Холера особливо небезпечна інфекція

Особливо небезпечні інфекції характеризуються високою вірулентністю і патогенністю.

Відео: особливо небезпечні інфекції

чума - Гостре інфекційне захворювання, що відноситься до групи зоонозів. джерелом інфекції є гризуни (щури, ховрахи, піщанки і ін.) і хвора людина. Захворювання протікає у формах бубонної, септичної (рідко) і легеневої. Найбільш небезпечна легенева форма чуми. Збудник інфекції - чумна паличка, стійка в зовнішньому середовищі, добре переносить низькі температури.

Відео: Пензенські медики відпрацювали дії при появі в регіоні особливо небезпечних інфекцій

шляхи передачі чуми пов`язані з наявністю комах (бліх та ін.) - трансмісивний. При легеневій формі чуми інфекція передається повітряно-крапельним шляхом (При вдиханні крапельок мокроти хворої людини, що містить збудник чуми).

симптоми чуми проявляються раптово через три дні після зараження, при цьому спостерігається сильна інтоксикація всього організму. На тлі сильного ознобу швидко підвищується температура до 38-39 "С, з`являється сильний головний біль, гіперемія обличчя, мова покривається білим нальотом. У більш важких випадках розвиваються марення галлюцинаторного порядку, синюшність і загостреність рис обличчя з появою на ньому вираження страждання, іноді жаху . Досить часто при будь-якій формі чуми спостерігаються різноманітні шкірні явища: геморрагическое висипання, пустулезная висип і ін.

При бубонної формі чуми, яка виникає, як правило, при укусі заражених бліх, кардинальним симптомом є бубон, який представляє собою запалення лімфатичних вузлів.

Розвиток вторинної септичної форми чуми у хворого з бубонної формою також може супроводжуватися численними ускладненнями неспецифічного характеру.

Первинна легенева форма представляє найбільш небезпечну в епідемічному відношенні і дуже важку клінічну форму хвороби. Початок її раптове: швидко підвищується температура тіла, з`являються кашель і рясне виділення мокротиння, яка потім стає кривавою. У розпал хвороби характерними симптомами є загальне пригнічення, а потім збуджено-маячний стан, висока температура, наявність ознак пневмонії, блювота з домішкою крові, синюшність, задишка. Пульс частішає і стає ниткоподібним. Загальний стан різко погіршується, сили хворого згасають. Хвороба триває 3-5 днів і без лікування закінчується смертю.

Лікування. Лікування всіх форм чуми проводиться із застосуванням антибіотиків. Призначаються стрептоміцин, террамицин і інші антибіотики окремо або в поєднанні з сульфаніламідами.

Профілактика чуми. У природних вогнищах проводяться спостереження за чисельністю гризунів і переносників, обстеження їх, дератизація в найбільш загрозливих районах, обстеження і вакцинація здорового населення.

Особлива роль в боротьбі з чумою відводиться своєчасному виявленню перших випадків захворювання, негайній ізоляції та госпіталізації хворих. Всі особи, які стикаються із хворими, зараженими речами і трупом людини, який помер від чуми, також ізолюються на шість діб. Проводиться екстрена профілактика антибіотиками всіх стикалися з хворим. На населений пункт, в якому виявлений хворий, накладається карантин. Забороняється виїзд населення.

Вакцинація здійснюється сухий живою вакциною підшкірно або накожно. Розвиток імунітету починається з 5-7-го дня після одноразового введення вакцини.

холера

холера - гостра кишкова інфекція, відрізняється тяжкістю клінічного перебігу, високою летальністю і здатністю в короткі терміни принести велику кількість жертв. збудник холери - Холерний вібріон, який має вигнуту форму у вигляді коми і володіє великою рухливістю. Останні випадки спалаху холери пов`язані з новим типом збудника - вібріоном Ель-Тор.

Найнебезпечнішим шляхом поширення холери є водний шлях. Це пов`язано з тим, що холерний вібріон може зберігатися у воді протягом декількох місяців. Холері також властивий і фекально-оральний механізм передачі.

Інкубаційний період холери становить від декількох годин до п`яти днів. Вона може протікати безсимптомно. Можливі випадки, коли в результаті важких форм захворювання холерою люди вмирають в перші дні і навіть години хвороби. Діагноз ставиться з застосуванням лабораторних методів.

