - 2-7 діб.

Хвороба починається раптово. З'являються слабість, головний біль, блювання, температура тіла підвищується до 40°С. Через кілька годин дитині стає боляче ковтати, мигдалики збільшуються, червоніють. На них з'являється наліт (клінічна картина ангіни). Язик вкривається білувато-сірим нальотом. Через 4-5 діб наліт зникає, язик стає малиновим - його колір нагадує колір малини. Збільшуються шийні лімфатичні вузли.

Протягом перших 2 діб на тілі з'являється скарлатинозне висипання - дрібні яскраво-червоні плями. Спочатку їх помічають на шиї, грудях, під пахвами, на ліктьових згинах та внутрішній поверхні стегон, а згодом вони поширюється по всьому тілу. Не уражуються лише ніс, губи та підборіддя (носогубний трикутник). Це характерна ознака скарлатини.

Гостра фаза хвороби триває 2-5 діб, у тяжчих випадках - довше.

Після зниження температури тіла висипання поступово бліднуть, потім зникають. Починає злущуватися шкіра не лише в тих ділянках, де було висипання. На кистях, стопах, де добре розвинений роговий шар, шкіра іноді відлущується шарами. Загальний стан дитини поліпшується.

– вираженість інтоксикаційного синдрому;

– інтенсивність та характер висипу;

– наявність та характер ускладнень.

Температура тіла підвищується до 38 °С, помірно виражені симптоми інтоксикації, загальний стан задовільний, катаральна ангіна, незначний висип на шкірі, клінічні симптоми тривають 3-5 днів.

Температура тіла підвищується до 39-40 °С, тривалість – 5-7 днів, головний біль, повторне блювання, яскравий, інтенсивний висип на шкірі, фолікулярна, лакунарна ангіна, енантема на м’якому піднебінні, розвиток ускладнень.

Значно виражений інтоксикаційний синдром, температура тіла підвищується до

40 °С і вище, можливі менінгеальні симптоми, судоми, порушення свідомості, висип із ціанотичним відтінком, геморагічний висип, розвиток ускладнень.

Характеризується некротичною ангіною, некротичним назофарингітом, розвитком септичних ускладнень.

2. Ускладнення скарлатинита її лікування

Скарлатина небезпечна ускладненнями. Найчастіше спостерігається запалення лімфатичних вузлів, в основному підщелепних. Запалення середнього вуха у дітей виникає зазвичай на 15-16-ту добу хвороби, проте буває й пізніше. Можливий розвиток міокардиту, гломерулонефриту, артриту, серцевої міастенії та своєрідного серцево-судинного синдрому - так зване скарлатинозне серце (сповільнення пульсу, дихальна аритмія, зниження артеріального тиску, систолічний шум тощо).

Скарлатина часто зумовлює загострення ревматизму, інколи початок ревматизму пов'язують саме із скарлатиною.

Захворюваність підвищується в осінньо-зимові місяці.

У домашніх умовах лікують хворих на скарлатину з легким перебігом. У разі тяжкої та ускладненої форм захворювання дитину шпиталізують.

Хворі на скарлатину протягом гострого періоду захворювання повинні дотримуватися постільного режиму. Дитині треба створити спокійну обстановку, постійно провітрювати приміщення. У перші дні хвороби в неї з'являється відчуття болю під час ковтання, різко знижується апетит. Годувати дитину в цей час слід невеликими порціями рідкою або напіврідкою теплою їжею 5-6 разів на день.

Зазвичай діти багато п'ють. Корисні фруктові та овочеві соки, зокрема морквяний, чай з лимоном, настій шипшини, журавлинний морс, овочеві супи, молочні продукти. Дитині дають вівсяний відвар, вівсяну та гречану каші, парові котлети, м'ясне пюре, варену морську рибу, вершкове масло, яблука, виноград. У період розпалу хвороби нерідко можливий запор, а тому в раціон уводять чорнослив, печені яблука, морську капусту, висівки. З дієти вилучають шоколад, гострі та солоні страви.