Основні симптоми холери: раптовий водянистий профузний пронос з плаваючими пластівцями, що нагадує рисовий відвар, що переходить згодом в кашкоподібний, а потім і в рідкий стілець, рясна блювота, зменшення сечовиділення внаслідок втрати рідини, що призводять до стану, при якому падає артеріальний тиск, пульс стає слабким, з`являється сильна задишка, синюшність шкірних покривів, тонічні судоми м`язів кінцівок. Риси обличчя хворого загострюються, очі і щоки запали, мова і слизова оболонка рота сухі, голос сиплий, температура тіла знижена, шкіра холодна на дотик.

лікування: масивне внутрішньовенне введення спеціальних сольових розчинів для заповнення втрати солей і рідини у хворих. Призначають прийом антибіотиків (тетрацикліну).

При загрозі захворювання, а також на територіях, де відзначені випадки холери, проводять імунізацію населення убитої холерної вакциною підшкірно. Імунітет до холери нетривалий і недостатньо високої напруженості, в зв`язку з цим через шість місяців проводять ревакцинацію шляхом одноразового введення вакцини в дозі 1 мл.

сибірська виразка

сибірська виразка - Типова зоонозних інфекція. Збудник захворювання - товста нерухома паличка (паличка) - має капсулу і спору. Спори сибірки зберігаються в грунті до 50 років.

джерело інфекції - Домашні тварини, велика рогата худоба, вівці, коні. Хворі тварини виділяють збудника з сечею і випорожненнями.

Шляхи поширення сибірської виразки різноманітні: контактний, харчової, трансмісивний (через укуси комах - гедзя і мухи-жигалки).

Інкубаційний період захворювання короткий (2-3 дні). За клінічними формами розрізняють шкірну, шлунково-кишкову і легеневу сибірську виразку.

При шкірній формі сибірки спочатку утворюється пляма, потім папула, везикул, пустула і виразка. Хвороба протікає важко і в окремих випадках закінчується смертельним результатом.

При шлунково-кишковій формі переважаючими симптомами є раптовий початок, швидкий підйом температури тіла до 39-40 ° С, гострі, ріжучі болі в животі, кривава блювота з жовчю, кривавий пронос Зазвичай хвороба триває 3-4 дні і найчастіше закінчується смертю.

Легенева форма має ще більш важкий перебіг. Для неї характерні висока температура тіла, порушення діяльності серцево-судинної системи, сильний кашель з виділенням кривавої мокротиння. Через 2-3 дні хворі гинуть.

Відео: У центрі уваги вогнища особливо небезпечних інфекційних захворювань

лікування. Найбільш успішним є раннє застосування специфічної протівосібіреязвенний сироватки в поєднанні з антибіотиками. при догляді за хворими необхідно дотримуватись заходів особистої безпеки - працювати в гумових рукавичках.

профілактика виразки включає в себе виявлення хворих тварин з призначенням карантину, дезінфекцію хутряного одягу при підозрі на зараження, проведення імунізації за епідемічними показниками.

натуральна віспа

Клінічний перебіг віспи починається з інкубаційного періоду, що триває 12-15 днів.

Можливі три форми натуральної віспи:

Легка форма віспи характеризується відсутністю висипу. Загальні поразки виражені слабо.

Натуральна віспа звичайного типу починається раптово з різкого ознобу, підйому температури тіла до 39-40 ° С, головного болю і різких болів в області крижів і попереку. Іноді це супроводжується появою на шкірі висипки у вигляді червоних або червоно-багряних плям, вузликів. Висип локалізована в області внутрішньої поверхні стегон та нижньої частини живота, а також в області грудних м`язів і верхньої внутрішньої частини плеча. Висип зникає через 2-3 дня.

В цей же період знижується температура, самопочуття хворого поліпшується. Після чого з`являється оспенная висип, яка покриває все тіло і слизову оболонку носоглотки. У перший момент висип має характер блідо-рожевих щільних плям, на вершині яких утворюється бульбашка (пустула). Вміст бульбашки поступово каламутніє і нагнаивается. У період нагноєння хворий відчуває підйом температури і гострий біль.

Геморагічна форма віспи (Пурпура) протікає важко і часто закінчується смертю через 3-4 дні після початку захворювання.

лікування грунтується на застосуванні специфічного гамма-глобуліну. Лікування всіх форм віспи починається з негайній ізоляції хворого в боксі або окремій палаті.

профілактика віспи полягає в поголовної вакцинації дітей починаючи з другого року життя і наступних ревакцинації. В результаті цього випадки захворювання віспи практично не зустрічаються.

При виникненні захворювань натуральною віспою проводять ревакцинацію населення. Осіб, які перебували в контакті з хворим, ізолюють на 14 діб в лікарню або в розгортається для цього тимчасовий стаціонар.

План лекції

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника холери.

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника чуми

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника бруцельозу.

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника туляремії.

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника сибірки.

Актуальність теми

До групи збудників особливо небезпечних (карантиних) інфекцій відносять мікроорганізми І та ІІ груп патогеності. Особливо небезпечні інфекції висококонтагіозні, легко поширюються, здатні спричиняти не лише епідемії, а й пандемії, мають переважно тяжкий перебіг і зумовлюють високу летальність. Для профілактики і ліквідації цих інфекцій проводять спеціальні протиепідемічні заходи, які регламентуються міжнародними конвенціями і виконуються органами охорони здоров’я кожної країни, а за необхідності і за допомогою Міжнародного медичного центру – ВООЗ. Сприйнятливість людей до особливо небезпечних інфекцій дуже висока. Не дивлячись на проведення комплексу заходів, спрямованих на запобігання занесенню і поширенню особливо небезпечних інфекцій, на сьогоднішній день все одно реєструються окремі спалахи чуми (до 3000 випадків чуми на рік), залишаються ендемічні території для холери тощо.

І Збудник холери (Vibrio cholerae)

Холерний вібріон вперше описав італійський вчений Ф. Пачіні в 1854 р., детально вивчив його властивості і виділив у чистій культурі Р. Кох у 1883 р.
Морфологія і фізіологія.V. cholerae, V. eltor мають форму зігнутих (нагадують кому) або прямих поліморфних паличок довжиною 1,5-3 мкм, шириною 0,3-0,6 мкм, спор і капсул не утворюють, монотрихи, Гр(-) . У мазках з чистих культур розташовуються поодинці, а в свіжих препаратах із фекалій хворого мають вигляд табунців рибок. Під впливом фізичних, хімічних і біологічних факторів вони зазнають значної мінливості і можуть набувати форму кульок, зерен, колбоподібних і спіралеподібних утворень, здатні перетворюватись у L-форми. Холерні вібріони - факультативні анаероби, легко культивуються в аеробних умовах при 37 °С. До живильних середовищ невибагливі, але вимагають лужної реакції (рН 8,5-9,5). Дуже добре й швидко ростуть у 1 % лужній пептонній воді (ПВ), випереджаючи ріст інших бактерій. Вже через 5-6 год на її поверхні виникає ніжна плівка блакитного кольору. На лужному МПА через 10-12 год утворюють середніх розмірів гладенькі круглі прозорі колонії з блакитним відтінком і чітко окресленим краєм. Поверхня їх волога, блискуча. Біохімічна сахаролітична та протеолітична активність холерних вібріонів дуже висока. Продукують лецитиназу, гіалуронідазу, колагеназу, протеїназу, нейрамінідазу. Останній фермент розкладає нейрамінову кислоту епітеліальних клітин тонкого кишечника.

Токсиноутворення. Холерні вібріони виділяють два типи токсинів:

1) білковий екзотоксин (холероген), який діє на ентероцити тонкого кишечника, спричиняючи ентерит з водянистими випорожненнями і зневоднення організму;

Екологія.Місце локалізації холерних вібріонів є кишечник людини. Після зараження вони буйно розмножуються в тонкому кишечнику й виділяються з випорожненнями в навколишнє середовище, контамінуючи воду, грунт, харчові продукти та інші об’єкти, де виживають від декількох днів до кількох тижнів.
Холера - класична антропонозна особливо небезпечна кишечна інфекція, яка має схильність до епідемічного поширення. Захворювання періодично розповсю-джується по земній кулі у вигляді пандемій, коли уражається населення багатьох країн. Відомо вже 7 пандемій холери. Циркуляція холерних вібріонів серед людей зумовлена наявністю легких форм хвороби, формуванням вібріоносійства та забрудненням водоймищ.