У більшості випадків хворому рекомендують потогінне лікування - дитину одягають у довгу сорочку, змочену в гарячому відварі трави гуньби сінної або вівсяної соломи, зверху обгортають ковдрою. Тривалість процедури - до 1 години.

У народі хворих на скарлатину годували вівсяною юшкою, вигрівали на печі, яку вистеляли соломою і поливали відваром вівса.

У разі високої температури тіла застосовують заспокійливі обгортання тіла з використанням води температури 30°С.

Одночасно ставлять компреси на шию (температура води 15-18°С), змінюючи їх кожні 10-15 хв. Це обмежує запалення і затримує розвиток нальоту в горлі.

Для лікування скарлатини рекомендують лікарські рослини.

1. Трава суниць лісових: 1 столову ложку сировини залити 200 мл води, витримати на водяній бані 15 хв, настояти 1 год. Приймати по 30-80 мл 3 рази на день.

2. Квітки бузини чорної: 1 десертну ложку сировини залити 300 мл окропу, настояти 20 хв у закритому посуді. Приймати по 30-70 мл 3 рази на день у гарячому вигляді.

3. Трава деревію звичайного: 1 столову ложку залити 300 мл окропу, настояти 1 год. Приймати по 30-70 мл 3 рази на день залежно від віку дитини.

Як протизапальний, антибактеріальний засіб, що підвищує опірність організму, призначають настоянку свіжого кореня ехінацеї пурпурової (аптечний препарат) - по 1 краплі на рік життя дитини 3-4 рази на день з водою.

У разі збільшення та болючості лімфатичних вузлів як протиалергійний та протизапальний засіб призначають суміш:

Трава череди трироздільної - 40 г

Трава фіалки триколірної - 40 г

Трава пасльону солодко-гіркого - 10 г.

Десертну ложку суміші залити 200 мл води, довести до кипіння, витримати на водяній бані 15 хв, настояти 1 год, процідити, приймати протягом дня ковтками.

На припухлі шийні лімфатичні вузли ставити теплі компреси з розчином столового оцту (1 чайна ложка на склянку води), змінюючи їх через 30 хв 2-4 рази.

Як спазмолітичний, сечогінний, протизапальний та відхаркувальний засіб використовують корені бедринцю ломикаменевого. З порошку кореня сформувати пілюлі з медом (по 0,3-0,5 г порошку на 1 пілюлю). Приймати по 1 пілюлі через 4 год, запиваючи водою. Для дітей віком до 5 років готують відвар із кореня: 1/2 столової ложки залити 200 мл окропу, кип'ятити 30 хв на малому вогні, охолодити, процідити. Вживати по 1 чайній ложці 3 рази на день перед їдою. Зменшує запалення та спазм гладеньких м'язів верхніх дихальних шляхів, полегшує відхаркування.

Догляд за ротовою порожниною має бути особливо ретельним. Кожні 2 год полоскати горло відваром листя горіха волоського і трави ожини сизої у співвідношенні 3:1. 50 г суміші залити 500 мл води, кип'ятити 3 хв на малому вогні. Полоскати теплим.

Корисно полоскати горло 5% розчином лимонної кислоти або водою із соком свіжого лимона (20-30 крапель на склянку теплої перевареної води).

Промивати ніс водою температури 27-30°С.

Якщо висипання йде повільно, це небезпечно. Для його посилення роблять обгортання. Простирадло намочують у теплому слабкому розчині кухонної солі та оцту, викручують. Дитину обгортають простирадлом, кладуть у ліжко та вкривають теплою ковдрою. Тривалість процедури - 1-1,5 год. Після обгортання дитину швидко обтирають вологою тканиною і перевдягають. Прискорюють появу висипання ванни температури 35-36°С. Коли шкіра починає лущитися, ванни прискорюють відпадання лусочок. Особливо корисні мильні ванни.

Полегшують лущення ванни з відваром висівок.

Треба берегти дитину від застуди, особливо в період злущування.

Під час хвороби щодня на ніч накладати збуджувальні компреси на живіт, а після одужання - ще протягом 2 тижнів разом із збуджувальними обгортаннями литок (для запобігання загостренню перебігу хвороби).