Механізм передачі - фекально-оральний. Збудник передається через воду, їжу, мух, брудні руки. Це може бути при купанні в морі, річках, озерах, забруднених виділеннями хворих і носіїв, при споживанні риб, креветок і устриць, виловлених у цих водах. Холерні вібріони порівняно стійкі до дії факторів навколишнього середовища. Вони довго зберігаються живими у морській воді до 47 днів, грунті – до 3 міс, у випорожненнях – до 3 днів, на харчових продуктах – 1-4 доби, але малостійкі до висушування і сонячних променів. При кип’ятінні гинуть миттєво. Дуже чутливі до дії мінеральних кислот і дезинфікуючих розчинів.

Захворювання людини. Вхідними воротами при холері є травний канал. Інкубаційний період триває від кількох годин до 5 днів. Подолавши шлунковий бар’єр, вібріони швидко розмножуються в тонких кишках, де лужне середовище сприятливе для нього. Важливе значення має колонізація вібріонами слизової оболонки кишечника. Вони проникають через шар слизу, відбувається їх адгезія на епітелії.

Лабораторна діагностика.Холера - особливо небезпечна інфекційна хвороба, тому мікробіологічні дослідження проводять у спеціальних режимних лабораторіях. У разі відсутності поблизу такої лабораторії, матеріали від хворого направляють у найближчу звичайну баклабораторію, але тоді прийом інших аналізів припиняють і встановлюють більш суворий режим.
Основним і вирішальним у лабораторній діагностиці холери є бактеріологічне дослідження. Від хворих беруть випорожнення, блювотні маси, кусочки забрудненої білизни, від трупів - відрізки тонкого кишечника й жовчний міхур. Досліджують також харчові продукти, воду, мул, риб, жаб та ін. Широко практикують ректальний забір. Стерильні ватний тампон або алюмінієву петлю вводять у пряму кишку на глибину 5-10 см, забирають вміст і вносять у флакон (пробірку) з 1 % лужною пептоном водою. Матеріали потрібно взяти до початку лікування, їх вміщують у стерильний скляний посуд і з великими пересторогами доставляють в лабораторію не пізніше 3 год після взяття. При транспортуванні матеріалу на велику відстань банки, колби, пробірки вміщують у металевий посуд, переклавши їх стружками, потім упаковують у дерев’яний ящик, пломбують і надсилають до лабораторії спеціальним посланцем. Матеріал направляють до лабораторії або в нативному вигляді - в 5 мл 1 % ПВ рН 7,8 (транспортне середов.), або в 10-50 мл 1 % ПВ рН 7,8 чи рН 9,3 (1-е середов. збагачення). Мікробіологічні дослідження проводять цілодобово. При масових захворюваннях на холеру проводять дослідження на носійство холерних вібріонів. Обов’язкове лабораторне дослідження контактних осіб.

Профілактика і лікування.Основним у профілактиці холери є раннє виявлення хворих і вібріоносіїв, їх госпіталізація, виявлення й обсервація всіх контактованих осіб. Необхідно провести профілактичну й заключну дезинфекцію в осередку захворювання. Важливе значення мають карантинні заходи. Локалізацію й ліквідацію вогнища холери проводять надзвичайні протиепідемічні комісії області, міста, району. Особи, які були у тісному контакті з хворими на холеру, підлягають екстренній профілактиці тетрацикліном. З цією метою їм дають по 0,3 г препарату 3 рази на день протягом 4 діб. Проводиться також широка санітарно-освітня робота серед населення.
Специфічна профілактика не проводиться, оскільки всі три типи вакцин (жива, вбита, холероген-анатоксин) виявилися малоефективними.

Лікують хворих еритроміцином, тетрацикліном, метацикліном, доксацикліном або левоміцетином протягом не більше 5 днів. Для ліквідації зневоднення й ацидозу негайно вводять в/в ізотонічні полііонні розчинини Філіпса, квартасіль, трисіль, ацесіль, лактосіль. Добре зарекомендували себе глюкосолан, регідрон, р-н Мерсона, гастроліт.

ІІ Збудник чуми (Yersinia pestis)

Екологія. Основними хазяїнами паличок чуми в природі є чорний і сірий пацюки, ховрахи, хом’яки, тарбагани, піщанки, тушканчики, зайці й інші гризуни (до 300 видів). Ендемічні осередки чуми серед гризунів виявлені на всіх континентах, крім Австралії. Найбільші з них розташовані в Індії, Монголії, Ірані, російському Забайкаллі. Гризуни самі хворіють на чуму і можуть бути носіями збудника. У взаємній передачі хвороби серед гризунів, а також у передачі її від гризунів до людини, велику роль відіграють блохи. Інтенсивне зараження бліх чумним мікробом відбувається при насмоктуванні крові хворих гризунів. Інфікована блоха стає заразною тільки після розмноження чумних бактерій у її передшлуночку, де вони утворюють драглисту масу (“чумний блок”). Такі блохи намагаються знову смоктати кров, але “чумний блок” перешкоджає проникненню крові в шлунок, внаслідок чого блоха “відригує” його в ранку від укусу. Так частіше всього збудник потрапляє в організм людини при перших випадках захворювання. Зараження людини може відбуватися різними шляхами: трансмісивним - через укуси бліх; контактним - при знятті шкурок з інфікованих промислових гризунів або розробці м’яса заражених верблюдів; аліментарним - при вживанні в їжу продуктів, контамінованих чумними бактеріями; повітряно-краплинним - від хворих на легеневу чуму людей. Потрапляючи в зовнішнє середовище, чумні бактерії можуть довго зберігатися живими. Вони добре переносять низькі температури, при 0 °С в трупах гризунів зберігаються до півроку, в грунті, воді, на одязі - до 5 міс. Чутливі до висушування і дії високої t. При кип’ятінні гинуть через 1 хвилину, при 60 град – протягом 1 год. Дезинфікуючі розчини викликають їх загибель через кілька хвилин.

Чума в людини.Сприйнятливість людини до чуми дуже висока. Інкубаційний період триває від 3 до 6 днів. Залежно від вхідних воріт і клінічного перебігу розрізняють шкірну, бубонну,кишкову, легеневу й септичну форми. Захворювання починається раптово трясучим ознобом, сильним головним болем, запамороченням, язик набухає, мова стає нечіткою, обличчя гіперемоване, згодом під очима зявляються темні кола, обличчя виражає страждання та жах.

При шкірній формі на місці проникнення збудника виникає пустула, яка згодом перетворюється у виразку. Із током лімфи бактерії проникають у найближчі лімфатичні вузли, викликають їх запалення й збільшення (бубон). Механізм зараження характерний для цієї форрми чуми – трансмісивний.

Шкірно-бубонна форма виникає при контактному механізмі зараження. Окрім бубонну на місці проникнення збудника зявляється виразка.

Первинна легенева чума виникає при зараженні повітряно-краплинним способом, вторинна - як ускладнення при будь-яких інших формах, коли збудник потрапляє до легень із током крові.

Кишкова форма чуми виникає при фекально-оральному зараженні.

При проникненні збудника у кров виникає септична форма. Такі хворі виділяють ієрсіній чуми з сечею, калом і мокротинням, що робить їх небезпечними для оточуючих здорових людей.

Імунітет.Після перенесеного захворювання розвивається стійкий тривалий імунітет.
Лабораторна діагностика.Чума - особливо небезпечна інфекція. У зв’язку з цим, мікробіологічні дослідження проводять у спеціальних лабораторіях у протичумних костюмах відповідно підготовленим персоналом із суворим дотриманням протиепідемічного режиму.

Для лабораторного підтвердження діагнозу чуми використовують мікроскопічний, бактеріологічний, біологічний, серологічний, прискорені методи. Матеріалами для дослідження можуть бути виділення з виразки, пунктат бубону, мокротиння, кров, сеча, кал, трупи гризунів, блохи. Мазки для мікроскопії фіксують у суміші Никифорова, забарвлюють метиленовою синькою, за Грамом і Романовським-Гімзою. Первинна бактеріоскопія дає можливість зробити лише попередній висновок. Більш доказовим є виділення чистої культури та її ідентифікація. Для цього досліджуваний матеріал висівають на МПА.Виділені культури ідентифікують за морфологічними, культуральними й біохімічними властивостями та лізисом чумним фагом.
При використанні біологічного методу досліджуваний матеріал вводять у черевну порожнину гвінейським свинкам. За наявністю збудника чуми свинка гине через 5-7 днів. Для прискорення діагностики її можна забити на 2-3 день і з органів виділити чисту культуру чумних ієрсиній. Позитивна біологічна проба має вирішальне значення в діагностиці чуми.