Важливо правильно доглядати дитину.

Посуд, яким користується дитина добре мити та кип'ятити. Робити вологе прибирання приміщення з використанням 0,5% розчину хлорного вапна, регулярно провітрювати. Повітря в кімнаті має бути не тільки чистим, але й вологим. Можна поставити таз з водою або розвішувати вологі простирадла.

Запалення горла лікують звичайними методами: інгаляції, полоскання або промивання. У разі ускладнення скарлатини міокардитом застосовують відповідне лікування. У разі погіршення серцевої діяльності під час інтоксикації використовують засоби для посилення скоротливої функції міокарда та судинного тонусу. Для своєчасного виявлення отиту натискують на соскоподібні відростки за вухами. У разі отиту з'являється їх болючість. Кожні 2 доби оглядають барабанні перетинки.

У разі нефриту дитині призначають суворий постільний режим, на ділянку нирок прикладають зігрівальні компреси. Дуже важливо дотримуватися дієти (молоко, білий хліб, каші, зварені на воді, з маслом, компоти, апельсиновий сік, ріпа, буряки, свіжі ягоди). Споживання солі слід обмежити. Якщо немає набряків, призначають лужні мінеральні води (боржомі). За наявності набряків використовують сечогінні та потогінні засоби.

Дитину тримають у ліжку до 23-ї доби хвороби. Якщо скарлатина легкого перебігу, дозволяють ходити з 8-10-ї по 17-ту добу, а з 17-ї по 23-тю потрібен постільний режим. Сечу досліджують через день. З 24-ї доби дитині призначають загальну дієту, але вилучають гострі та солоні страви й приправи. Ізоляція хворої дитини повинна тривати не менш як 22 доби від початку захворювання.

Висновки

Скарлатина - гостре інфекційне захворювання, що характеризується ураженням мигдаликів, шкіри та слизових оболонок, типовим висипанням із подальшим злущуванням, загальними проявами інтоксикації.

Збудник скарлатини - гемолітичний стрептокок.

Зараження відбувається від хворого на скарлатину. Вхідні ворота інфекції - піднебінні мигдалики. Збудник потрапляє в організм з краплями слини під час кашлю, чхання, розмови.

Лікування хворих на скарлатину здійснюється переважно в домашніх умовах.

Госпіталізації підлягають хворі:

– з тяжкими формами скарлатини;

– за епідемічними показниками.

Постільний режим протягом гострого періоду.

Антибіотикотерапія – при легкій формі застосовують пеніциліни або макроліди, при середньотяжкій – пеніциліни, при тяжкій – цефалоспорини І-ІІ поколінь, кліндаміцин, ванкоміцин. При легкій формі курс антибіотикотерапії становить

10 днів, при середньотяжкій та тяжкій – 10-14 днів. Шлях уведення: при легкій формі – перорально, при середньотяжкій – внутрішньом’язово, при тяжкій – внутрішньовенно.

При легкій формі – значна кількість питва, при середньотяжкій та тяжкій формах – інфузії глюкозосольових розчинів.

Список використаної літератури

1. Гищак Т. Основи медичних знань та медицини катастроф: Навч. посібник. — К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. — 140с.

2. Головко О. Основи медичних знань: тести / Кам'янець-Подільський національний ун-т. — Кам`янець-Подільський : Аксіома, 2008. — 176c.

3. Коденко Ярослав Володимирович. Основи медичних знань: Навч. посіб. для 10-11 кл. серед. загальноосвіт. школи — К. : Арт-освіта, 2007. — 159 с.

4. Лівак П. Основи медичних знань: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2002. — 160с.

5. Основи медичних знань: Навч. посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича / Володимир Федорович Стащук (ред.), Марія Борисівна. Солован (уклад.). — Чернівці : Рута, 2002. — 288с.

6. Чуприна О. Основи медичних знань: долікарська допомога та медико-санітарна підготовка: навч. посіб.. — К. : Видавець Паливода А.В., 2006. — 215с.