Із серологічних методів для ретроспективної діагностики використовують РНГА,ІФА.
Важливе значення мають прискорені методи діагностики: РІФ, швидкий ріст збудника на збагаченому елективному середовищі, фагодіагностика. Попередню відповідь видають через 2-4, остаточну через 18-20 годин.

Алергійну пробу ставлять внутрішньошкірно. Результат враховують через 24-48 год. Реакцію вважають позитивною, якщо на місці введення пестину утворилася папула не менше ніж 10 мм у діаметрі.

Профілактика та лікування.В ендемічних осередках чуми спеціальні загони ведуть спостереження за гризунами. При загрозливому поширенні інф проводять дератизацію й дезинфекцію. Важливе значення має санітарна охорона кордонів, особливо портів, від занесення чуми з інших країн. При виявленні випадків чуми вводять карантин. Підозрілих на зараження негайно ізолюють протягом 6 діб і проводять профілактичне лік. стрептоміцином (екстрена профілактика). Усіх хворих на чуму негайно госпіталізують у спеціальні відділення за умов суворої їх ізоляції.

Специфічна профілактика проводиться живою протичумною вакциною ЕV (EV - ініціали хворої дитини, від якої виділили штам ієрсиній для виготовлення вакцини). Тиждень лікують великими дозами стрептоміцину й окситетрацикліну. Потім проводять контрольне бактеріологічне дослідження. Хворого виписують лише при негативному результаті посівів.

Особливо небезпечні інфекції (ГОІ) або інфекційні захворювання – це хвороби, яким властивий високий ступінь заражуваність. Вони раптово з’являються і швидко поширюються, відрізняються важкою клінічною картиною і високим ступенем летальності. Що ж це за патології, і які профілактичні заходи вживати, щоб не заразитися, читайте далі.

Що це за перелік?

До особливо небезпечних інфекцій відносять умовну групу гострих інфекційних хвороб людини, які відповідають двом характеристикам:

• можуть з’явитися раптово, швидко і масово поширитися;
• важко протікають і припускають високу летальність.

перелік ГОІ

Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я був складений цілий список з понад ста хвороб, здатних швидко і масово поширюватися серед населення. Спочатку, за даними на 1969 рік, в цей список входило всього 3 захворювання:

Однак пізніше список був значно розширений і все патології, які в нього увійшли, умовно були розділені на 2 групи:
1. Захворювання, які носять незвичайний характер і можуть вплинути на здоров’я населення. До них відносять:

• віспу;
• грип людини;
• поліомієліт;
• важкий гострий респіраторний синдром.

2. Захворювання, будь-який прояв яких оцінюється як загроза, оскільки ці інфекції здатні чинити серйозний вплив на здоров’я населення і швидко поширитися в міжнародних масштабах. Сюди ж відносять захворювання, які представляють регіональну або національну проблему. До них відносять:

• холеру;
• легеневу форму чуми;
• жовту лихоманку;
• геморагічні лихоманки (Ласса, Марбург, Ебола, лихоманка Західного Нілу);
• лихоманку денге;
• лихоманку Рифт-Валлі;
• менінгококову інфекцію.

У Росії до цих хвороб додані ще дві інфекції – сибірська виразка і туляремія.
Всі ці патології характеризуються важким перебігом, високим ризиком смертності і, як правило, складають базу для біологічної зброї масового ураження.

Класифікація особливо небезпечних інфекцій

Все ГОІ класифікують на три типи:
1. конвенційні захворювання. На такі інфекції поширюються міжнародні санітарні правила. це:

• бактеріальні патології (чума і холера);
• вірусні захворювання (віспа мавп, геморагічні вірусні лихоманки).

2. Інфекції, які вимагають міжнародного нагляду, але не підлягають проведенню спільних заходів:

• бактеріальні (висипний і поворотний тифи, ботулізм, правець);
• вірусні (ВІЛ, поліомієліт, грип, сказ, ящур);
• протозойні (малярія).

3. Не підлягають нагляду ВООЗ, знаходяться під регіонарним контролем:

Найпоширеніші ГОІ

Найбільш часто зустрічаються небезпечні інфекції слід розглянути окремо.

Гостре особливо небезпечне захворювання, яке відноситься до зоонозних інфекцій. Джерелом і розповсюджувачем інфекції є гризуни (в основному, щури та миші), а збудником – чумна паличка, стійка до умов зовнішнього середовища. Чума передається переважно трансмісивним шляхом через укуси бліх. Вже з початку прояви хвороби вона протікає в гострій формі і супроводжується загальною інтоксикацією організму.
До відмінних симптомів можна віднести:

• сильний жар (температура може підніматися до 40 ° С);
• нестерпний головний біль;
• мова покривається білим нальотом;
• гіперемія обличчя;
• марення (в запущених випадках, коли хвороба не лікується правильним чином);
• вираз страждання і жаху на обличчі;
• геморагічні висипання.

Лікується чума антибіотиками (стрептоміцином, тераміцин). Легенева форма завжди закінчується летальним результатом, так як виникає гостра дихальна недостатність – хворий гине протягом 3-4 годин.

Гостра кишкова інфекція з важкої клінічної картиною, високим відсотком летальності і підвищеним ступенем распространяемості. Збудник – холерний вібріон. Зараження відбувається в основному через заражену воду.
симптоматика:

• раптовий рясний пронос;
• рясна блювота;
• зменшення сечовиділення внаслідок зневоднення;
• сухість язика і слизової оболонки рота;
• зниження температури тіла.

Успіх терапії багато в чому залежить від своєчасності поставленого діагнозу. Лікування передбачає прийом антибіотиків (тетрацикліну) і внутрішньовенне рясне введення спеціальних розчинів, щоб заповнити дефіцит води і солей в організмі хворого.

Одна з найбільш високо заразних інфекцій на планеті. Відноситься до антропонозной інфекцій, хворіють на неї виключно люди. Механізм передачі – повітряно-крапельний. Джерелом вірусу натуральної віспи вважається заражена людина. Інфекція передається і від зараженої матері плоду.
З 1977 року не зареєстровано жодного випадку зараження віспою! Однак віруси чорної віспи досі зберігаються в бактеріологічних лабораторіях США і Росії.
Симптоми інфекції:

• раптове підвищення температури тіла;
• різкі болі в області попереку і крижів;
• висип на внутрішній поверхні стегон, нижньої частини живота.

Лікування віспи починається з негайній ізоляції хворого, основа терапії – гамма-глобулін.

Гостра геморагічна трансмісивна інфекція. Джерело – мавпи, гризуни. Переносниками є комарі. Поширена в країнах Африки і Південної Америки.
Симптоми перебігу хвороби:

• почервоніння шкіри обличчя та шиї на першій стадії хвороби;
• набряк повік і губ;
• потовщення мови;
• сльозотеча;
• біль в печінці і селезінці, збільшення розмірів цих органів;
• почервоніння змінюється желтушностью шкіри і слизових.

Якщо несвоєчасно поставлений діагноз, самопочуття хворого погіршується з кожним днем, відзначається кровоточивість з носа, ясен і шлунка. Можливий летальний результат від поліорганної недостатності. Захворювання легше запобігти, ніж лікувати, тому проводиться вакцинація населення в районах, де часті випадки патології.

Інфекція зоонозного характеру, розглядається як зброя масового ураження. Збудник – нерухома паличка-бацила, яка мешкає в грунті, звідки і заражаються тварини. Основним переносником хвороби вважається велику рогату худобу. Шляхи зараження людини – повітряно-крапельний і аліментарний. Виділяють 3 види захворювання, від чого і буде залежати симптоматика:

• шкірний. У хворого утворюється на шкірі пляма, яка з часом перетворюється на виразку. Хвороба носить важкий характер, можливий летальний результат.
• Шлунково-кишковий. Відзначаються такі ознаки: раптове підвищення температури тіла, кривава блювота, болі в животі, кривавий пронос. Як правило, дана форма носить летальний характер.
• Легеневий. Протікає найважчим чином. Відзначається висока температура, кривавий кашель, порушення у функціонуванні серцево-судинної системи. Через кілька днів хворий вмирає.

Лікування полягає в прийомі антибіотиків, але важливіше – введення вакцини, яка перешкоджає зараженню.

Бактеріальна зоонозних інфекція. Джерело – гризуни, велику рогату худобу, вівці. Збудник – грам паличка. Механізм проникнення в організм людини – контактний, аліментарний, аерозольний, трансмісивний.
симптоми:

• висока температура;
• загальне нездужання;
• болю в попереку і литкових м’язах;
• гіперемія шкіри;
• ураження лімфовузлів;
• плямиста або петехіальний висип.

У порівнянні з іншими ГОІ, туляремія піддається лікуванню в 99% випадків.

До переліку ГОІ відносять пташиний грип – важку інфекцію вірусного характеру. Джерело інфекції – перелітні водоплавні птахи. Людина може захворіти при неправильному догляді за зараженими птахами або при вживанні м’яса зараженої птиці в їжу.
симптоми:

• висока температура (може триматися до декількох тижнів);
• катаральний синдром;
• вірусна пневмонія, від якої і гине хворий в 80% випадків.

карантинні інфекції

Це умовна група інфекційних захворювань, при якій накладають карантин тій чи іншій мірі. Вона не рівнозначна з ОНІ, але в обидві групи потрапляють багато інфекцій, які вимагають накладання строго державного карантину із залученням військових сил, щоб обмежити пересування потенційно заражених людей, захистити вогнища ураження і т. П. До таких інфекцій відносяться, наприклад, віспа і легенева чума.
Варто відзначити, що останнім часом ВООЗ зробила кілька заяв про те, що недоцільно накладати строгий карантин при виникненні в тій чи іншій країні холери.

Методи діагностики ГОІ

Виділяють наступні методи діагностики ГОІ:
1. Класичні:

• мікроскопія – вивчення мікроскопічних об’єктів під мікроскопом;
• полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР);
• реакція аглютинації (РА);
• реакція імунофлюоресценції (РІФ, метод Кунса);
• проба з бактериофагом;
• биопроба на піддослідному тварині, імунітет якого знижено штучно.

• індикація збудника;
• антигени збудника (АГ);
• реакція зворотної пасивної гемаглютинації (РОПГА);
• реакція коагглютинации (РКА);
• імуноферментний аналіз (ІФА).

профілактика

Профілактика ГОІ проводиться на найвищому рівні, щоб запобігти поширенню захворювань по території держави. У комплекс первинних профілактичних заходів входить:

• тимчасова ізоляція зараженого з подальшою госпіталізацією;
• постановка діагнозу, скликання консиліуму;
• збір анамнезу;
• надання хворому першої допомоги;
• забір матеріалу для лабораторного дослідження;
• виявлення контактних осіб, їх реєстрація;
• тимчасова ізоляція контактних осіб до моменту виключення їх зараження;
• проведення поточної і заключної дезінфекції.

Залежно від типу інфекції, профілактичні заходи можуть відрізнятися:

• чума. У природних вогнищах поширення проводяться спостереження за чисельністю гризунів, їх обстеження та дератизація. У прилеглих районах проводиться вакцинація населення сухий живою вакциною підшкірно або накожно.
• холера. Профілактика включає в себе також роботу з осередками поширення інфекції. Проводиться виявлення хворих, їх ізоляція, а також ізоляція всіх осіб, що контактують із зараженим. Здійснюється госпіталізація всіх підозрілих хворих з кишковими інфекціями, проводиться дезінфекція. До того ж потрібно контроль на даній території за якістю води та продуктів харчування. Якщо існує реальна загроза, вводиться карантин. При загрозі поширення проводиться імунізація населення.
• сибірська виразка. Здійснюється виявлення хворих тварин з призначенням карантину, дезінфекція хутряного одягу при підозрі на зараження, проведення імунізації за епідемічними показниками.
• віспа. Методи профілактики полягають в вакцинації всіх дітей, починаючи з 2-х років, з наступною ревакцинацією. Цей захід практично виключає виникнення віспи.
• Жовта лихоманка. Також здійснюється вакцинація населення. Дітям показано введення вакцини з 9-місячного віку.

Отже, особливо небезпечні інфекції – це смертельні інфекції, які мають високий ступінь заразність. За найкоротші терміни вони здатні вразити більшу частину населенню, тому вкрай важливо дотримуватися всіх запобіжних заходів в роботі з зараженими тваринами і птахами, а також своєчасно проводити вакцинацію.